Українська література » Фантастика » Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Читаємо онлайн Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг
class="p1">— Навіщо відразу ж передбачати щось погане! — трохи сердито гукнув Бергер. — Не обов'язково ж має щось трапитися… Ідіть-но сюди, Гофстраате, і розповідайте, будь ласка, далі!

Гофстраат сів, осушив спій келих і тоді повів далі:

— Ви, звичайно, пригадуєте, як нас вразила звістка про від'їзд Тербовена.

Роньяр підхопив:

— За дорученням своєї газети я намагався тоді з'ясувати справжні причини, чому професор-фізик став раптом археологом. — Знизавши плечима, він додав — Нево й досі твердить, що не знає цих причин, хоча він був асистентом професора.

— Як би воно там не було, — перебив його Гофстраат, — а Тербовен відплив разом з Нево на судні голландсько-американської компанії з Роттердама через Гаванну до Веракрус. Там, у Веракрус, він розпочав підготовку до своєї експедиції. Для подорожі навколо півострова Юкатан — експедиція мала висадитися десь поблизу північного кордону Гондурасу — професор найняв моторний парусник, такий, які звичайно плавають у Карібському морі. Команду він підібрав різношерсту — кілька мексіканців, двоє мулатів і кок-китаєць. Неро знайшов у Веракрус штурмана; це був, між іншим, єдиний європеєць у складі експедиції, крім Тербовена і Нево. Приблизно через місяць, якраз наприкінці дощового періоду, підготовчі роботи були закінчені. Від'їзд затримався ще на кілька днів, бо Нево зміг дістати похідну радіостанцію, якої добивався професор, лише в Мехіко. Як тільки він з'явився з апаратом на судно, вони вирушили в дорогу. У Прогресо, головному порті півострова, стали на якір, бо Тербовену потрібен був дозвіл на археологічні дослідження, а його мав дати перший губернатор Юкатану, резиденція якого була в Меріді.

До столиці професор поїхав сам. Всупереч усяким сподіванням губернатор, що теж був науковцем, виявив великий інтерес до справи. Разом із дозволом професор дістав запевнення в дальшій допомозі. За кілька днів він був знову в Прогресо і вирушив у дальшу путь вздовж узбережжя. Вони обігнули мис Каточе і, взявши курс на південь, попливли понад східним берегом Юкатану. Нарешті, кілометрів за двісті на північ під кордону Гондурасу, вони досягли тихої бухти, що глибоко врізалася в суходіл; береги її поросли одвічним лісом. Звідси почався похід в глиб країни. Судно лишилося в бухті на якорі з двома мексіканцями на борту.

Тут Гофстраат обірвав розповідь і потягнув кілька разів з люльки, випустивши густі клуби диму. Потім додав, пояснюючи:

— Я тому так добре обізнаний з цими подробицями, що після таємничого зникнення професора на прохання його дружини докладно займався справою.

Роньяр люб'язно звернувся до доктора Бергера:

— Якщо ви цікавитесь, любий друже, я пришлю вам відповідні номери моєї газети з тодішніми репортерськими звітами. Там ще більше подробиць, ніж у тому, що ви зараз почули.

Після невеличкої паузи адвокат почав розповідати далі:

— Важким і стомливим був їхній шлях крізь дичавину на захід. Густі одвічні ліси з зарослями ліан і болотами змінювалися сухими степами, де росли кактуси. Просунувшись у глиб країни на кілометрів п'ятдесят, вони досягли мети — дійшли до руїн міста, що зовсім заросло незайманим лісом. Навіть мексіканський уряд нічого не знав про його існування. Є припущення, що під час своїх дослідів тут, у Європі, професор бачив це місто на екрані свого апарата в його первісному стані. Це було, мабуть, велике місто, де жило багато людей, стояли палаци. Можливо, що Тербовен бачив на екрані загибель міста і це раптом збудило в ньому інтерес до археології.

Зацікавлений доктор Бергер спитав:

— Чи не належало це місто до царства ацтеків?

Перш ніж Гофстраат встиг відповісти, Роньяр пояснив:

— Ні, доктор Нево вважає, що це місто набагато давніших часів. На його думку, тут мова може йти про першу столицю стародавнього царства Майя, яке було засноване ще в другому столітті нашої ори.

— Ви, любий Роньяро, здається, поінформовані доктором Нево краще за мене. Отож розповідайте далі. — І Гофстраат зручно відхилився на спинку свого крісла.

— Гаразд. Але розповісти лишилося небагато. У Тербовена був власний план, за яким розшукували й відкопували будівлі. Роботи посувалися вперед помалу, але професор, здавалося, був цілком задоволений з наслідків. І раптом сталося нещастя. Тербовен, що мав звичку ходити на розвідку руїн без супутників, одного дня не повернувся. Нево одразу ж організував розшуки, але вони виявилися марними. Професор наче крізь землю провалився. Не можна було знайти ні найменшого сліду. Через два місяці після цієї події його асистент подався назад до узбережжя. Без жодних перешкод він досягнув бухти. Зворотна путь ішла знову ж через Веракрус. Пізніше мексіканська адміністрація відновила розшуки, вжила всіх заходів, щоб хоч трохи вияснити цю таємничу історію. Але й заходи губернатора успіху не мали. В умовах одвічного лісу та клімату тих місць дальші розшуки здавалися безглуздям. Вважали, що професор Тербовен загинув. Нево повернувся сюди і продовжив роботу професора. Хоча пані Тербовен не вірила, що чоловік її справді помер, докторові Нево пощастило умовити її продати йому лабораторію.

— Але ж будинок ще належить пані Тербовен, — перебив Роньяра Бергер.

— Ні, вона продала й будинок.

— Трагічний кінець експедиції викликав певні фінансові труднощі, і пані Тербовен змушена була погодитися на цей продаж.

— А що сталося з винаходом професора? — поцікавився Бергер.

— Він перейшов до Нево, який продовжує вдосконалювати його.

— А хіба син не міг розробляти далі батьківський винахід? — запитав редактор. — Адже патент, певно, має величезну вартість!

— Петер Тербовен казав мені, що завершує свої власні роботи. Нево, як колишній асистент його батька, має право на свою частку в патенті, до того ж він один був у курсі всіх технічних даних винаходу. А нестача грошей, про яку я вже говорив, штовхала й Петера на те, щоб усе спродати Нево. — Гофстраат зробив паузу. — Петер Тербовен хоче після закінчення своїх робіт, можливо, уже в найближчі місяці поїхати до Мексіки на розшуки батька. Він вважає, що Нево тоді не все зробив, щоб знайти професора, і сподівається сам розгадати цю таємницю. Якби він прийшов був сьогодні, то розказав би все набагато краще й докладніше.

Гофстраат замовк. Він замислено повернувся до великого годинника, що рівномірно й глухо цокав у кімнаті.

— А час дуже пізній… — сказав він серед тиші, ні до кого, власне, не звертаючись. — Не думаю, що Петер ще прийде.

Всі мимоволі прислухалися, як за вікном лютувала буря і шуміли дерева в парку. Роньяр підвівся, Бергер, здавалося, теж вирішив іти додому, коли раптом задзвонив телефон. Усі троє швидко перезирнулися. Гофстраат узяв трубку. Бергер і Роньяр уважно стежили за ним. Нарешті адвокат поклав трубку.

— Говорив Петер Тербовен з автомата. Він має нові відомості, які зовсім в іншому світлі

Відгуки про книгу Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: