Плавучий острiв - Жюль Верн

Ні, бо вже добре видно, що клуби диму наближаються до Стандарт-Айленду.

За годину вимальовуються три судна, що, тримаючись поруч, мчать на всіх парах.

Ще через півгодини можна розгледіти, що це військові кораблі, а коли минає година, не залишається жодного сумніву щодо їхньої національності. Це підрозділ британської ескадри, який п’ять тижнів тому не захотів підняти прапор, щоб привітатися із Стандарт-Айлендом.

Заходить ніч, військові кораблі вже за чотири милі від батареї Хвилеріза. Чи ж пройдуть вони своїм шляхом повз Стандарт-Айленд? Навряд, бо їхні вогні вказують на те, що вони зупинились.

— Безперечно, ці кораблі мають намір зв’язатися з нами, — звертається комодор Сімкоо до губернатора.

— Почекаємо, — відповідає Сайрус Бікерстаф.

Але що казатиме губернатор командирові підрозділу, якщо той висуне свої домагання щодо недавньої аварії? Справді, дуже можливо, що він має саме такий намір — хіба ж не може бути, що він врятував команду загиблого корабля, підібрав її на свої рятувальні шлюпки? Зрештою, ще буде час вирішити, як чинити, коли з’ясується, про що тут йдеться.

Все стало відомо другого дня уранці. На сході сонця контр-адміральський прапор замайорів на бізань-щоглі головного крейсера, що стоїть під парами за дві милі від Бакборт-Гарбора. Від крейсера відходить шлюпка й прямує до порту.

За чверть години комодор Сімкоо дістає депешу такого змісту:

«Капітан Тернер із крейсера «Геральд», начальник штабу адмірала сера Едварда Колінсона, просить негайної аудієнції в губернатора Стандарт-Айленду».

Прочитавши депешу, Сайрус Бікерстаф дає вказівку морському офіцерові дозволити прибулим висадитися в порту і відповідає, що він чекає капітана Тернера у себе в мерії.

За десять хвилин начальник штабу в супроводі капітан-лейтенанта виходить з електричної коляски, що зупинилась перед палацом мерії.

Губернатор одразу їх приймає у вітальні, що межує з його кабінетом.

Відбувається обмін привітаннями — дуже холодними як, з одного, так і з другого боку.

Потім, не поспішаючи і підкреслюючи кожне слово, ніби цитуючи напам’ять літературний уривок, капітан Тернер проказує таку нескінченну фразу:

— Маю честь довести до відома його ясновельможності губернатора Стандарт-Айленду, який знаходиться в цю хвилину на сто сімдесят сьомому градусі тринадцяти мінутах східної довготи за Грінвічським меридіаном і на шістнадцятому градусі п’ятдесяти чотирьох мінутах південної широти, що в ніч з 31 грудня на 1 січня пароплав «Глен» з порту Глазго, водотоннажністю в три тисячі п’ятсот тонн, з вантажем збіжжя, індиго, рису, вина, що разом складає значну цінність, дістав сильний удар від Стандарт-Айленду, який належить об’єднанню «Стандарт-Айленд компані лімітед», з місцеперебуванням у бухті Магдалини, Долішня Каліфорнія, Сполучені Штати Америки, хоч на згаданому пароплаві булл всі належні сигнальні вогні — білий на фок- щоглі, зелений на правому і червоний на лівому борту, — і що на другий день після катастрофи його зустріли на відстані тридцяти семи миль від місця зіткнення напівзатонулого внаслідок пробоїни в задній частині лівого борту, і що він дійсно затонув, після того як його капітана, офіцерів і весь екіпаж успішно прийняв на борт «Геральд», крейсер першого класу її величності королеви Великобританії, який плаває під прапором контр-адмірала сера Едварда Колінсона, і він повідомляє про цей факт його ясновельможність губернатора Сайруса Бікерстафа, пропонуючи йому визнати відповідальність «Стандарт-Айленд компані лімітед», що гарантується мешканцями згаданого Стандарт-Айленду перед власниками згаданого пароплава «Глен», вартість корпусу, машин і вантажу якого складає разом суму в один мільйон двісті тисяч фунтів стерлінгів, тобто шість мільйонів доларів, і ця сума повинна бути повернена згаданому адміралові серу Едварду Колінсонові, в противному разі до згаданого Стандарт-Айленду буде застосовано силу.

Одна фраза з двохсот сорока трьох слів, розділена комами, і жодної крапки! Але як повно вона все охопила, не полишивши місця будь-яким викрутасам! Отже, згода чи ні, приймає чи відхиляє губернатор претензію сера Едварда Колінсона щодо: 1) відповідальності з боку Компанії; 2) оціненої вартості пароплава «Глен» із Глазго в мільйон двісті тисяч фунтів?

Сайрус Бікерстаф наводить аргументи, звичайні в випадках зіткнення пароплавів:

Внаслідок вулканічного вибуху, що стався, напевне, десь у західній частині океану, тієї ночі була страшенна темрява. Якщо «Глен» світив свої вогні, то й Стандарт-Айленд теж світив свої. Як з одного, так і з другого боку помітити їх було неможливо. Отже, тут збіг надзвичайних і несприятливих обставин. За правилами морського розпорядку, кожний в таких випадках бере свої збитки на власний рахунок, і ні про претензії, ні про відповідальність тут не може бути й мови.

Відповідь капітана Тернера:

Його ясновельможність губернатор, безперечно, мав би рацію, якби йшлося про два судна, що плавають у звичайних умовах. Та якщо «Глен» цим умовам відповідав, то цілком очевидно, що Стандарт-Айленд їм аж ніяк не відповідав, що він не подібний до жодного судна, що він, пересуваючись усією своєю масою по морських шляхах, становить постійну загрозу для кораблів, що його можна дорівняти тільки до острова, острівця чи підводної скелі, яка пересувається довільно, отож-бо його місцезнаходження не можна точно визначити на картах; що Англія завжди заперечувала проти цієї завади, визначити яку неможливо ніякими гідрографічними засобами; що Стандарт-Айленд через це повинен завжди нести відповідальність за всі нещасні випадки, причина яких полягає у властивій йому природі і т. д. і т. п.

Цілком очевидно, що аргументам капітана Тернера не можна відмовити в певній логічності. В глибині душі Сайрус Бікерстаф відчуває, що вони справедливі. Але він не уповноважений самостійно ухвалювати будь-яку постанову. Про справу повідомлять того, кого належить, а він може тільки скласти акт для адмірала Едварда Колінсона в тому, що його вимоги прийнято. На превелике щастя, людських жертв немає.

— На превелике щастя, — зауважує капітан Тернер, — але судно загинуло, й океан