Єретики Дюни - Френк Херберт

У таку мить, як ця, вона не могла уникнути спогадів. Її безпосереднє завдання ясне: екзорцизм, вигнання злих духів не лише з Шіани, а й із себе самої.

Нав’язливі думки Превелебної Матері у її спогадах: Одраде, п’ять літ, затишний дім на Гамму. При дорозі перед домом вишикувалися будинки, що в приморських містах планети вважаються маєтками середнього класу: низькі одноповерхові вілли обабіч широких вулиць. Ряд будівель тягнеться аж до вигнутого морського берега, там вони більші й розкидані рідше, ніж уздовж вулиць. Лише біля моря стають дорожчими, а їхні власники не так ревно використовують кожен квадратний метр.

Вигострена Бене Ґессерит пам’ять Одраде прокочувалася крізь цей далекий дім, оживляла його мешканців, вулиці, товаришів у іграх. Відчула стискання у грудях, воно підказало їй, що ці спогади пов’язані з пізнішими подіями.

Бене-ґессеритський дитсадок у штучному світі Аль Дханабу — однієї з найраніших безпечних планет Сестринства. (Пізніше вона довідалася, що колись Бене Ґессерит обмірковували, чи не перетворити всю планету на не-покій. Енергетичні обмеження звели цей план нанівець). Дитсадок був каскадом різноманітностей, чимось новим для дитини, звичної до комфорту й дружелюбності Гамму. Освіта Бене Ґессерит передбачала також інтенсивне фізичне тренування. Вихованкам постійно нагадували, що годі сподіватися стати Превелебною Матір’ю, не пройшовши крізь сильний біль і часті повторення начебто безнадійних фізичних вправ.

Частина її компаньйонок не витримала цього етапу. Пішли, щоб стати няньками, служницями, працівницями, випадковими розплідницями. Наповнювали ніші всюди, де їх потребувало Сестринство. Траплялося, Одраде тужила за провалом, відчуваючи, що життя після нього не таке й погане — менше обов’язків, простіші цілі. Це було до того, як вона пройшла Перший Вишкіл.

Я думала про це як про переможний вихід на свободу. Та опинилася по той бік свободи.

Усе, що там знайшлося, — нові та суворіші вимоги.

Одраде сіла на підвіконня свого ракіанського вікна, відсунула подушку вбік. Відвернулася від базару. Там ставало дедалі гамірніше. Кляті священники! Затягли запізнення понад усі можливі межі!

«Мушу згадувати своє дитинство, бо це допоможе мені з Шіаною, — подумала вона. І власна слабкість одразу ж здалася їй смішною: — Чергова відмовка!»

Деяким кандидаткам знадобилося понад п’ятдесят літ, щоб стати Превелебними Матерями. Це було закладено в них упродовж Другого Вишколу — уроку терплячості. Одраде рано виявила здібності до глибших студій. Її планували зробити однією з ментаток Бене Ґессерит і, ймовірно, архівісткою. Та цей намір порушило відкриття того, що її таланти спрямовані на дещо інше, потрібніше. Її націлювали на тонші обов’язки в Капітулі.

Безпека.

Таким диким Атрідівським талантам часто діставалося це заняття. Дбайливе ставлення до деталей — от що було визначальною рисою Одраде. Знала, що Сестри можуть передбачити деякі її вчинки, просто глибоко її знаючи. Тараза робила таке постійно. Одраде почула пояснення від самої Тарази: «Особистість Одраде напрочуд сильно віддзеркалюється у виконанні нею своїх обов’язків».

У Капітулі був жарт: «Що робить Одраде, коли не працює? Іде на роботу».

Капітула не накидала потреби прикриватися масками, які кожна Превелебна Мати автоматично використовувала, опинившись назовні. Можна було імпульсивно виявляти емоції, відверто реагувати на власні та чужі помилки, переживати сум чи горе, а інколи навіть щастя. Чоловіки теж були доступними — не для схрещення, а для розради, якщо така потрібна. Усі чоловіки з Капітули Бене Ґессерит були достатньо приваб­ливими, деякі навіть щирими у своїй привабливості. Ці останні тішилися значною популярністю.

Емоції.

Крізь свідомість Одраде промайнуло розпізнавання.

«Приходжу до того ж, що й завжди».

Одраде відчула на спині теплий дотик вечірнього сонця Ракіса. Знала, де сидить її тіло, але розум відкрився для дедалі ближчої зустрічі із Шіаною.

Любов!

Це було б так легко й так небезпечно.

У цю мить вона заздрила Стаціонарним Матерям, яким дозволено прожити все життя з постійним розплідним партнером. З такого зв’язку походив Майлс Теґ. Інші Пам’яті підказали їй, що так було з леді Джессікою та її Герцогом. Навіть Муад’Діб обрав таку форму партнерського союзу.

«Це не для мене».

Одраде зізналася у гіркій заздрості, що їй не було дозволено такого життя. І яке ж вона мала відшкодування в тому житті, куди її направлено?

«Життя без любові можна інтенсивніше присвятити Сестринству. Ми забезпечуємо втаємничених власною формою підтримки. Не переймайся браком сексуальної насолоди. Вона доступна завжди, тільки-но відчуєш потребу».

З привабливими чоловіками!

Від днів леді Джессіки, упродовж часів Тирана й досі змінилося багато чого… включно з Бене Ґессерит. Кожна Превелебна Мати це знала.

З грудей Одраде вирвалося глибоке зітхання. Вона через плече озирнулася на базар. Досі Шіани не видно.

«Я не смію полюбити цю дитину!»

Зроблено. Одраде знала, що вона розіграла мнемонічну гру за формою, накладеною Бене Ґессерит. Обернулася, всілася на підвіконні, схрестивши ноги. Звідси мала гарний вид на базар та дахи міста і його улоговину. Знала, що нечисленні пагорби на південь звідси — це останні залишки Оборонної Стіни Дюни, високого гірського ланцюга, пробитого колись Муад’Дібом і його легіонами верхи на піщаних червах.

Гаряче повітря танцювало над землею за канатом і каналом, які захищали Кін від вторгнення нових червів. Одраде ледь усміхнулася. Священники не вбачали нічого дивного в оточенні своїх поселень водними перепонами, аби захиститися від вторгнення їхнього Розділеного Бога.

«Ми поклонятимемося тобі, Боже, та не чіпай нас. Це наша релігія, наше місто. Бачиш, не називаємо його Арракіном. Тепер це Кін. Ця планета вже не Дюна й не Арракіс. Тепер це Ракіс. Тримайся осторонь, Боже. Ти — минуле, а минуле змушує соромитися».

Одраде вдивлялася в ці далекі пагорби, що танцювали у спекотному мареві. Могла накласти Інші Пам’яті на цей древній краєвид. Знала це минуле.

«Якщо священники далі затягатимуть із прибуттям Шіани, я їх покараю».

Базар під нею все ще був спекотним, тепло нагромадилося в ґрунті та товстих стінах довкола Великої Площі. Це теплове випромінювання посилював дим численних кухонних вогнищ у довколишніх будинках і закритих навісами осередках життя, розкиданих по базарі. День стояв гарячий, температура перевищувала тридцять вісім градусів. Але цей будинок був за давніх часів Центром Рибомовок, його охолоджували іксіанські механізми та басейни випаровування на даху.

«Нам тут буде зручно».

І так безпечно, як це можливо при захисних заходах Бене Ґессерит. Цими коридорами походжають Превелебні Матері. Священники мали своїх представників у будівлі, але ніхто з них не проникне туди, де Одраде вважає їхню присутність небажаною. Шіана зустрічатиметься з ними час від часу, проте лише з дозволу Одраде.

«Це відбувається, — думала Одраде. — Таразин план просувається вперед».

У пам’яті Одраде було ще свіжим останнє повідомлення з Капітули. Та його сенсаційна інформація про тлейлаксу сповнила Одраде збудженням, яке вона ретельно придушила. Цей Вафф, цей Пан тлейлаксу, був би цікавим об’єктом вивчення.

Дзен-суніт! І суфій!

«Ритуальна схема, заморожена впродовж тисячоліть», — сповіщала Тараза.

У Таразиному посланні була ще одна безсловесна звістка. «Тараза цілковито мені довіряє». Одраде відчула, яка сила напливає до неї з цього розуміння.

«Шіана — точка опори. Ми — важіль. Наша сила походитиме з багатьох джерел».

Одраде розслабилася. Знала, що Шіана не дозволить священникам зволікати довше. При всій своїй стійкості Одраде ледь могла витримати