Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

було нескладно впізнати. Крамниця знаходилася наприкінці провулка, який виходив на вуличку, забудовану складами та ангарами. Пахощі кави та свіжого хліба сюди не долинали. Над обшарпаними дверима поряд з брудною вітриною висіла іржава вивіска — вигнутий з товстого дроту силует риби. Самус штовхнув двері й переступив стертий кам'яний поріг. Підхопивши Тява, Нод пішов за ним. У тьмяній торговій залі справді стояв неприємний рибний дух, підлогу встеляла волога тирса, а під стінами вишикувалися кілька порожніх акваріумів.

— З собаками не можна! — пролунав від дверей, що вели до внутрішніх приміщень, сердитий голос немолодої жінки.

— Добридень, пані... — привітався Самус.

— Це до мене, тітко Дольсо, — з-за спини жінки вийшов статний чорнявий парубок у білій шовковій сорочці, чорних вузьких штанях та чорних лакованих туфлях.

— Здоров був, Ідаре! — барон простягнув руку для вітання. Долоня парубка геть потонула у Самусовій правиці.

— Не стовбичте у залі, бо ще хтось побачить! Йдіть нагору! — гримнула Дольса. — Та беріть вже й свого собаку, — махнула вона рукою.

— Та й справді, — Ідар першим повернув до виходу.

Проминувши підсобку зі стелажами до самої стелі, вони утрьох піднялися на другий поверх, де було світліше й чистіше. Світла кімната з клишоногим столом, кількома стільцями, рипучим паркетом та заскленим буфетом під стіною своїм вікном виходила у двір. Тут Нод ліпше роздивився Ідара. Той мав високий лоб, ледь помережаний легкими зморшками, тонкі брови, прямий ніс, чутливі губи та трохи заважке підборіддя. Стрункий, але вочевидь сильний, рухався кухарчук з грацією барса.

— Знайомся, Ідаре, це мій друг Нод, — Самус першим вмостився на стільці. — Йому ти усе можеш розповідати, як мені.

— Радий знайомству, — кухарчук міцно потиснув простягнуту Нодом руку.

— Я також, — Нод, аби відповісти на потиск, пустив Тява на підлогу.

— Між іншим, це Нод здогадався, що лист надіслав саме ти, Ідаре, — повідомив барон, — бо я, щиро кажучи, попервах не збагнув змісту цієї писанини, — він дістав з кишені куртки зім'ятий конверт.

— Мені здається, здогадатися було нескладно, — знизав плечима кухарчук.

— І у який це спосіб я мав здогадатися? — насупився Самус.

— Може, пан Нод відповість? — запропонував Ідар.

— У листі, Ви, Ідаре, згадали про Хтара, який мав повиїдати печінки, — Нод не примусив прохати себе двічі, — а правильно було б сказати про Ратха. Тому я й прочитав Ваш підпис під листом з кінця.

— Цілком слушно, — погодився Ідар.

— Досить вдавати із себе шпигунів, мов діти! — перервав їх Самус. — Розповідай, що сталося, Ідаре!

— Імперія вдвічі збільшила штат свого посольства, а особовий склад його охорони — утричі. Новий посол імператора, граф Руз Торб, повсякдень вимагав від Ауранії... пробачте, від Її величності королеви призначити дату скликання Таємної ради, де спадкоємцем престолу буде проголошено принца Ліруда. Торб стверджує, що принц незабаром одружиться з Ерадою, князівною Гирлонською...

— Чекайте! Ідаре, а чи не було останнім часом якихось новин з Гирлону? — запитав Нод.

— Ну, а як же! Княжич Авур зрікся прав спадкоємця...

— Ми про це знаємо, — нетерпляче зупинив його Нод. — Чи, бува, не було повідомлень про зникнення?

— Для тих новин ще зарано, — зауважив Самус. — Не минуло й двох діб...

— Це ви про що? — зацікавився кухарчук.

— Згодом дізнаєшся, — Самус підхопив на руки Тява, який заходився був гризти ніжку його стільця. — Ти ж маєш знати, Ідаре, що навіть після офіційного зречення княжича носієм династичних прав на ланодську корону залишається його батько — князь, а з боку імперії — імператор. Лише після того, як вони обоє офіційно від цих прав відмовляться, права перейдуть до князівни Еради — тепер уже спадкоємиці престолу Гирлону, та до крон-принца імперії. Після зречення крон-принца — до його молодшого брата, принца Ліруда. І лише коли він стане чоловіком Еради, права на корону поєднаються в одній сім'ї. От тоді вже доведеться скликати Таємну раду для проголошення Ліруда, за згоди Еради, спадкоємцем Її величності.

— Отже, все залежатиме від весілля князівни, — підбив підсумок Нод.

— Звісно, — зітхнув кухарчук. — Але межиморці вже почали інформаційну кампанію у пресі, обгрунтовуючи невідворотність сходження на ланодський трон Ліруда. Крім того, вони підкуповують чиновників та політиків. Граф Торб уже перебирає важелі управління королівством. Щовівторка він снідає з міністрами, які навіть погоджують із ним бюджетні видатки. Щосереди — з начальниками штабів, де обговорюється дислокація військ та графіки навчань. По четвергах промисловці балакають із послом про залучення інвестицій, зрозуміло, що передусім з Імперії. Дійшло до того, що ми оце днями відмовилися від контракту із Султанатом на побудову трьох корветів — їх для Архіпелагу збудують на верфях Імперії. Головне ж, що межиморці розпочали дискредитацію королеви в очах підданців, формуючи у пресі думку про необхідність її зречення престолу. Вони поширюють чутки про її неспроможність управляти королівством через проблеми із психікою, алкоголізм, схильність до містики та різну іншу маячню і натякають на потребу призначення регентської ради, яка має проголосити нового короля! Раніше за таку писанину газети б враз закрили, а нині королівський прокурор лише попиває з Торбом вино і лицемірно посилається на «конституційний принцип свободи слова». Найгірше, що люди потроху піддаються цій облуді. Я це просто шкірою відчуваю повсякдень, навіть серед слуг у палаці почалися негарні розмови. Тому я й просив Вас негайно прибути. Її величності потрібна допомога надійних людей.

— Чим ми зможемо цьому зарадити? — запитав Самус.

— Направду, я не знаю. У королеви майже немає відданих друзів, а небезпека щодень зростає, — зітхнув Ідар. — От я й подумав, що Ви маєте бути поряд, бо усе більше царедворців і чиновників переходять на бік Торба! Може, Ви щось придумаєте...

— Придумаєте!.. — аж розсердився барон.

— А більше королеві немає на кого покластися, — мовив Нод. — Ідар та ти, Самусе — ото і все.

— А ще ти! — із задоволенням зазначив Самус, значуще поглянувши на Нода. — Разом доведеться попрацювати! Слухай, Ідаре, а навіщо знадобилася така таємничість у цій нашій зустрічі?

— Я побоювався, що коли б до Вас дійшли чутки про загрози королеві, Ви б без усякої обережності стрімголов помчали до палацу. Тоді у нишпорок Торба було б досить можливостей Вас нейтралізувати — аж до імітації