Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Незнайомець підбіг до дверей, рвонув їх і вибіг на вулицю. Темрява сусіднього провулка відразу ж поглинула його.

5

Доктор Нево сухо вклонився.

— Щиро вітаю вас у себе і дякую за інтерес, виявлений вами до моєї праці!

Потім з поклоном звернувся до пані Тербовен, яка сиділа ліворуч біля стола в зручному кріслі.

— Я дуже радий, що маю можливість продемонструвати вам завершення довгорічних робіт вашого чоловіка.

Звертаючись знову до всіх присутніх, Нево продовжив:

— Сьогодні я ознайомлю громадськість з новим винаходом, який дає змогу бачити те, що відбувалося колись в минулому.

Пані Тербовен дивилася на доктора Нево дещо несміливо й запитливо, обличчя її зашарілось, і вона нахилилася до сина, що сидів поруч.

У цей же час Нево звернувся до Петера Тербовена:

— Вам, пане Тербовен, безперечно буде приємно побачити дослідницьку роботу вашого батька повністю закінченою.

Петер Тербовен вклонився на знак згоди, повернувся до матері і тихо сказав їй кілька слів.

— Я вважав своїм обов'язком запросити і вас, пане Гофстраат, на цю достопам'ятну годину, вас, давнього друга пана професора. А вас, пане Роньяр, прошу подбати про відповідну публікацію у вашій газеті.

Тепер залишилося привітати ще двох присутніх.

— Я переконаний в тому, — вів далі Нево, — що цей винахід можна буде застосувати в галузі всесвітньої історії і в географії, він зможе збудити там творчу думку і призвести до значних наслідків. Саме тому я запросив до участі в сьогоднішній першій демонстрації винаходу вас, пане професор Чехін з Європейського географічного товариства, і вас, пане професор Декер з Лейденського університету.

Після цього вступного слова промовець додав:

— Дозвольте мені спочатку дати короткі пояснення, які б полегшили вам розуміння наукової основи винаходу.

Колишній асистент професора неуважним рухом узяв олівець і почав грайливо крутити його поміж пальців. Масивна фігура доктора на фоні столи здавалася дуже високою. Йому можна було дати не більше як років сорок п'ять, проте пасма сивизни виднілися в світлому рудуватому волоссі. Дві глибоких зморшки, що протяглися вниз від куточків рота, надавали обличчю підстаркуватого вигляду і контрастували з усією виструнченою, підкреслено моложавою поставою Нево.

З самовдоволеною посмішкою він повів далі:

— Загальновідомим фізичним явищем є те, що кожний предмет лише тоді стає видимим, коли на нього надають світлові промені.

Це твердження, яке супроводив широкий жест, розвеселило редактора. «Хіба не міг Нево сказати просто: куди падає світло, там стає видно», подумав він. Проте наступні слова одразу ж примусили його посерйознішати.

— Світло, що падає на предмет, частково поглинається ним, скажімо, перетворюється на тепло, а частково відбивається, або, як кажуть, рефлектує. Чорні тіла поглинають багато світла і тому нагріваються сильніше, ніж білі предмети, які майже все світло відбивають. Це відбите світло потрапляє в наше око і робить предмет видимим для нас.

Підвищуючи голос, Нево продовжував:

— Мільйони років сонце посилає свої промені на поверхню землі, мільйони років земля відбиває це світло і посилає його назад у всесвіт. Мільйони років зображення земної поверхні, всіх географічних фактів, всіх історичних подій, всіх природних явищ випромінюються у світові простори. Мільйони років ці зображення подорожують у всесвіті.

Присутні, мов зачаровані, дивилися на Нево. Наочно і переконливо він пояснював явища, з якими всі вони, — за винятком доктора Тербовена, теж фізика, — ніколи в такій послідовності не знайомилися.

Роньяр не витримав і кинув репліку:

— Але ж всесвіт нескінченний, а світло розходиться надзвичайно швидко; як же ви хочете повернути назад ці промені?

Було помітно, що інші гості думали те ж саме. Доктор Нево сприйняв це запитання з посмішкою: очевидно, він чекав його.

— За останні роки, завдяки застосуванню велетенських телескопів, радарних установок та інфрапеленгаторів, розгадано чимало загадок всесвіту.

Він взяв у руку гумову кулю з кулак завбільшки, мабуть, приготовлену заздалегідь, підняв її вгору і сказав:

— Прошу, уявіть собі, що по цій кулі повзе мурашка. Для неї цей шлях нескінченний, а тимчасом куля в своїх вимірах обмежена. Отак і всесвіт є нескінченний і в той же час обмежений.

Це пояснення всіх приголомшило, проте не задовольнило. Незважаючи на це, присутні з напруженою увагою стежили за дальшим ходом думок фізика.

— В цьому нескінченному, а проте обмеженому всесвіті відбите від землі світло проходить за секунду відстань 300 000 кілометрів.

— Неймовірна цифра! — вигукнув Роньяр.

Нево, кивнувши головою, вів далі:

— За один рік це світло проходить у своїй нескінченній мандрівці по всесвіту приблизно 9,5 більйона кілометрів. Це і є, можливо, відома вам одиниця виміру світлового року. Я назву зараз вам деякі цифрові дані, що добре унаочнюють обсяг всесвіту. Світло потребує, наприклад, 5,5 голини, щоб досягти меж нашої сонячної системи, проте йому потрібно 35 000 років, щоб потрапити до середини Молочного Шляху — цієї великої спіральної туманності. Але інші нерухомі зорі віддалені від нас ще набагато більше. Найближча до нашої планети нерухома зоря — це видима у південній півкулі Альфа з сузір'я Центавра. Вона віддалена від нас приблизно на чотири світлових роки. Отже, її світло, що падає зараз на землю, випроменилося з неї чотири роки тому.

Роньяр, перебиваючи доповідача, спитав:

— Значить, цілком можливо, що ми бачимо, наприклад, якусь зірку, що насправді давно вже не існує, чи не так?

Нево відповів на це запитання ствердно і продовжував:

— Коли в Німеччині лютували селянські війни, тобто понад чотириста років тому, сузір'я Оріона випромінювало своє світло. Коли тисячі рабів будували велетенські піраміди Єгипту, зорі із Щита Собеського надсилали своє світло у всесвіт. Під час льодовикового періоду те саме робила туманність Андромеди. Інші зорі посилали своє світло в світові простори ще тоді, коли по землі повзали ящери, — і лише тепер це світло доходить до нас, на землю. Отже, при всіх умовах, воно промандрувало мільйони років!

Роньяр старанно робив нотатки.

— Відбите колись від землі у всесвіт світло згодом стає тим слабкіше, чим довше воно було в дорозі. І от, коли воно по багатьох роках вертається своїм покрученим шляхом на землю, воно вже таке слабке, що його не можна сприйняти людським зором. Потрібні гігантські підсилювачі, щоб це світло знову зробити видимим.

Доктор Нево перейшов до деталей самого винаходу:

— В своїх перших роботах професор займався побудовою приймальної установки і підсилювача для цих надзвичайно слабких променів. У той час на плоскому даху цього будинку була змонтована велика установка з угнутих дзеркал, що могла повертатися на всі сторони світу. Завдяки спеціально розташованим дзеркалам, видиме світло