Єретики Дюни - Френк Херберт
Попри небезпеку, треба це дослідити. Одраде мусить бути озброєна всіма можливими перевагами на Ракісі.
— Мабуть, наразі ми зробили все, що нам під силу, — промовила Тараза. — Час довершити нашу угоду. Єдиний Бог у своєму нескінченному милосерді дав нам нескінченний Усесвіт, де все може статися.
Вафф, не задумуючись, ляснув у долоні.
— Дар несподіванки — найвищий з усіх дарів, — сказав він.
«Не просто дзен-суніт, — подумала Тараза. — Ще й суфій. Суфій! — Доведеться їй змінити свою думку про тлейлаксу. — Скільки часу вони плекали це на грудях?»
— Час сам собою не підлягає ліку, — сказала, випробовуючи його. — Досить глянути на довільне коло.
— Сонця — це кола, — промовив Вафф. — Кожен усесвіт — коло.
Він затамував подих, чекаючи на її відповідь.
— Кола — це обмеження, — відгукнулася Тараза, дібравши належну відповідь зі своїх Інших Пам’ятей. — Що обмежує та замикає, мусить відкритися нескінченності.
Вафф здійняв руки, показавши їй долоні, тоді поклав їх на коліна. Його плечі дещо опустилися і розслабилися.
— Чому ви не з цього розпочали? — спитав він.
«Мушу бути дуже обережною», — перестерегла сама себе Тараза. Ваффове зізнання — і словами, і поведінкою — вимагало дбайливого аналізу.
— Те, що між нами відбулося, нічого не відкриє, якщо ми не говоритимемо відвертіше, — промовила вона. — Та навіть і тоді ми вдаватимемося лише до слів.
Вафф вивчав її обличчя, намагаючись зчитати з бене-ґессеритської маски якесь підтвердження того, що випливало з її слів та поведінки. «Вона повінда, — нагадав він собі. — Повіндам не можна вірити… але ж вона поділяє Велику Віру…»
— Хіба ж Бог не послав Свого Пророка на Ракіс, щоб випробувати й навчити нас? — спитав він.
Тараза заглибилася в Інші Пам’яті. Пророк на Ракісі? Муад’Діб? Ні… це не збігалося з іншими суфійськими чи дзен-сунітськими віруваннями в…
Тиран!
Стиснула губи в сувору лінію.
— Що не можемо контролювати, те мусимо прийняти, — сказала вона.
— Бо це, напевно, діяння Боже, — відповів Вафф.
Тараза вже достатньо побачила й почула. Міссіонарія Протектіва дала їй можливість зануритися в кожну відому релігію. Інші Пам’яті підкріпили та доповнили ці відомості. Вона відчувала пекучу потребу безпечно забратися з цієї кімнати. Слід попередити Одраде, аби була насторожі!
— Можу я дещо запропонувати? — спитала Тараза.
Вафф ґречно кивнув.
— Можливо, нас поєднують міцніші в’язі, ніж ми уявляли, — сказала вона. — Пропоную вам гостинність нашої Твердині на Ракісі та послуги нашої тамтешньої командирки.
— Атрідки? — спитав він.
— Ні, — збрехала Тараза. — Але я, звичайно, повідомлю наших Розпорядниць схрещення про ваші потреби.
— А я наготую те, що вам потрібно як плата, — сказав він. — Чому угоду завершуватимемо на Ракісі?
— Хіба ж це не слушне місце? — спитала вона. — Хто може бути фальшивим у домі Пророка?
Вафф відкинувся на спинку крісла, розслабив опущені на коліна руки. Тараза, безперечно, знала належні відповіді. Це було несподіване для нього одкровення.
Тараза підвелася.
— Кожен із нас особисто слухає Бога, — промовила вона.
«А разом у кеглі», — подумав він. Глянув на неї, нагадуючи собі, що вона повінда. Нікому з них не можна вірити. Обережність! Врешті-решт, ця жінка — відьма Бене Ґессерит. Вони відомі тим, що творять релігії для власних цілей. Повінди!
Тараза підійшла до люка, відкрила його та дала сигнал безпеки. Знову обернулася до Ваффа, що так і сидів у своєму кріслі. «Він не розгадав нашого справжнього проєкту, — подумала вона. — Мусимо якомога старанніше вибрати тих, кого пошлемо до нього. Він не сміє навіть підозрювати, що є частиною нашої наживки».
Вафф глянув на неї. Його ельфійське личко було спокійним.
«На вигляд порожнє місце, — подумала Тараза. — Та його можна піймати! Союз між Сестринством і Тлейлаксом пропонує багато приваб. Але на наших умовах!»
— До зустрічі на Ракісі, — промовила вона.
***
Який соціальний спадок помандрував у зовнішні світи разом із Розсіянням? Ми знаємо ті часи до найдрібніших деталей. Знаємо налаштування — психічні та фізичні. Свідомість Загублених переважно зводилася до віри в силу людей та знарядь. Існувала відчайдушна потреба простору для розширення, гнаного міфом Свободи. Більшість не збагнула найглибшого уроку Тирана — того, що насилля вибудовує власні межі. Розсіяння було диким і випадковим рухом, інтерпретованим як зростання (експансія). Його спричинив глибокий (часто несвідомий) страх перед стагнацією і смертю.
Розсіяння: Аналізи Бене Ґессерит (Архіви)
Одраде, простягшись на боці, лежала на підвіконні аркоподібного вікна. Ледь торкалася щокою теплого пласкла, крізь яке бачила Велику Площу Кіна. Під спину підклала червону подушку, що пахла меланжем, — як і багато речей на Ракісі. Позаду розміщувалися три кімнати, маленькі, але зручні й належно віддалені як від Храму, так і від Твердині Бене Ґессерит. Ця віддаленість була одним із пунктів угоди між Сестринством і священниками.
— Шіану слід краще охороняти, — наполягала Одраде.
— Сестринство не може бути її єдиним опікуном, — заперечував Туек.
— Як і священники, — ударом на удар відповіла Одраде.
Під аркоподібним вікном Одраде, на шість поверхів нижче, ледь організованим хаосом розкинувся величезний базар, майже заповнивши Велику Площу. Сріблясто-жовте світло призахідного сонця обсипало сцену блиском, видобуваючи яскраві барви балдахінів, рисуючи довгі тіні на нерівній землі. Проміння пробивалося крізь куряву там, де порозкидувані групи людей юрмилися довкола латаних парасолів та поплутаних торгових рядів.
Велика Площа насправді не була квадратною. Тяглася довкола базару на повний кілометр перпендикулярно до вікна Одраде та вдвічі більше ліворуч і праворуч від нього. Гігантський прямокутник утоптаної землі та старого каміння, впродовж дня збитий на гризьку пилюку покупцями, що протистояли спеці в надії на добру оказію.
З настанням вечора тут на очах Одраде розгорталася якась нова діяльність — надходило більше людей, рух ставав сильнішим і гарячковішим.
Одраде перехилила голову, щоб під гострішим кутом глянути на землю біля свого будинку. Частина торговців, які отаборилися просто під її вікном, уже розходилася до своїх поблизьких помешкань.
Невдовзі повернуться, підкріпившись і відбувши коротку сієсту, готові якнайповніше використати ті цінніші години, коли люди просто неба можуть дихати повітрям, що не обпікає їм горлянок.
Одраде зауважила, що Шіана запізнюється. Священники не сміють більше зволікати. Тепер вони гарячково працюватимуть, засипаючи Шіану питаннями, наказуючи їй пам’ятати, що вона — посланниця самого Бога до Його Церкви. Нагадуватимуть Шіані про численні вимушені зобов’язання вірності, які Одраде доведеться вишукати та висміяти, щоб дівчинка бачила всі ці тривіальності з належної перспективи.
Одраде вигнула спину дугою і присвятила хвилину безмовним дрібним вправам, аби зменшити напругу. Зізналася собі у певному співчутті до Шіани. У думках дівчинки достоту панує тепер хаос. Шіана небагато знала або й зовсім не знала про те, чого їй сподіватися, перейшовши під повну опіку Превелебної Матері. Годі сумніватися, що юна свідомість була засмічена міфами та іншими нісенітницями.
«Як
