Темна матерія - Блейк Крауч

— Зелене світло, Джейсоне.

Я проскочую перехрестя. GPS навігатор спрямовує нас через Логан-сквер на автостраду Кеннеді, де байдужий жіночий голос каже: «Через тридцять метрів поверніть праворуч і проїдьте тридцять два кілометри».

Транспортний потік у південному напрямку не надто інтенсивний, тому я можу встановити на спідометрі швидкість 70 км і так тримати. У мене пітніють руки на кермі зі шкіряною оббивкою, з голови ніяк не йде думка: невже я помру сьогодні вночі?

Мені спадає на думку, що як станеться диво і я виживу, то до скону пам’ятатиму нове одкровення: ми полишаємо це життя так само, як і прийшли в нього — геть самотні, позбавлені всього. Мені страшно, бо не допоможуть ані Даніела, ані Чарлі, у мить, коли я понад усе потребую їхньої допомоги. Вони навіть не здогадуються, що я зараз переживаю.

Федеральна автомагістраль обрамляє західну частину ділового центру міста. На фоні ночі Вілліс-Тауер і цілий виводок менших хмарочосів випромінюють спокійне тепло.

Крізь судоми паніки й страху мій розум усе ж силкується розгадати загадку того, що відбувається.

Моя адреса в пам’яті GPS. Значить, зустріч ця не випадкова. Цей чоловік слідкував за мною. Він знає мене. Отже, я вчинив щось таке, що призвело до такого результату.

Але що?

Я не багатий.

Моє життя не варте нічого, воно має цінність тільки для мене й для моїх близьких.

Мене ніколи не арештовували, я ніколи не скоював злочину.

Ніколи не спав із чужою дружиною.

Ну, я посилав людей «далеко» в дорожніх заторах, але це ж Чикаго.

Вперше і востаннє я розмахував кулаками у шостому класі, коли дав у ніс своєму однокласнику, бо той вилив мені на спину молоко.

Я нікого нічим не образив аж так, щоб це закінчилося цією поїздкою на «Лінкольн Навігатор» із приставленим до потилиці пістолетом.

Я — фізик-ядерник і професор у невеликому коледжі.

До студентів, навіть до найгірших, я ставлюся тільки з повагою. Ті, хто не склали в мене екзамени, провалилися лише з власної провини, і вже ж ніхто з них мене не звинуватить, що я зруйнував їхнє життя. Я із шкіри пнуся, щоб витягти їх за вуха.

Обрій у боковому дзеркалі дрібніє, тане, відсувається все далі й далі, наче знайомий і затишний шматочок берегової лінії.

Я насмілююся:

— Може, я чимось завинив перед вами в минулому? Чи перед кимось, на кого ви працюєте? Я просто не розумію, що вам може бути потрібно від...

— Що більше розмовляєш, то гірше тобі буде.

Чи не вперше я вловлюю щось знайоме в його голосі. Я не можу, хоч убий, згадати, коли чи де, але ми вже зустрічалися. Я знаю напевне.

Я відчуваю, як вібрує мій телефон, приймаючи повідомлення.

Потім ще одне.

І ще одне.

Він забув забрати в мене телефон.

Дивлюся на час: 21:05.

Я вийшов з дому трохи більше години тому. Це точно Даніела, цікавиться, де я. Я запізнююсь вже на п’ятнадцять хвилин, а я ж бо ніколи не запізнююсь.

Я дивлюся в дзеркало заднього виду, але дуже темно й видно тільки смужку примарної маски. Я наважуюсь на експеримент. Я приймаю ліву руку з керма, кладу її собі на коліно й рахую до десяти.

Він мовчить.

Я знову беруся лівою рукою за кермо.

Комп’ютерний голос порушує тишу: «Через шість кілометрів дев’ятсот метрів перемістіться праворуч на Вісімдесят сьому вулицю».

І знову я повільно приймаю ліву руку з керма.

Цього разу я лізу в кишеню своїх штанів кольору хакі. Телефон на самому дні кишені, і я ледве торкаюся його вказівним і середнім пальцями, намагаючись якось затиснути його між ними.

Міліметр за міліметром тягну його, гумовий корпус чіпляється за кожну складку тканини, а тепер ще й між пальцями довго деренчить вібрація — вхідний виклик.

Нарешті я витягаю телефон, кладу його собі на коліно монітором догори і повертаю руку на кермо.

Навігатор поновлює інформацію про відстань до потрібного повороту, і я кидаю оком на телефон.

Пропущений виклик від «Дані» і три повідомлення:

ДАНІ 2 хв. тому:

«Обід на столі»

ДАНІ 2 хв. тому:

«Поспішай додому. Ми ВМИРАЄМО З ГОЛОДУ!»

ДАНІ і хв. тому:

«Ти заблукав? :)»

Я переводжу погляд на дорогу. Цікаво, чи світло від мого телефону видно із заднього сидіння?

Сенсорний екран гасне.

Тягнуся до телефону, натискаю кнопку ВКЛ./ВИКЛ, і проводжу пальцем по екрану. Ввожу свій чотиризначний пароль, натискаю зелену піктограму «Повідомлення». Номер Даніели