Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Руїни на той час було прибрано, і на асфальтованому подвір’ї Інституту зірок сновигали незграбні автонавантажувачі, зняті з сусідніх елеваторів. Порт передав три крани, щоб розвантажувати особливо важкі пристрої; терміново було прокладено додатковий кабель, бо передбачалось використати апарати, яким потрібен був струм великої напруги.

У прозору синяву ранкового неба потяглися невидимі щупальця сучасної науки. Потужні радарні установки поверталися вслід за маревом, яке й далі регулярно з’являлося, але щоразу мерехтливі екрани осцилоскопів ніяк не реагували на таємниче явище. Тільки за грандіозних підсилень вдалося виявити незначне відбиття радіопроменя на висоті дві тисячі кілометрів.

Незабаром було закінчено монтаж надпотужної ультразвукової сирени з параболічним віддзеркалювачем. Просто неба розмістилися громохкі поршневі компресори, що напомповували повітря в товстостінний ресивер. Понад п’ятнадцять годин безперервної роботи йшло на те, щоб створювати необхідний запас повітря, який сирена витрачала за п’ять-шість хвилин. Підняті в небо на кулях-зондах акустичні пристрої вловили й передали на землю відбитий ультразвуковий сигнал.

Результати були невтішні. На висоті двох кілометрів з’являлися шари повітря небувало високої температури. Ці розріджені шари, наче ввігнуті дзеркала, відбивали далекі береги, кораблі або рибальські човни, що пливли по морю. “Це звичайнісінький міраж, — вигукнув один з метеорологів, які брали участь у дослідженні, — звичайнісінький!” — “Але, — заперечили йому, — це мало про що говорить! Якщо це звичайний міраж, то чому шари віддзеркалення лежать так високо, чому його видно в один і той же час, чому його не викривлюють потоки нагрітих і холодних повітряних мас і чому, нарешті, цей міраж, якщо тільки це міраж, супроводиться відбиттям радіопроменя?”

Ми завжди мали таке відчуття, що міраж, з’явившись на заході, проходить на схід і там, на сході, його теж можна бачити. Це відчуття було таке повне, таке очевидне, що ми дуже здивувалися, дізнавшись: у морі, вже на відстані ста кілометрів від берега, його не можна було спостерігати.

Зрештою з’ясувалося, що міраж можна бачити з порівняно невеликої ділянки, в центрі якої перебуває Інститут зірок. Це було першим натяком на те, що міраж якось пов’язано з лабораторією Алексєєва. Подальші дослідження показали таке. Міраж виникав не миттєво. Шар повітря, який віддзеркалював земні предмети, наче занурювався в глибінь атмосфери з її вищих шарів, причому занурювався досить повільно, а потім так само повільно виходив з атмосфери. Було схоже на те, що в нашу атмосферу ззовні опускалося гігантське ввігнуте дзеркало і за кілька хвилин віддалялося, щоб знову опуститися в неї на світанку наступного дня.

О другій годині ночі мій господар Федір Васильович розбудив мене.

— Вам дзвонять. Кличуть до телефону, — сказав він.

Я пройшов до його кімнати. Мене викликала Москва. “Будете розмовляти з Центром наукової і технічної інформації”, — повідомила телефоністка. Я приготував блокнот, намагаючись уявити, що змусило працівників Інформаційного центру так квапитися. Знову задзвонив телефон, я взяв трубку.

— Опишіть коротко, — запропонували мені, — особливості того явища, з яким, ви зіткнулися. Ми дзвонили в інститут, але там нікого зараз немає.

Я розповів про міраж. Мене особливо докладно розпитали про характер тих картин, які нам пощастило розгледіти.

— Розумієте, — сказали мені, — ми в досить скрутному становищі. До нас надійшла інформація про ще один пункт, у якому з’являється подібне марево. Правда, нас насторожує та обставина, що характер картин там трохи інакший. Це може бути дуже важливо…

Я попрохав продиктувати мені повідомлення, яке надійшло в Центр. Його зміст зводився ось до чого.

Американські вчені Філ Джонс і Денні Даттон, вивчаючи гідрографічний режим озера Верхнього, із своєї яхти спостерігали міраж, який здивував їх. В один і той же час, а саме о четвертій годині двадцять хвилин ранку, в небі з’являлося збільшене зображення далеких предметів, споруд, будівель. Деякі з цих картин дослідники впізнали. Так, вони сфотографували видиво, яке з’явилося десятого березня. Це було зображення каналу Су з силою кораблів і барок на ньому. За їхніми підрахунками, вони в цей час перебували на відстані ста сімдесяти п’яти кілометрів західніше каналу Су, що сполучає, як відомо, озеро Верхнє з озером Гурон. Не раз вони бачили скупчення колод, а також плоти, які пропливали на величезній відстані од них. Дуже часто по небу просковзували зображення лісових масивів, що їх було видно немовби з пташиного польоту.

Те, що ми загалом спостерігали тільки морську поверхню і лише часом, в імлі, невиразні обриси якихось селищ та міст, і збентежило працівників Центру Інформації.

Я запевнив їх, що одержане ними повідомлення має величезну вагу, і попрохав сповістити координати того пункту, в якому спостерігали міраж.

За кілька хвилин мені продиктували координати. “Вісімдесят сьомий градус західної довготи, — записував я, — і сорок сьомий градус північної широти…”

— Це на північ від острова Гранд-Айленд, — говорив мені співробітник Центру, та я його більше не слухав: сорок сьомий градус північної широти! Та це ж широта того місця, де знаходиться Інститут зірок, де знаходилась лабораторія Алексєєва. Це значило дуже багато! Я кинув трубку і вийшов на подвір’я. Федір Васильович, одягаючи на ходу піджак, простував до хвіртки.

— Я зараз повернуся, — кинув він, — здається, є вільна машина.

Незабаром він під’їхав на деренчливому “газику”, що вже бував у бувальцях, бодай чи не шістдесятого року випуску, і за тридцять хвилин ми зупинилися біля нового дуже швидко збудованого готелю, в якому мешкала частина відряджених сюди вчених. Повідомлення Центру викликало справжній переполох. Усі прокинулись, звідкись з’явився атлас, його розгорнули там, де пучком блакитних плям розлягались Великі озера.

— Ну що я вам казав, — тріумфував метеоролог, — що я вам казав? Раз це явище спостерігається не тільки тут, не тільки в нас, то воно ніяк не стосується катастрофи в лабораторії Алексєєва, зовсім не пов’язане з нею. Вивчати треба всі матеріали, що розкривають діяльність лабораторії Алексєєва, і запросити слідчого — ось як, а цей ефект має цікавити лише нас, метеорологів, фахівців у галузі фізики атмосфери!

— Але чому час різниться від нашого, час появи картин? — пролунав із напівмороку чийсь голос.