Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

порцеляновим посудом на них. Стіни наступної кімнати прикрашали антикварні гобелени, попід ними стояли кілька різьблених стільців з високими спинками та інкрустованих дорогоцінним камінням столиків. Там мовчки стовбичили двоє охоронців, які жодним порухом не відреагували на їх появу.

— Це приймальня, — пошепки пояснив ад'ютант. — Вам сюди, — він вказав на ледь прочинені двері, з яких по підлозі пролягала тонка смужка світла.

Буртак з острахом переступив поріг, піймавши себе на думці, що прихована розкіш, у якій живуть дуумвіри, свідчить про їх ницу примітивність. Аж злякався очевидності цієї думки.

— Дозвольте? — неголосно промовив до Дета Дута, який стоячи схилявся над робочим столом, заваленим численними теками та стосами паперів.

— Заходьте, — стомлено відповів дуумвір. Однак Буртакові здалося, що у інтонації правителя чуються нотки вдоволення. — Цього вечора Сата Сата шляк трафив, — важко зітхнув господар, вказуючи на двері, аби підполковник зачинив їх. — Це дуже сумно, — він замовк, чекаючи, доки Буртак виконає мовчазну вказівку. — Сідайте он туди, — помах руки у напрямку двох крісел біля столика поруч із секретером у кутку кабінету.

Дет Дут закрив теку, папери у якій проглядав перед тим, і теж пішов у куток. Відчинивши секретер, який виявився баром, повним пляшок, узяв звідти шампанське.

— Це «Залізне ігристе». Відкорковуйте! — співправитель дістав також конусоподібні срібні келихи. — Ви, Буртаку, мабуть, і не чули про таке. Його привозять з Конфедерації. Гемоглобін, кажуть, підвищує. Відзначимо?

— Що? — контррозвідник відразу збагнув усю недоречність цього свого запитання.

— Прикидаєшся? — гострий погляд дуумвіра припнув підполковника до підлоги.

— Даруйте, мимоволі вирвалося.

— Ото ж бо. Слухайте сюди, Буртаку. Стан здоров'я Сата Сата є стабільно важким. Він у комі. Вашим завданням є знайти лікарів, які тримали б його у ній якомога довше, не даючи прийти до тями, але водночас і померти. Нашим штатним ескулапам у мене мало віри. Ще очуняє мій співправитель!

— Розумію...

— Обставини подарували Вам шанс перескочити через кілька сходинок у кар'єрі. Допоки я одноосібно правитиму Республікою, нам слід нишком перебрати усі важелі управління, щоб коли оберуть наступника Сата, той уже ні на що не впливав.

— Але ж про хворобу Сата Сата знають багато людей. Я сам бачив, скільки їх стовбичило біля його помешкання. Коли про інсульт стане відомо люду, усім буде зрозуміло, що лише Ви правите країною.

— То усе його посіпаки та родичі. Я наказав, щоб вони тримали язики за зубами, надавши інформації про хворобу Сата статус державної таємниці. Вони мовчатимуть, не сумнівайтеся, бо поки він живий, вони годуються з моєї руки. Але Ви, Буртаку, — диктатор перейшов на шепіт, — самі забезпечите поширення найрізноманітніших чуток про хворобу та причини, які її викликали — від застарілого сифілісу до алкоголізму чи інших дискредитуючих обставин.

— ?! — мимоволі витріщився Буртак, розливаючи коричневу шипучку.

— Ми звинуватимо у поширенні цих наклепів тих, хто нам заважатиме, передусім близьких до Сата високопоставлених партійців, чиновників, військових, контррозвідників.

— І відправимо їх на перевиховання до трудових таборів!

— Правильно! — Дет Дут голосно сьорбнув із келиха. — Призначимо на їх місця своїх людей, а тоді вже оберемо нового дуумвіра. Ви пийте, пийте.

— Дякую, — Буртак ковтнув шампанського, яке справді мало металевий присмак.

— Сподобалося?

— Дуже...

— А мені, підполковнику, дуже не подобається, що Ви досі не знайшли Юса з Кинавом. Потреба у грошах Кунстада виникла, як бачите, швидше, ніж я на те розраховував.

— Вибачте, будь ласка, але ж тепер у Вашому цілковитому розпорядженні уся державна скарбниця...

— Порожня вона, щоб ти знав!

На палубу баркаса скинули трап, і по ньому збіг невисокий, але доладний офіцер, а за ним двоє озброєних автоматами матросів.

— Ані руш! — крикнув офіцер, тримаючи руку із пістолетом при боці. — Ви незаконно увійшли у територіальні води Королівства Ланод. Судно буде оглянуте. Вас також обшукають... Бароне Дорг! — спантеличено вигукнув він, коли промінь з катера розвіяв тінь від рубки, у якій завмер Самус. — Всі вважали, що Ви...

— Ви маєте добру фізіономічну пам'ять, старший лейтенанте, — Самус виступив наперед, затуляючи інших собою. — З ким маю честь?

— Віконт Аркалан Бейзан, старший лейтенант Флоту Її Величності. До ваших послуг.

— О, віконт Бейзан, син графа Сомантара. А я гадав, що нащадки аристократичних родин уже давно забули традицію військової служби, віддаючи перевагу придворній або дипломатичній кар'єрі.

— А чи просто розважаються на батьківські гроші, — підтримав розмову віконт. — Проте мене батько ще у п'ятнадцять років віддав до військово-морського корпусу у Тасаві. Далі було училище, стажування у північній ескадрі, а нині вже рік командую тут сторожовиком.

— З боку капітана досить необачно особисто спускатися на облавок невідомого судна.

— Те ж говорить і мій боцман, бароне. Даруйте, але як слід розуміти Ваше перебування на цій посудині?

— Відійдімо, віконте...

Залишивши Нода з рибалками під вартою мовчазних матросів, Самус відвів офіцера на корму. Говорили вони недовго. Коли, нарешті, повернулися, чимось замислений капітан наказав матросам піднятися на катер. Самус тим часом віддав Фреєві та Стафові по купюрі аж у сто дукатів.

— Ми із Нодом далі підемо на сторожовику, — пояснив він рибалкам. — Вас проведемо до нейтральних вод, а звідти ви безпечно повернетеся до Арда. Капітан сказав, що прогноз погоди цілком сприятливий. За кілька місяців я зв'яжуся з вами щодо експедиції. Якщо почуєте щось нове про крегів, неодмінно телефонуйте!

— Буде зроблено, Ваша гоноровосте, — відповів за обох задоволений Стаф, ховаючи гроші, сума яких вдвічі перевищувала обумовлену платню.

Попрощавшись із рибаками, Нод із Самусом зійшли на катер. Освітлюючи шлях баркасові, сторожовик тихим ходом повів його до нейтральних вод. Години за півтори трьома спалахами носового прожектора рибалкам дали зрозуміти, що вони у безпеці. На баркасі засвітили вогні, і він прямим курсом рушив на Ард. Катер розвернувся у напрямку яскраво освітленої зубчатої вежі, що височіла над темним берегом.

Увесь цей час Нод, на прохання Самуса, провів на самоті у кубрику матросів, які перебували на вахті. Туди «спадковому адміралу Ланодського королівського флоту» подали і простий підвечірок — варену картоплю з рибною консервою. Барон з віконтом про щось говорили у капітанській каюті. Нод спробував трохи поспати, аби проконсультуватися з Горангом, але сон не прийшов — заважали думки про Рамира та Ераду, а тоді про Юса та