Українська література » Фантастика » Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Читаємо онлайн Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг
подають справу його батька. Більш нічого не сказав. Попросив вибачити йому, що не прийде.

4

— Отже, ви Клаас Стеен! — упевнився ще раз незнайомець, причинивши низенькі двері.

— Так, це я! А ви, мабуть, принесли мені гроші?

Незнайомий різко спинився посеред кімнати. Це запитання так його вразило, що він нічого не міг відповісти. Секунду він пильно вдивлявся у кремезну постать матроса. Стеен виплюнув тютюнову жвачку і похмуро пробурчав:

— Він же хотів прислати жінку.

Незнайомий намагався не викликати своєю поведінкою жодної підозри, бо ж тільки так можна було про щось дізнатися. Він невпевнено пробурмотів:

— Так, так… Але, бачте, інакше зробити не можна було. Скільки ви мали одержати?

— П'ятсот доларів! А ви, мабуть, хочете поторгуватися?

Сказавши це зухвалим тоном, матрос став перед незнайомим у задерикуватій позі.

Погляди обох зустрілись. Якось нерішуче гість занурив руку до кишені пальта і витяг звідти зібганого папірця. Мовчки він подав його Стеену, в той же час уважно стежачи за ним. Стеен узяв записку, кинув на неї швидкий погляд і поклав її з байдужим виразом обличчя на стіл. Це був розрахунок на боцмана Клааса Стеена, зроблений конторою пароплавства «Ред Стар Лайн» в Антверпені.

Здавалося, ніби Стеен чекав чогось подібного. Його червоне обличчя лишилося незворушним, і він нетерпляче промимрив:

— Ну, а як же з грішми?

Гість подавав йому папірець лівою рукою; в той же час його права рука ковзнула до кишені пальта і лишилась там. Він повільно відступив на кілька кроків назад.

— Ви помиляєтесь, грошей я вам не приніс. — І, з притиском вимовляючи кожне слово, загрозливо додав: — І мене не посилали сюди для того, щоб заплатити за ваше мовчання!

Стеен оторопіло мовчав. Роззявивши рота, він недовірливо дивився на незнайомця. Безпорадність цієї сильної, кремезної людини справляла дивне враження. Його рука, схожа на кігтисту лапу, механічно лягла на спинку стільця. Спантеличено дивлячись на свого гостя, моряк підтяг стільця ближче і, ніби намагаючись повернути собі самовладання, обома руками вчепився в його спинку. Весь його важкий корпус подався трохи наперед, кісточки мозолистих рук побіліли від напруги.

Впевнений тепер у своїх припущеннях, незнайомець сказав глузливо:

— А совість у вас, здається, не зовсім чиста!

Він випростався і запитав різко, наче ляснув батогом:

— Від кого ви повинні були одержати гроші? Ану кажіть!

З гарячковим напруженням стежив незнайомець за обличчям свого супротивника. Він одразу ж зрозумів, що своїм запитанням припустився помилки, бо матрос, очевидно, знову опанував себе. Він з презирством глянув на гостя і процідив крізь зуби:

— Ага! — Потім, похитуючи головою, подивився на розрахунок, що лежав на столі, і промимрив: — Та й дурний же я! — І звернувшись до незнайомого, різко й рішуче сказав: — Від мене ви ні про що не дізнаєтесь! Бо я й сам не знаю нічого!

Боязка оторопілість матроса змінилася на спокійну рішучість.

— Можна й примусити вас заговорити, — спробував залякати його гість.

— Для цього треба спочатку щось довести. А ви не знаєте нічого… Отож…

Незнайомий зрозумів, що не зумів скористатися зручною нагодою. Він рішуче попрямував до дверей, не спускаючи з Стеена очей.

— Ми ще побалакаємо з вами, Клаас Стеен!

Глузливо посміхаючись, матрос нерухомо стояв посеред кімнати. Лише коли на вибоїстому бруку темного портового провулка замовкли кроки відвідувача, кремезна постать матроса ожила.

Невідомий швидко йшов провулком, його думки кружляли навколо щойно пережитого. Збуджений і невдоволений невдачею, він напружено думав про те, як дізнатися, хто стоїть за спиною Стеена.

З глибокої задуми його вивів якийсь верескливий скрип. Незнайомий глянув угору і впізнав тьмяний ліхтар, що гойдався на іржавому дроті. Це вже втретє він опинився під його світлом. Раптом він зупинився. Здогад промайнув у його голові… Як сказав щойно Стеен? «Адже він хотів прислати жінку!»

Думки швидко снували в свідомості незнайомого, він розмірковував: «Адже Стеен чекав цю жінку, очевидно, саме сьогодні ввечері…» Блискавкою майнула догадка: «Це ж та сама жінка, яку я відніс до лікаря!» Гаряча хвиля вдарила йому в обличчя при ній думці. Ідучи далі, чоловік глянув на годинник і вирішив: «Зараз же все з'ясую».

Спантеличений, він роздумував: «Хто ж вона така і на кого працює?» Ним оволоділо двоїсте почуття: він був радий знову побачити цю жінку, але в той же час боявся зустріти в її особі ворога.

Знову опинився він перед будинком лікаря. На цей раз, не гаючи часу, шарпнув ручку дзвоника. Знову на весь будинок пролунав різкий, неприємний звук. Але вже через кілька секунд важкий засув відтягли зсередини, ключ завищав у замку, і яструбине обличчя старого з'явилося у вузькій щілині прочинених дверей.

— Впустіть мене, мені треба негайно поговорити з дамою.

Поки старий замикав двері, незнайомий поспішив, не чекаючи хазяїна, через коридор до кабінету. Тут усе було так, як близько дві години тому, тільки… дівчини не було. Вражений цим, незнайомий спинився.

— От тобі й на, а куди ж ділася дама? — Розчаровано він оглядався навколо… — Чому ж ви зразу не сказали, що вона пішла?

За самою його спиною стояв лікар. З глузливою посмішкою він подивився просто в очі своєму пізньому відвідувачеві, а тоді вже відповів:

— Непритомність її швидко минула. І так само швидко вона помітила, що у неї зникло 500 доларів! — Він трохи помовчав, а потім договорив: — Вона одразу ж хотіла бігти до поліції, щоб заявити про це.

«Тільки б не загубити її слід», блискавично промайнуло в голові незнайомого.

— До якого поліційного участку вона побігла?

Яструбина голова старого раптом так енергійно подалася вперед, що незнайомий мимоволі відсахнувся.

— Чи не вважаєте ви, що я, лікар, витяг ці гроші в непритомної?

Незнайомий оторопів; він нерішуче намагався заспокоїти розлютованого старого.

— Але ж чому… Я ж цього не…

Старий різким рухом руки перервав йому мову. Здавалося, ніби весь гнів, який зібрався в цій старій кволій людині через безцеремонність отаких нічних пацієнтів, тільки й чекав приводу, щоб зненацька вибухнути.

— Ваша дама твердить, що вона оборонялася і втекла з грошима. Хто ж тоді взяв її гроші? Ось до чого доводить добросердя… Вдираються сюди серед ночі… Хто ж міг узяти гроші, пане. Або ви, або я? Зрозуміло?! І ви ще нахабно питаєте про поліційний участок, до якого вона пішла! Я можу допомогти вам швидше зв'язатися з ним! Ось подзвоню, щоб вас забрали!

Старий кинувся до письмового столу, але, зробивши кілька кроків, загубив пантофлю.

По обличчю незнайомого промайнула посмішка.

— Цього тільки бракувало! Поводився як лицар, ніс вулицями знепритомнілу красуню

Відгуки про книгу Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: