Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

— А я ще раз повторюю, Тессі: це дуже й дуже добре! В нашій грі пішаків немає… Ніхто не примусить професора Торна працювати над антиречовинною бомбою, якщо тільки він сам не згодиться на це. Професор Торн може заявити хоч зараз, що розриває свою угоду з Кейз-Олом. Ну, то що ж — Кейз-Ол знайде інших фізиків, менш принципових, хоч і менш талановитих. Але тоді до Уранії не потрапить ні Тессі Торн, ні Люстіг.

Він помовчав, узяв руку Тессі і приклав її до своїх уст.

— Моя рідна! Ти знаєш: я тебе люблю… Я кажу це вперше і востаннє; може, нам і розмовляти більше не доведеться… Цими днями до Уранії вирушить така собі екскурсія в складі кількохсот чоловік.

Люстіг помовчав, озирнувся і прошепотів:

— Це означатиме, що незабаром почнеться війна! За всяку ціну треба зробити так, щоб в оцю екскурсію поїхали й ми всі. Знай, моя рідна: звідти ми можемо не повернутись…

Тессі сиділа нерухомо. Тільки рука її міцно стисла руку Люстіга.

— Я хочу, щоб ти дожила до того часу, коли на планеті не буде ні Уранії, ні Кейз-Ола; хочу, щоб ти на власні очі побачила новий світ. Але я хочу також бачити тебе справжнім бійцем. — Він потер чоло. — І, зрештою, я не знаю, де буде небезпечніше: в Уранії чи тут… Вибирай сама.

Вони довго сиділи мовчки. Власне, вагань у Тессі Торн не було. Вона розв'язала це питання ще тоді, коли перейняла естафету від старого Лайн-Еу, коли усвідомила, що існує тільки один шлях для чесної людини — шлях боротьби за мир.

— Гаразд, Люстіг! Я зроблю все так, як ти радиш. Думаю, що до Уранії ми потрапимо разом. І не для того, щоб загинути, а щоб перемогти!

Решту того дня Тессі згайнувала у чисто жіночих турботах: никала по магазинах, накуповуючи всілякий дріб'язок, побувала в перукаря, зайшла до кравчині. Все це вона робила з якогось внутрішнього почуття самоствердження. Їй хотілось переконати саму себе, що ще будуть літа і зими, ще не раз шитиме вона у найкращої кравчині ошатні сукні, чіплятиме на них різні прикраси.

Все ж десь у підсвідомості блукав тоскний неспокій. Він зник аж після зустрічі з Літтлом.

Коли в домовлений час Тессі зупинила свою «Ластівку» на схрещенні Кільцевої магістралі та ПР-5, до неї підійшов чоловік у брудному комбінезоні чорнороба.

— Професор Літтл?! — вигукнула вона.

— Тс-с-с! — з удаваним переляком замахав руками Літтл. — Не промовляйте імені цього боговідступника й гангстера! Він помер. Я — його спадкоємець. Але слід сказати, що небіжчик лишив небагато: тільки сякі-такі знання з метеорології… Здрастуйте, міс Тессі!

Це був зовсім незнайомий Літтл. Позбувшись старомодних окулярів, вусів та борідки, він помолодшав і мав бадьорий вигляд.

— І бідолашний спадкоємець мусить тепер важко працювати, щоб заробити на шматок хліба?

— Так, так! Знаєте, що я сьогодні вантажив?! — він урочисто звів палець. — Бомби! Ні, не атомні, а звичайні. Отакі собі охайненькі, блискучі поросятка. Я досі бачив їх тільки на малюнку.

— На жаль, ми дуже багато чого бачили тільки на малюнках! Сідайте, професоре, проїдемось!

«Ластівка» мчала тим самим П'ятим радіусом Південних магістралей, що й місяць тому. Але тепер надвечірнє небо було лагідне й чисте, а між стариком і дівчиною встановились теплі, щирі стосунки спільників, борців за одну справу. І добре, що Тессі поїхала колишнім маршрутом. Він нагадував їм Сан-Клей. Тоді люди, яким загрожувала смертельна небезпека, поєднали свої зусилля, виступили гуртом на боротьбу з стихією.

— Тессі, я, здається, знайшов свій шлях… — тихо казав Літтл. — Ви, мабуть, не знаєте, що місяць тому врятували мене від самогубства своєю несподіваною появою в інституті. Я тоді не боявся смерті. А тепер мені хочеться дожити до того, коли можна буде натиснути на кнопку і скинути антиречовинну бомбу в одну з «критичних точок» якого-небудь страшного циклону. За дні вашої відсутності я прочитав силу нелегальної літератури. І я, професор, шанобливо схилив голову перед шофером. Це Люстіг розкрив мені шлях до істини.

Літтл помовчав, проводжаючи поглядом лісок, що промчав з правого боку машини.

— Він запропонував мені емігрувати до Союзу Комуністичних Держав. Обіцяв повну безпеку, працю за фахом… Але я відмовився. Я не хочу, щоб мені подарували моє майбутнє. Я його завоюю.

Прощаючись із професором, дівчина потисла йому руку.

— Спасибі! Вдруге кажу вам: ви — справжня людина!

Зник неспокій, розвіялись рештки сумніву. Якщо вже і Ейр Літтл, цей аполітичний інтелігент, став на шлях боротьби, то Тессі Торн соромно було б сидіти склавши руки.

Разом з старенькою покоївкою Тессі приготувала урочистий обід, поставила на стіл шеренгу «своїх» пляшок і запросила з лабораторії батька та Кольріджа.

Вони зупинились на порозі, переглянулись.

— От бач, старий! — Кольрідж ляснув себе по лобі. — Ми так заклопотались, аж дитині самій доводиться нагадувати, що ми не випили за її повернення з космосу!

Тессі засміялась.

— Татусю Кольрідж, як вам не соромно вчити маленьких казати неправду?.. Адже ви знаєте, яке сьогодні свято! — Вона налила вина, підняла свій келих. — Сім'я в повному складі! Так, так, віднині ми будемо пити тільки втрьох! Випиймо за золоту статую професора Торна і за віковічну подяку Монії татусеві Кольріджу! Тільки давайте подбаємо разом, щоб ваше відкриття не пішло на шкоду людям.

Випили. Тессі налила ще. Їй хотілось підбадьорити батька і заспокоїти Кольріджа. Вона вдалась до хитрощів.

— Фредді мені розповів, якою ціною куплено рейс отих сімдесяти п'яти ракет. Прикро, але що вдієш: борги треба сплачувати. Та й цікаво подивитись на Кейз-Олову Уранію.

Зітхнув з полегшенням, витер пітну лисину батько. Сумно