Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
Трохи повагавшись, Бланка сказала:
— Мабуть, я послухаюся твоєї поради і не стану ухилятися. Я просто не відповім. Те, як батько повівся зі мною, не робить честі його пам’яті.
— Зрозуміло, — кивнула Марґарита. — Про мертвих тільки добре.
— Саме так, — коротко відповіла кастильська принцеса.
Якийсь час вони мовчали. Бланка шарпала мережива на своїх манжетах і час від часу сумно зітхала. Матильда із щирим співчуттям дивилася на неї. Марґарита напружено про щось міркувала.
— То це правда? — врешті озвалася вона. — Між тобою та Філіпом Аквітанським нічого не було?
— Я вже сказала, що все це безглузді плітки. Чи ти не віриш?
— Та ні, вірю. Кому-кому, а тобі я вірю… — Марґарита труснула головою. — Хай йому чорт! Це багато що пояснює в твоїй поведінці. Тепер усе стає на свої місця. Виявляється, твої справи ще гірші, ніж я гадала раніше.
— В якому сенсі гірші?
— У найпрямішому. Досі я вважала тебе надто сором’язливою, дуже потайною, донезмоги делікатною; а ти, виявляється, ще й затуркане, недосвічене дівча. Тепер я розумію, що помилялася з приводу істинної причини твоєї відрази до чоловіка. Насправді ти гребуєш Александром не тому, що після Красунчика він тобі неприємний. Тобі стає гидко на одну думку про близькість із ним не тільки через те, що колись він згрішив з Жоаною. Зрештою, це не такий тяжкий гріх, щоб…
— Марґарито! — різко обірвала її Бланка, стривожено поглядаючи на Матильду. — Думай, що кажеш! І при кому.
— А, он воно що! — Марґарита теж подивилася на Матильду. — Вона й так усе знає. Ти вже даруй, кузино, сьогодні я їй усе вибовкала. Ненароком. Матильда з таким запалом говорила про свого брата, про те, як вона любить його, що я взяла і тяпнула про Александра та Жоану. Мовляв, одні вже догралися, інші, Гелена та Рікард, на підході, а тут іще ти зі своїм Етьєном. Але не турбуйся, Матильда вміє мовчати. Правда, Матильдо?
Дівчина з готовністю кивнула.
— Так, пані, — запевнила вона. — Я мовчатиму. Нікому жодного словечка, обіцяю вам.
— От і гаразд, — сказала Марґарита. — Отже, на чому я зупинилася? Ага, на твоїй цнотливості в заміжжі…
— А може, не треба? — попросила Бланка, знов червоніючи.
— Ні, серденько, треба. Раніше я уникала таких розмов, щоб зайве не бентежити тебе. Я не сумнівалася, що в тебе був роман з Красунчиком — далебі, про це гула вся Іспанія! — і терпляче чекала, поки ти забудеш його настільки, щоб завести собі нового коханця. Але зараз, коли з’ясувалося, що…
— Кузино! Припини негайно, прошу. Інакше я встану й піду… До того ж мені час до церкви.
— Е, ні, ще не час. У нас попереду майже година, і якщо ти залишишся в мене, ми підемо до церкви разом. Добре?
— Добре, — кивнула Бланка. — Але якщо ти будеш…
— Так, буду. Ради твого ж добра я продовжу нашу розмову. Певна річ, будь-якої миті ти можеш піти — воля твоя, і я тебе не триматиму. Проте я раджу тобі вислухати мене. Обіцяю не зловживати твоїм терпінням.
Бланка приречено зітхнула:
— Гаразд, я вислухаю тебе. Тільки намагайся… е-е, поделікатніше.
— Неодмінно, — пообіцяла Марґарита. — Я дуже обережно добиратиму слова. Але передусім внесемо ясність: кузен Біскайський був першим і єдиним твоїм мужчиною?
— Так, — здригнувшись, відповіла Бланка і в нападі відвертості додала: — Краще б узагалі нікого не було!
— Отож-то й воно, сонечко. Ти почуваєш огиду не тільки до Александра, як людини та чоловіка (втім, як людина, він справді гидкий), твоя огида до нього поступово поширюється на все чоловіче. Якщо ти й далі вестимеш такий спосіб життя, як зараз, то врешті-решт проймешся відразою до всіх без винятку мужчин. І тоді почнеш бавитися з дівчатами, ось так. І не просто бавитися, що загалом простимо, а віддавати їм перевагу перед чоловіками. — У вустах наварської принцеси це прозвучало як суворий вирок долі, як найгірше, що може трапитися з жінкою.
— Марґарито! — обурено вигукнула Бланка. — Припини! Ти таку… таку нісенітницю верзеш!
— Так-таки й нісенітницю? Повір, я рада була б помилятися…
— І помиляєшся!
— Не заперечую. Можливо, в чомусь я помиляюся, багато що спрощую. Та поза будь-яким сумнівом, найбільша твоя біда в тому, що ти живеш як чорниця.
— А як мені, по-твоєму, слід жити?
— Як нормальній жінці.
— Тобто, ти пропонуєш мені завести коханця?
— Атож, саме так! Знайди собі гарного хлопця, кохайся з ним, народжуй від нього дітей — спадкоємців Біскаї. Нехай Александр хоч лусне від злості, але він навіть писнути проти цього не посміє, не кажучи вже про те, щоб вимагати визнання твоїх дітей незаконнонародженими. Уяви лишень, яка це буде жорстока й витончена помста!
— Пані, — промовила Матильда із осудом у голосі. — Ви усвідомлюєте, що кажете?
— Га?! — Марґарита втупилась у неї сердитим поглядом. — Знову проповідь?
— Це ніяка не проповідь, пані. Я просто хочу попередити вас, можливо, ви цього не знаєте, що підбивати когось до скоєння гріха — теж гріх. А зараз ви підбиваєте пані Бланку до перелюбу.
Марґарита безнадійно розвела руками.
— Та ну тебе к бісу! Оце, виходить, і все, що ти взяла з моїх слів, мала дурепо?! Невже ти не бачиш, як Бланка страждає? Невже тобі невтямки, що головна причина її страждань — негаразди в особистому житті?
— Я бачу, пані, я розумію, але…
— Що „але“? По-твоєму, Господові завгодно, аби Бланка лицемірно вдавала, що любить свого чоловіка, тоді як насправді вона ненавидить його — і цілком по заслузі. Ти пропонуєш їй бути вірною дружиною і знов пустити Александра до себе в ліжко?
На одну думку про це Бланка здригнулася.
— Кузино, — втрутилась вона, тим самим рятуючи Матильду від подальшого прочухана. — Коли ти думаєш, що це вирішить усі мої проблеми, то помиляєшся.
