Кам’яне яйце - Олександр Костянтинович Тесленко

видається, що цій планеті уже вічність, та раптом де не взявся дідуган, котрий… Я, до речі, не такий і старий. Мені лише сто три роки, — старий розчулено поплескав попутників по плечах. — Ми, якщо вдуматись, майже ровесники, майже одне покоління… А теплі джерела допоміг угробити ваш колега-журналіст… До речі, коли я казав, що сумніваюся в можливостях слів, то мав на думці насамперед — допомогти важко, а спричинити будь-яке паскудство легко… Я вам зараз розповім… Цілком можливо, що все це також є причиною мого упередженого ставлення до журналістів… Врешті, подумайте самі — один авантюрник прилітає на нашу, на мою, Інкану, щоб погорлопанити у всіх можливих установах з усіх трибун про необхідність створення нового транспортного тунелю. І врешті-решт таки робить своє чорне діло — він переконує багатьох. Він, як ви кажете, збуджував людську уяву… Тунель почали споруджувати і досить швидко завершили дурну справу, навіть економічно невигідну, збиткову. При цьому будівництві майже свідомо й перерізали оті гарячі джерела, про які ви говорите… І тепер прилітаєте ви, колега свого самовпевненого і безвідповідального попередника, щоб поговорити про ті вже покійні гарячі озера… До речі, оця траса, якою ми зараз так успішно пересуваємось, пролягає і через той тунель, що пробили в сімнадцятикілометровому базальтовому пласті невідомо для чого. Щоб тільки засвідчити можливості людської техніки і людської впертості? — старий поглянув на годинник. — Хвилин через десять ми будемо пролітати цим тунелем, який обійшовся планеті недешево. Я вже взагалі мовчу про ті гарячі джерела, про які нині можна написати цікавий екологічний матеріал, але ж вони, оті джерела, коли тунель їх перерізав і вони почали конати, гарячими потоками вимили з недобудованого штреку всю техніку і забрали життя одинадцяти будівельників… Проте тунель все одно був споруджений, гарячі джерела загнали в глибини… І от прилітаєте ви… І ви кажете мені, що джерела комусь були потрібні, що діти перших піонерів-переселенців купалися на природі навіть у люті морози й раділи життю… Ви прилетіли захищати середовище… Джерел більше немає… Ви це розумієте? Що ж ви хочете захищати? Покійникам, шановний Станіславе Терере, вже не болить. І чудес не буває. Або, як сказав би один мій приятель-гуморист: «Помирають не для того, щоб оживати». А ви можете тільки писати тепер про гарячі джерела скільки заманеться…

— І я буду писати! Бодай для того, щоб така помилка не повторилася ніколи, щоб люди звикали думати серйозно перед тим, як щось робити…

— Облиште. Красиві слова про помилки і про застороги — не для мене. Я звик цінувати лише діла. Вам, журналістові, ніколи не вдасться віднайти ті джерела, їх замурували, вони пішли в глибини. І нікого ви не змусите словами бути мудрішими! Хоча б тому, що кожного разу у кожного виникає оригінальна ситуація. І ніхто не хоче поводитись з огляду на ситуації своїх попередників. Кожен, і цілком справедливо, претендує на самобутність власної долі. Цього вже ніхто ніколи ні в кого не забере! Кожен вимагає права на власні помилки. А відтак, даруйте, нікого нічому не навчать ваші ще не написані і вже написані просторікування.

— Даремно ви так… Можете вважати, що я навіть не ображаюсь… Я просто знаю, що робота журналіста також потрібна… А ми з вами розмовляємо на різних мовах. Ви свідомо розмовляєте зі мною так, щоб я… Не знаходжу слів… Ви знову нагадали мені мою дружину! Чому люди дозволяють собі вишукано, цивілізовано знущатися один з одного? Все ж мусить бути навпаки! І ось ви вимагаєте однозначного розуміння і сприймання ваших поглядів. Ви ображаєте, не маючи на те жодних підстав! Я, до речі, пригадав ваше прізвище із студентських підручників — Чапол Микола Юрович, один із генеральних конструкторів штучної планети Інкана в астероїдному поясі Сонячної системи…

— А нині — віце-президент Інканської академії наук, — театрально опустивши погляд, зовсім по-хлопчачому проказав старий.

Після довгої мовчанки озвався Зенон:

— Я слухаю і не можу збагнути суті оцієї розмови… Я набагато молодший за вас, проте… Даруйте, Миколо Юровичу, не можу зрозуміти вашої категоричності… Ви — вже досвідчена людина. Ви, врешті, — творець цієї планети. Ви — віце-президент…

— Годі, юначе, читати мені моралі. Я сам усвідомлюю, що поводжусь не дуже коректно, але… Щось мене млоїть… А ще ми перед цим розговорилися з вами про таємниці, яких, на мою думку, з кожним роком більшає… Якийсь дивний стан охопив мене, стан бентежного передчуття… Передчуття якоїсь приємної і водночас трагічної несподіванки. Ви вже не гнівайтесь на старого, але я відчуваю, що зараз щось має статися, але я не знаю, що саме… І, мабуть, від цього залежить і тон моєї розмови з вами… Пробачте… Я і сам себе трохи не впізнаю…

І раптом… Все в салоні мов стало з ніг на голову. Удар. Несподівано різке гальмування. Полетіли склянки зі столу, фонозаписник із рук журналіста. Зенон опинився на підлозі.

І за мить цілковитого хаосу, коли все змішалося в якомусь фаталістичному хвилинному протуберанці, всім видалось, що життя зупинилося. Стало раптом так тихо, мов у древньому склепі.

Кожен, поступово приходячи до тями, розумів, що сталося щось екстраординарне.

Нараз пролунав голос по транслятору:

— Шановні пасажири! Просимо вибачення. Пошкоджена магістраль зі ще не зовсім відомих для нас причин. Тимчасово рух припинено. Причини пошкодження терміново вивчаються і усуваються. Закликаємо до порядку, шановні пасажири.

— Ну, от я й накаркав щось, — буркнув старий, але вже зовсім упокорено. А на нього дивилися Станіслав і Зенон злякано і захоплено. — Але здається, я вже відчуваю, що сталося…

— А що сталось, товаришу президент?

— Віце-президент, дорогі мої… Сталось… Вже не маю ні найменшого сумніву, що це мої джерела. Ви вже вибачайте діда… Можете навіть звинуватити мене в пошкодженні магістралі… Але ж створене тобою обов’язково починає жити самостійно, аж стає незрозумілим і непідвладним тобі… Але знаєте, якби я власноручно їх убивав, якби власноручно заганяв свої джерела під землю, то вони б уже ніколи не попросилися назад… Інша справа, що навряд би я погодився виконувати подібну програму, але якби вже погодився, — старий зневажливо усміхнувся, — розуміючи надзвичайну необхідність спорудження нового транспортного тунелю і