Коли вмирає Безсмертний - Юрій Георгійович Герасименко

— А коли закінчиться цей інструктаж?

— Післязавтра. Закінчиться — і одразу ж відлітаємо. Ну, ууммб!

— Ууммб!

Бойові штейпи мчали над океаном. Попереду золотою, промінною стіною похитувалася Завіса Спокою. Через три тоци згідно з інструкцією, одержаною разом з маршрутом, всі члени екіпажу вдягнуть антитермічні костюми. Тут же, напохваті, водолазні скафандри.

Рівний, спокійний гул двигунів руху. Анб у кріслі перед пультом управління. Праворуч, біля навігаційних приладів, — Бідило й Чакт. Друзі вже наговорилися і тепер тільки посміхаються…

Іван аж світиться від щастя. Оце тільки-тільки, й п’яти цот не минуло, як Чакт передав йому хвилюючу новину: на центральному штейподромі столиці 28-го сектора знайдено «В-18»… Космічний корабель взято під надійну охорону. Його вже оглядали фахівці і заявили, що після капітального ремонту міжпланетний штейп буде цілком придатний для космічних польотів.

Мерехтить, сяє Золота Завіса… Зеленкуваті тіні біжать по ній, мов зморшки по оксамиту. Та — диво дивне! — вона вже не здається Іванові такою красивою. Щось неживе, хиже в цьому химерному сяйві. Відблисками чужого, давно забутого на Землі гендлярського золота світить вона над землями й водами Щактиф…

«Нічого, недовго вже тобі блимати, — думає Іван.— Скоро погасимо…»

Їх штейп летів другим. 3а ними ще дев’яносто вісім кораблів. Перед відльотом Умбренд (він зараз вів головну машину) вишикував усі екіпажі, прочитав бойовий наказ:

«Підла еліта збирає останні сили. Шістдесят дев’ятий готує до бою шість повітряних армад, жовті шхуфи допомагають йому. В розпорядженні центрального повстанського штабу тільки одна, наша армада.

Однодумці Країни Підземного Полум’я та інших новоутворених революційних держав, що під проводом Еоп об’єдналися у Всесвітню федерацію, посилають нам на підмогу двісті десять армад. Щоправда, штейпи їхні, на жаль, не мають такої потужності, щоб зробитися крізь пояс бур і Завісу Спокою.

Іменем революційної Вамбії наказую:

1. Бойовим штейпам нашої армади о тридцяту дев’ятій тоці досягти острова Зеленого Спокою, приземлитися, вивантажити вибухівку, інструменти, водолазне спорядження.

2. Членам екіпажів одночасно з водолазами-підривниками загону Всесвітньої федерації, що прибуде до Завіси з боку темної півкулі, спуститися на дно океану і закласти під трубу-випромінювач всі двісті ящиків вибухівки. Не бійтеся золотого сяйва! Від теплового випромінювання надійно захистять антитермічні костюми, гравітаційної завіси під водою немає.

3. Вибухом розірвати й погасити Завісу Спокою. Це дасть змогу армадам Федерації проникнути на територію Щактиф».

Перед самим відльотом всім членам екіпажів дали короткочасний відпочинок. Де тільки не побували Іван з Чактом за оті п’ятдесят тоц! Та найсильніше враження лишилося від лабораторії гроундів.

…Глибокі печери під містом, якісь покинуті склади. Тунелі, тунелі, замасковані люки і знов тунелі… Величезна природна зала. Голубе світло широким снопом б’є з отвору в стіні, тріпоче на сяючих сталактитах.

Тривожне, урочисте почуття охоплює Івана: там, за отим порогом, народжуються гроунди — багряні вісники революційної грози…

І раптом згадалося: дитинство, екскурсія в далеке, стародавнє місто. Музей — підпільна друкарня революціонерів… Отак, як тут, у глибині, в підземеллі… Отак, як тут…

Іван переступив поріг і занімів, вражений. Сліпучим видінням іскряться дивовижні механізми. В голубому сяйві сновигають заклопотані шхуфи. Всі чекають Умбренда, скоро чергова передача. Промінна пара рожевими хмарками підіймається під сталактитову стелю, клубочиться, гасне в темному отворі…

І все це зробили шхуфи. Геніальні самоуки… Великі діти свого народу…

Штейпи мчать над океаном. Внизу, за ілюмінатором, — вода, вода… мертва, непорушна гладінь. Ні хвильки, ні острівця.

«От і закінчуються пригоди Івана в Країні Блаженного Спокою. Оце і все», — подумав Бідило і ввімкнув кейф.

На екрані — обличчя шхуфа, мужнє, вилицювате. Пристукуючи кулаком, він говорить спокійно, владно:

— В Еоп — шхуфська революція. В Тахинд — шхуфська революція. В Барра-Лонз — шхуфська революція. В ста двадцяти недавніх щактифських колоніях владу беруть шхуфи.

Нині в ланцюгову реакцію повстань ввімкнулася Вамбія, наша голуба Вамбія — батьківщина несхильницького руху. Грізні повітряні армади Всесвітньої федерації летять нам на допомогу! Нові й нові революційні держави приєднуються до Еоп. Вчора навіть уряд країни Дервердас проголосив, що й він теж приєднується. Але Федерація відмовила, не прийняла дервердасів.

— Слухай, — штовхнув Чакта Іван, — що воно за Дервердас такий? Вже стільки чую про нього…

— О, то країна з цікавою історією… — всміхнувся Чакт. — Хочеш, розповім?

Іван вимкнув кейфоприймач.

— Давай, викладуй! — і зручніше вмостився на великому м’якому сидінні…

— За океаном, за горами, — почав Чакт, — на темній, нічній півкулі здавна-прадавна процвітає благословенна земля Дервердас.

Дервердаси — народ щирий, працьовитий, всього мають вдосталь, все в них своє: і злидні свої, і багатії свої, і столиця своя, і навіть уряд свій у тій столиці засідає.

Щоправда, в цьому питанні — чи свій уряд, чи не свій — серед дервердаських політиків та істориків одностайності й досі нема.

Одні вважають, що уряд їхній останнім часом став наче не зовсім свій.

«Зовсім не свій!» — переконують другі.

«Сам не свій», — твердять треті. Суперечка триває.

А все від того, що уряд Дервердасу завжди приєднується. Приєднується до всіх, особливо до військових блоків. Ще на початку аптахетопу приєднався до держави Безсмертного. Дервердаські міністри й парламентарі на чолі З президентом звернулися тоді до щактифських свідків з проханням перевести їх усіх до столиці Країни Блаженного Спокою на які завгодно посади. Та свідки їм категорично відмовили.

«Дервердасу теж потрібен свій уряд, — сказали вони. — Залишайтесь на батьківщині і правте нашим ім’ям».

Отже, в Дервердасі залишився свій уряд. А коли є уряд, повинен же він щось робити. І уряд став приєднуватись. Тільки надумає Хич будувати в інших країнах додаткові тетраедри, а уряд Дервердасу вже шле схвильовану кейфограму:

«ПРЕКРАСНО! ПРИЄДНУЄМОСЬ ОДНОСТАЙНО!»

Тільки замислить Хич бази свої військові про всякий випадок на територіях колоній розташувать, тільки вердикт про це видасть, а уряд Дервердасу вже й приєднався:

«ЧУДОВО! ПРОСИМО-МОЛИМО, І НА НАШІЙ ЗЕМЛІ ЗБУДУЙТЕ ВІЙСЬКОВІ БАЗИ!»

До того доприєднувалися, що й Палац Парламенту під казарму для солдатів Хича віддати хотіли.

Отака, брате, країна Дервердас! Цікава?

— А цікава й справді! — всміхається Іван.

Чакт замовк. 3а ілюмінатором, як і раніше, стелилася жовта гладінь. Рівно вуркотали двигуни. Все ближчала і ближчала зелено-золота Завіса…

І раптом в кабіні прозвучав тривожний сигнал. Іван стрепенувся — що це? Попереду в ілюмінаторі нічого не видно, праворуч і ліворуч теж все спокійно, позаду… А позаду важкою зеленою хмарою сунули сотні урядових штейпів.

На екрані зв’язку, що світився перед Анбом,