Плавучий острiв - Жюль Верн

О третій годині дня вже й за десять кроків нічого не видно. Густі шари кіптяви поглинають сонячне проміння. Немає навіть і сліду розсіяного світла. Важлива загроза криється і в тому, що Стандарт-Айленд під вагою жужелі, що вкрила всю його поверхню, може осісти нижче ватерлінії. Адже він — не судно, яке можна полегшити, скинувши вантаж у море, звільнивши від баласту! Що ж тут удієш, доведеться чекати, поклавшись на міцність і витривалість плавучого острова.

Надходить вечір, а за ним ніч, але це можна визначити тільки за допомогою годинника. Стоїть непроглядна темрява. Висячі електричні ліхтарі не можуть залишатися в повітрі під зливою жужелиці, їх доводиться зняти. Звичайно, освітлення в будинках і на вулицях, ввімкнуте протягом усього дня, діятиме увесь час, поки не розсіється темрява.

Ніч не приносить ніяких змін. Проте складається таке враження, що вибухи наче послабшали і долинають тепер зрідка. Лютість вибуху, здавалось, згасала, і дощ із сажі, завдяки досить сильному морському вітру, що відносив його на південь, почав вщухати.

Мільярдяни, дещо заспокоївшись, вирішили розійтися по своїх домівках, сподіваючись, що наступного дня Стандарт-Айленд повернеться до звичного нормального життя. Доведеться лише старанно й довго опоряджати й чистити плавучий острів — нічого не поробиш!

Та який смутний усе ж перший день нового року на «перлині Тихого океану» і наскільки була вона близька до долі Помпеї і Геркуланума[119]! Хоч Стандарт-Айленд і не лежить біля підніжжя Везувію, та яку силу підводних вулканів може зустріти він під час свого плавання в цій частині Тихого океану!

Губернатор, його помічники й члени ради весь час залишаються в будинку мерії. Вартові на вежі пильнують найменші зміни на обрії й на небозводі. Щоб не переривати свого руху на південний захід, плавучий острів посувається вперед, але його швидкість не перевищує двох-трьох миль на годину. Коли настане день чи, скоріше, коли розійдеться темрява, він знову візьме курс на архіпелаг Тонга. Там він напевне дізнається, котрий із навколишніх островів став ареною такого незвичайного виверження.

В міру того, як ніч минає, дедалі очевидніше, що вулканічні вибухи слабшають.

Але близько третьої години ночі нова подія викликає напад панічного страху в мільярдян.

Стандарт-Айленд раптом дістав сильний поштовх, що відчутно відбився в усіх клітинах його корпусу. Правда, удар був не настільки дужий, щоб будинки захиталися й зіпсувалися машини. Робота гвинтів, що рухають уперед острів, не зупинилась. Проте було ясно, що сталося якесь зіткнення.

Що ж сталося? Стандарт-Айленд сів на мілину? Ні, бо він весь час пливе далі. Може, він наразився на підводну скелю чи риф? Може, зіткнувся у непроглядній пітьмі з якимсь судном, що йшло назустріч і не помітило вогнів плавучого острова? Чи не зазнав він унаслідок цього поштовху значної шкоди, яка коли не загрожує його безпеці, то вимагає щонайменше чималого ремонту під час найближчої стоянки?

Сайрус Бікерстаф і комодор Сімкоо, загрузаючи в масі густої жужелиці, ледве дістаються до батареї Хвилеріза.

Митна охорона повідомляє їх, що поштовх справді стався через зіткнення. Пароплав значної тоннажності проходив з заходу на схід І наразився на Хвилеріз Стандарт-Айленду. Удар виявився незначним для плавучого острова, але для пароплава, можливо, справа обернулася інакше. Його темну масу помітили тільки останньої миті. Почулися крики, але вони одразу ж припинились. Начальник охорони зі своїми людьми прибігли до виступу батареї, але вже нічого не було ані видно, ані чути. Може, пароплав одразу ж потонув? На лихо, це припущення більш ніж імовірне.

Стандарт-Айленд, як виявилося, не зазнав од поштовху ніякої шкоди. Але маса його така величезна, що йому досить навіть на найменшій швидкості зачепити судно будь-якої потужності, хоч би й броненосець першого рангу, щоб його спіткала разом з людьми й усім майном майже неминуча загибель. Напевно, цього разу так і сталося.

Що ж до національної приналежності цього судна, то начальник охорони немовби чув жорсткий голос, що давав розпорядження, — відрубчасте рикання, властиве команді в англійському флоті. Проте він не наважувався це стверджувати напевне.

Подія надзвичайно важлива, яка може мати не менш важливі наслідки. Що скаже Сполучене Королівство? Англійське судно — це частина Англії, а всім відомо, що вона не дозволить безкарно відтяти щось од себе… Яку відповідальність понесе Стандарт-Айленд, які вимоги поставить перед ним Великобританія?

Так почався новий рік. У цей день комодор Сімкоо до десяти годин ранку не мав можливості розпочати розшуки в морі. Завіса з кіптяви все ще колихалася в повітрі, хоч свіжий вітер, усе міцніючи, почав розганяти жужільний дощ. Нарешті сонячне проміння просоталось на обрії крізь млу.

Який вигляд має Мільярд-Сіті, парк, околиці, заводи, порти! Скільки праці потрібно, щоб все це почистити! А втім, це входить у обов’язки відділу міського впорядкування. Питання часу і грошей. Ні того, ні другого не бракує.

На поверхні моря не видно ніяких уламків. З вежі обсерваторії навіть крізь найдужчі біноклі нічого не можна помітити, хоч Стандарт-Айленд відійшов від місця аварії не більше як на дві милі.

Проте в ім’я людяності треба шукати далі. Губернатор радиться з комодором Сімкоо. Механіки дістають наказ зупинити машини, з обох портів виходять у море електричні катери.

Розшуки в радіусі від п’яти до шести миль не дають ніяких наслідків. З цього випливає єдиний висновок: судно, діставши пошкодження у підводній частині, пішло на дно, не залишивши після себе жодного сліду.

Тоді комодор Сімкоо наказує рушати і йти на звичайній швидкості. Опівночі обсерваторія повідомляє, що місцеположення Стандарт-Айленду — сто п’ятдесят миль на південний захід від Самоа.

Спостерігачам дають наказ стежити за всім, що відбувається на морі, особливо пильно.

Близько п’ятої години вечора вони сигналізують появу густих завоїв диму в південно-східному напрямку. Може, це останні спалахи вулканічного вибуху,