Де батько твій, Адаме? - Генрі Лайон Олді

рештою думок. Гучне биття двох сердець. У такт. В унісон. Солодкий — стогін? зітхання?

Зірки заглядали в кватирку.

Через два дні, беручи інтерв’ю у Казаряна, Кирило й помислити не міг, що незабаром з’ясується: професор помилився. Хочеться додати: «На щастя, помилився,» — але язик не повертається. «На жаль»? Теж, наче, не те…

У телепатичного проекту «Емпакома» несподівано відкрилося «друге дихання».

Кирило Сич: 1-е вересня ..18 р., 11:54

…кумедно.

Таємниця за сімома печатками: чому я вирішив вести записи від третьої особи? Гра розуму? Або страх виявитися голим «Я» перед натовпом? Хоча про натовп думалося лише потай… Але хотілося. Ах, як хотілося: ви бачите! це він! автор, той самий… Знав би, у що виллється, — зовсім не починав би. Зате тепер мені подаровано можливість закінчити. Сірники і маленьке багаттячко. Що горить, принце?

Слова, слова, слова.

Уявляю обличчя співробітників клятого «Емпакома», коли вони зрозуміли, що доля, повернувшись до них дупою, раптом нахилилася, задерла поділ і сказала: «Гаразд, хлопці! Хрін з вами. Користуйтеся…» Вже пізніше набігла купа мала академіків — пояснили, підтвердили, зробили розумний вигляд. А спочатку хрещений батько ментал-комунікації почувався, м’яко кажучи, поганенько. Примусити прогрес стрибнути вище голови — і побачити, що твій винахід здатний лише плодити психів. Швейцарець Бауер, голова проекту, запив. Подекуди почалися мітинги протесту: мляві, більше для реклами мітингерів, ніж від реального обурення. За півроку про невдачу взагалі забули. Преса перекинулася на придушення бунту в Катманду, телебачення смакувало бурхливі розлучення зірок. І раптом, як грім серед ясного неба: еврика!

Спершу не повірили.

Але коли тверезий, як скельце, Бауер у присутності свого заклятого друга Казаряна явив «місту і світу» колишніх шизофреніків, нібито потерпілих від експериментів… Журналісти стали полювати на кожного з відставників-реципієнтів, як зголоднілий кроманьйонець — на жирного мамонта. Або за ким він там полював, той кроманьйонець, коли жерти хотів. Виявилось, у довбешці в братів-сапієнсів є така маленька штучка… Честь відкриття «штучки» належала бунтівному професору Казаряну. З ревного співробітника «Емпакома» ставши лютим захисником пригноблюваних реципієнтів, «Горець» всі сили кинув на те, щоб зганьбити колишніх побратимів, і на пошук методів лікування потерпілих. А сили у Вачагана Арсеновича виявились неабиякі; знайшовся й глузд зрозуміти врешті-решт, що з боротьбою час зав’язувати. Спостереження й реабілітаційні процедури засвідчили: вихід поруч. Головне — не заважати. Так, справді: мозок не здатний впоратися з прийомом чужої інформації, обтяженої образним і емоційним фоном. На початку не здатний. Як дитина надірветься, підіймаючи мамцю — але дитя росте, бігає підтюпцем, «качає залізо», і незабаром вже тягає батька по квартирі за милі віники! І псевдо-шизофренія, розшарування особи — захисна реакція. Тимчасова броня, що дає мозку можливість налаштуватися, включити програми, які дрімали в ньому до винаходу ментальних коммунікаторів, швидко охрещених «ментиками». Пройшовши стадію «розшарування», відставні реципієнти навчилися виділяти групу вузькоспеціалізованих субосіб, кожна з яких без шкідливих наслідків контачила з донором-передавачем. З десятком донорів. Із сотнею. І говорили, що межі цьому немає. До речі, за першим, абсолютно рефлекторним бажанням «господаря» субособи, ім’я яким — легіон, миттєво інтегрувались у спільну, базову.

Мозок звикав, стаючи схожим на руки піаніста.

Час адаптації — півроку. Не годиться. Внесли корективи в технічні установки «ментика». Час адаптації скоротився до двох місяців. Підключили психологів, кинули всі сили на розробку програм, що дозволяють прискорити запуск «рефлексу Казаряна». Прискорили — місяць. Якийсь далай-лама запропонував медитативний тренінг «Древо Бодхи», заявивши, що готовий сприяти приходу на світ нових архатів. В «Емпакомі», перейменованому в «Ментат Інтернешнл», до далай-лами поставились з розумінням. Дослідили, перевірили, додали. Древо Бодхи пустило коріння. Зазеленіло. Розквітло.

Час адаптації — близько тижня. Кажуть, є шанс скоротити ще трохи.

Ось він, другий зошит. Я повернувся до записів через шість років після інтерв’ю з Казаряном. Повернувся іншою людиною: пам’ятаю, на відміну від діяльного молодика, тоді мене захоплювала, хай їй грець, психологічність тексту. На шкоду сюжету й решті інтриг. Мої матеріали стали надмірно довгими — редактори сварилися, скорочуючи. Мабуть, тут я зібрався реалізувати «нові віяння» без чужого олівця.

Коли я гортаю сторінки, зсередини випадає недогризок аркуша для принтера. Кружляє метеликом-капустянкою, падає на підлогу. Піднімаю, вчитуюся у знеособлений машинний шрифт:

На дворі — лютий, мать твою. Зима гризе весняну зав’язь. Вчорашній вовк, Сьогодні — заєць, Спочити ладен вже в раю.

Дуже доречно. Звідки узявся лютий, якщо надворі стояло літо?

Хоч убий, не пам’ятаю — хто такий Індж, чию фразу я поставив епіграфом.

Зошит другий

Коли пращури тікали з раю, Адам, певно, сказав Єві:

«Люба, нам випало жити в перехідний період!»

Уїльям Індж

Зубна паста закінчилася вельми невчасно.

Вичавивши з тюбика «Blend-a-med» жалюгідні залишки, Кирило завзято орудував щіткою. Давалася взнаки напруга, яка не випускала зі своїх лап з минулого четверга. Ясна на місці тих двох зубів, що випали, трохи кровила. Треба сходити до стоматолога. Треба. Але пізніше. Він лукавив, знаючи: це «пізніше» тягтиметься до останнього. Завжди боявся болю, вторгнення в святиню тіла. Не по-чоловічому? Справжній мачо запросто відгризне собі кісточку, лише б не здатися боягузом? А ми і з кісточкою… Так, тепер поголитися. Хочеш бути красенем? — запросто.

Мачо — вони до того ж голяться рідко. Із щетиною ходять.

Голуби-сизарі.

Сьогодні Ванда повернеться з тест-центру. Після розлуки — додому. Після величезної, жахливої, неймовірної розлуки в цілу вічність: п’ять днів. Коли сам виїздиш у тижневе відрядження, збираючи матеріал або бажаючи увірвати ексклюзив-інтерв’ю, не відчуваєш нічого особливого. Знаєш, що дружина удома, що вона чекає… Є велика різниця: коли чекають тебе, і коли чекаєш