Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
— Човник потрібний, щоб ми могли доправитись до баркасу, — пояснив Фрей.
Самус запропонував скупатися, поки повернеться Стаф, і вони з Нодом, недовго думаючи, поскидали із себе одяг і шубовснули у теплу воду. Влаштували заплив наввипередки — виявилося, що Самус плаває швидше.
— А крегів не боїтеся? — гукнув Фрей, який з невдоволенням спостерігав за їх веселим борюканням вже оддалік від берега.
— Нехай припливають — заощадимо на експедиції, — безтурботно відповів на те барон, проте Нод раптом відчув острах, навіть поглянув у глибоку воду під собою — чи не випливає знизу тінь страшного хижака.
Приємно втомлені, вони вибралися на берег обсихати. Прибережною стежкою поміж скелями прийшов Стаф. Він одразу зауважив, що Нод із Самусом обгоріли на полуденному сонці під легким вітерцем, і нагнав їх у затінок. Рибалки розвели багаття та засмажили на ньому тут-таки наловлених Фреєм бичків. Сіли підобідати.
— Скажіть, будь ласка, пане бароне... — заговорив Стаф.
— Просто Самус, — перервав його той.
— Пане Самусе, — не наважився на більшу безцеремонність молодший рибалка, — чи Ви вже визначилися, куди саме ми підемо у пошуках крега?
— І коли? — підтримав його цікавість Фрей.
— Найменше на Деолі вивчено акваторію, що виникла на місці, де колись був острів Ратхан. Припускаю, що сучасна популяція крегів саме там могла знайти сприятливі умови для парування та розмноження замість вод Архіпелагу. Ймовірно, через збільшення чисельності креги почали з'являтися і у наших водах. До сезону штормів цього року перетнути океан ми вже не встигнемо, тож експедиція стартує наступної весни.
— Шкода, що так довго доведеться чекати, — зітхнув нетерплячий Стаф.
— Проте у нас стане часу для ліпшої підготовки, бо експедиція буде непроста, — відповів на те Самус.
— Надто, коли ми хочемо впіймати крега живцем, — додав Фрей.
Надвечір море розхвилювалося, тому до баркасу довелося добиратися двома ходками човника, аби він не потонув через низьку посадку. Вибравши якорі і закріпивши човник на палубі баркасу, нарешті рушили.
Тінь від берега довшала та густішала. По правому борту у синіючих сутінках засвітилися вогні Арда, де вже починалися вечірні гулянки — до баркасу долинала музика і навіть пахощі з ресторанів на набережній. Потужний струмінь впадіння Ардани відхилив баркас на південь. Міст над річкою світився ланцюжком різнокольорових ліхтарів. Посередині у бінокль можна було розгледіти прапори над прикордонним постом. Стаф зробив у його бік непристойний жест. Коли це помітив Нод, рибалка, не чекаючи питань, пояснив, що це така рибальська традиція — «на талан».
— Це вже Ланод, — Самус вказав на вогні, які з'явилися ще за півгодини ходу.
— Так, пане бароне, до Вашого маєтку лишилося години зо три ходу, — підтвердив його слова Фрей. — Підемо попід берегом — там нас прикордонники точно не злапають. Ми вже у територіальних водах Королівства.
Баркас змінив курс, увійшовши до широкої затоки зі стрімким скелястим берегом. Попереду на мисі спалахнув маяк. Море тут було спокійніше, проте жодного судна або човна видно не було. Хоча вже геть смеркло, бортових вогнів вони не засвічували. Швидкість стишили до самої малої. За мисом відкрилася ще одна затока — менша, з пологими берегами та просторими пляжами. За нею зорі у небі ховалися в розмитій плямі жовтавого світла.
— То вже вогні Тасаава, — пояснив Ноду Фрей, повертаючи стерно, аби залишатися у тіні берега.
Промінь маяка ковзнув по баркасу, на мить засліпивши усіх на палубі.
— Вже майже удома, — Самус, прокліпавшись від світлових «зайчиків», взяв у Фрея бінокль. — Ноде, поглянь. Бачиш освітлену вежу на узвишші? Це мій маєток! Повний уперед!
Цієї миті баркас раптом освітив промінь потужного прожектора. Зовсім неподалік заревів двигун — у тіні мису ховався прикордонний катер. Він за кілька хвилин наздогнав їх. З гучномовця пролунала команда лягти у дрейф. Іншого виходу не було, тож баркас завмер.
Підполковник Буртак саме відкоркував пляшку полинівки, коли його викликали з дому до резиденції дуумвірів. Під несхвальним поглядом дружини він встиг перехилити лише другу чарку «для заспокоєння нервів». Автомобіль доправив стривоженого контррозвідника до непримітної хвіртки в монументальній огорожі палацу, що вела до саду. Там його мовчки зустрів незнайомий чоловік у цивільному і повів до службового корпусу, де містився кабінет Дета Дута. Острах Буртака посилювався, бо новин про Юса і Кинава він не мав жодних, а у резиденції панувала якась напружена атмосфера. Вони саме проминали заснулий у темряві став, коли їх перестрів ад'ютант Дета Дута.
— Чекайте тут, підполковнику! — наказав він. — А ви за мною! — звернувся він до незнайомця.
— Що трапилося? — наважився на запитання Буртак.
— Чекайте, вам сказано! — гримнув зазвичай улесливий ад'ютант.
Буртак мусив підкоритися. Пройшовши вздовж ставка, він знайшов улюблену лаву Дета Дута та вмостився на ній. Звідси було видно житловий корпус резиденції, поділений на дві симетричні частини з окремими входами для кожної родини дуумвірів. Біля під'їзду Сатів стояли з десяток людей, чулися їх стривожені голоси. Усі вікна цього крила споруди яскраво світилися. З боку ж Дугів тьмяне світло можна було помітити лише у трьох вікнах другого поверху.
Зі ставка тягло вогкістю. Сонно крякали качки, які дрімали у теплій воді. Ледь шелестіло листя над головою. Дія полинівки вже минула, залишивши по собі неприємно-гіркий присмак у роті та важке гупання серця. Буртак вкляк на лаві. Минуло більше години. Люди від під'їзду Сата Сата розійшлися — пригнічені та неговіркі. Майже усі вікна згасли. Ад'ютант наблизився нечутно. Підполковник аж підскочив від несподіваного звуку його голосу:
— Ступайте за мною!
Вони пройшли до входу, який був призначений для прислуги, та піднялися крутими гвинтовими сходами на другий поверх житлового корпусу. Буртаку вперше довелося опинитися у особистому помешканні дуумвіра. Ад'ютант відчинив вузькі двері, і вони увійшли до затемненої зали, яка, вочевидь, правила за їдальню: величезний стіл, поставлений каре посередині, крісла довкола нього, під стінами буфети, різьблені з мореного дубу, зі срібним, кришталевим та
