Екст - Геннадій Обушній
«Ми на місці».
Грейс знову в’їдливо:
— Семмі, щось твій візочок наплутав. Тут же порожньо на пару джампів. Особисто перевірила.
Я не втручався, знаючи рівень маскування Кет.
«Грейс, треба бути уважнішою. Дивись».
За сотню метрів тихо виникла Кет, перекривши корпусом відразу кілька сузір’їв.
Треба ж, Грейс змовчала! Якщо по-людськи, то її клацнули по носу.
Я взяв ініціативу на себе. Грейс, не сердься. Дещо вони вміють краще нас.
— Джо, я ж чесно прозондувала, ретельно дивилася у всіх полях і діапазонах на межі чутливості! А катер був у мене під носом! Ну, Семмі, постривай. Я до тебе доберуся!
— Грейс, Кет запитує, чи можна їй в формі аватари прибути до нас на борт для знайомства?
— Так вона може знаходиться поза межами корпусу? Семмі, ще один респект! Звичайно, Джо, запрошуй гостю.
Спершу Грейс випустила свою аватару. Чудове плаття типу вечірнього, смарагдове намисто на відкритій шиї, гладке волосся до плечей. Де тільки вигледіла? Епоха відповідає приблизно початку XXI земного століття.
З’явилася Кет. Навмисне чи ні, але прикид схожий, тільки замість намиста сережки та браслети. Плюс шитий бісером пояс.
— Знайомтеся. Кет, це Грейс, господиня нашого катера. Грейс, це Кет, господиня сусіднього катера і друг Семмі.
Стандартно і ввічливо:
— Дуже приємно.
Я зловив себе на думці, що останнім часом тільки те й роблю, що когось з кимось знайомлю. Грейс — Семмі, Клим — Грейс, Клим — Семмі, Кет — Грейс. Хто наступний?
А дві жіночі фігури вивчаюче дивилися одна на одну.
«Семмі, про що вони мовчать?»
«Хотілося б знати».
Ми не відчували всю неймовірність того, що насправді відбувалося. Це була зустріч синтетичних квазірозумів, народжених двома незалежними цивілізаціями, рознесеними в часі й просторі. Молодша була зіткана з точно організованої і виваженої гри світла, а старша сконденсована грою більш складних полів. Чому ж вони такі схожі? І чи випадкова ця вражаюча подібність? Обидві одночасно посміхнулися, і ця взаємна приязність наших машин, які пройшли складний шлях еволюції, ще раз підтвердила, що створені вони за схожими правилами і законами. А це означало, що обидві цивілізації мали дуже схожі моральні засади.
І тоді Грейс запитала:
— Джо, чи можна нам поспілкуватися з Кет по-своєму?
— Звичайно, тільки не перегрійтеся. Це жарт.
Всього кілька секунд — і Кет порушила тишу. Для мене й Семмі.
— Дякую, сестричко. Люди кажуть правду, що спілкування — це розкіш. Я дуже довго була позбавлена такого задоволення.
Ми з Семмі коротко ввели Кет в суть питання. Вона деякий час сиділа мовчки, що дуже довго для її метаболізму, а потім встала і сказала:
— формально рішення може прийняти тільки командир крейсера. Але він зараз дуже далеко, тож ми автономні і маємо самі вирішувати з Семмі. Тож я — за і Семмі — за.
Я викликав Клима й коротко познайомив з Кет. Детальніше знайомство відклали на потім. Відразу перейшли до відсіку-саркофагу. Клим дивився на Лео, упакованого в брус прозорого, пружного навіть при азотній температурі гелю. Кет застосувала матеріал, призначений для консервації матеріальних зразків. Освітлення посилилося, і стало видно тіло. Виглядає, як заморожене тільки вчора. Волосяний покрив, де належить, іржаві глибокі виразки радіаційних опіків.
— Майже 94%, — зітхнув Клим і задав Кет кілька вузькоспеціалізованих запитань, схвально киваючи головою на відповіді.
Я не помітив, коли на лапі Семмі з’явився рудуватий, під колір шерсті, вузький пасок. І здригнувся, коли в катері пролунав потужний низький живий голос:
— Джо, вибач, що не говорив раніше. У рідному катері через цей браслет я можу говорити.
Поки я був у черговому легкому трансі й розмірковував, скільки ще сюрпризів у запасі Кет і Семмі, Клим глянув на браслет і розсміявся.
— Ну ви даєте! Кет, признавайся, твоя ідея?
— Треба ж було якось спілкуватися!
— Кет, я просто в захваті!
А потім загудів бас Семмі:
— Коли летимо, Климе?
— Хоч зараз.
— Як летимо?
— Це моя турбота, Семмі. Дійдемо швидко, цілими й неушкодженими.
Я слухав розмову, відчував, як до горла підкочується клубок і різко видихнув:
— Грейс!
— Так, Джо.
— Не можу я залишитися. Відчуваю, що теж повинен летіти.
— Не хвилюйся, я сама хотіла напроситися. Але ми під моніторингом і моє тривале зникнення з системи викличе зайві проблеми. Так що я залишаюся і буду прикривати тебе, скільки зможу. Не забудь тільки сухий пайок на два тижні.
Клим мовчки глянув на мене. У його мінливих карих очах читалося схвалення, а вголос він сказав:
— Отже, всі на місці. Чекаємо тільки їжу для Джо й Семмі. Грейс, поклади в контейнер потроху всього, що є. Розведу на Камені сад, щоб було чим зустрічати у майбутньому гостей.
Контейнер отримано. Кет відійшла від Грейс на соту а. о. і зникла. На Межовому Камені були за десять хвилин за внутрішнім часом. Випливли і шлюзувалися. Щоправда, на інших воротах. Коридор був більший і вищий за колишній, і Кет вільно висіла за метр від підлоги.
Розійшлася прозора стіна, закрита п’ятнадцять тисячоліть, і роботи Кет дбайливо винесли дорогоцінний прозорий брус у коридор Каменя, де його підхопили лоцмани Клима. Відійшла ще одна стіна в коридорі і відчинилося приміщення, яке всі раси й народи зовуть операційною. Лоцмани залишили Лео в центрі залу.
Клим відвів мене, Кет і Семмі в оглядову кімнату, трохи вище операційної. Тут ми могли бачити зверху все, що відбувається. З підлоги і стелі висунулося кілька площин, що охопили селевий брус.
— Зараз іде загальна атомарна діагностика і порівняння з моїми архівами. На це піде години три. Потім проскануємо всі системи організму окремо. Ще години дві. Так що наберіться терпіння. Потім приймемо рішення, що робити далі, — сказав Клим.
Семмі лежав, поклавши голову на лапи. Кет у незнайомому комбезі сиділа на його лапі, якось по-людськи схилившись до симура. Обидва нерухомі, мовчазні й дивляться тільки вниз.
— Кет, Семмі, ми ненадовго вийдемо. Треба розібрати контейнера, — не голосно мовив Клим.
— Джо, нехай побудуть одні.
На мене напав первісний голод. Незручно в такий момент, соромно, але з пісні слова не викинеш. Клим привів мене в приміщення, що підозріло нагадує камбуз Грейс. Слідом лоцмани внесли контейнер з сухпайком.
