Зрада - Адам Пшехшта

-- Я гадав, що на сьогодні ви вже закінчили лякати мене, -- обізвався він в‘їдливо. – Попередня команда пішла годину тому.

-- Я не маю з ними нічого спільного, -- запевнив Кроне. – Я тут за особистим наказом Маршала.

Жінка закрила рот рукою, а її чоловік замовк з виписаним на обличчі здивуванням.

-- Я думав… -- пробурмотів він. – Сідайте, прошу. Чим можу допомогти?

В його голосі побоювання змішувалося з надією.

-- Можна порозмовляти з Вашим чоловіком віч-на-віч? – Кроне посмішкою вибачився перед дружиною Станяка.

-- Звісно, -- жінка поспішно вийшла, зачиняючи за собою двері.

Якусь мить Кроне мовчав, вдавав, що збирається з думками, даючи скарбникові час подумати. Пробудити надію… Насправді він проводив такі розмови десятки разів і знав, що його співрозмовник або до кінця життя не вийде з в‘язниці, або помре внаслідок “нещасного випадку”. Іншої можливості не існувало. Однак, спочатку потрібно обмежити втрати, а це вимагало співпраці з боку Станяка.

-- Трапилася прикра справа, -- обізвався нарешті. – До рук наших ворогів потрапили документи, які до них ніколи не повинні були потрапити. Тож “Двійка” хоче Вашої крові і важко заперечити, що вона має на це право, -- сказав він суворо. – Ви поставили під удар найкращих солдатів, всіх, хто опинився в тому списку нагород. Там були теж працівники контррозвідки. Однак, Комендант більш… прагматичний. Так, справа настільки важлива, що він про неї знає, -- відповів на мовчазне запитання Станяка. – Я повинен мінімізувати втрати, тому я тут. Я вимагаю цілковитої співпраці, якщо побачу, що Ви не щирий, звільню місце колегам…

-- На що я можу розраховувати? – запитав тремтячим голосом господар.

-- Вас виженуть з війська, мабуть, понизять у званні. Може Вашу справу розгляне офіцерський суд честі… Однак, якщо Ви будете співпрацювати, можливо, Вам вдасться уникнути в‘язниці. Буду щирим, це тільки шанс, а в жодному випадку не обіцянка.

-- Я все… Я буду співпрацювати! – щоки Станяка зарум‘янилися, на чолі заряснів піт. – Це Глюбе… він… -- Скарбник закрив обличчя руками, розпачливо заридав.

Кроне трохи почекав, тоді шумно відсунув крісло і підійшов до вікна, свідомо перериваючи цей сеанс жалю до самого себе.

-- Він Вас змусив, правда? – запитав.

-- Так, -- поспішно відповів Станяк, вдивляючись в спину офіцера. – Закрив мене на два дні на своїй віллі й…

-- Закрив?

-- Я потребував кокаїну… Документи були в мене вдома, знаю, це проти правил, але я так часто роблю, бо на роботі не завжди вистачає часу, щоб перевірити всі обрахунки. Він запитав, що я йому можу дати, щоб отримати наступну дозу наркотику. Я зателефонував дружині й наказав віддати папери людям Глюбе. Вона не знала, що в них, -- запевнив.

Кроне, нарешті повернувшись, покивав головою, немов підтвердилися його припущення і знов сів за стіл.

-- Друге запитання і одночасно тест, -- сказав. – Якщо Ви збрешете, я пішов.

Станяк нервово проковтнув слину, відкрив рот, неначе хотів ще раз запевнити про свою готовність співпрацювати, але “двієчник” зупинив його різким жестом.

-- Скільки разів Ви додавали до приготованих нами документів щось своє? Ми чудово знаємо, що цей список не був першим.

-- Я…

Кроне встав і демонстраційно підійшов до виходу.

-- Ви і так все розповісте, -- пригрозив. – Але вже на допиті. Зараз у Вас єдиний і неповторний шанс.

-- Чотири, може п‘ять разів, -- відповів Станяк, опускаючи голову.

-- П‘ять разів, не враховуючи список, тобто разом шість, -- підсумував Кроне. – Чи може щось забули…

-- Я стараюся! – вигукнув Станяк в розпачі.

-- Зрозуміло, Ви підтвердили інформацію, якою ми вже володіли, однак, якщо ще щось пригадаєте…

В кімнаті запала тиша, було чути тільки важке дихання Станяка.

-- Шість разів чи вісім, не має значення, -- обізвався за мить “двієчник”. – Головне Ваша щирість і лояльність. Можливо ми дамо Вам можливість виправити заподіяну шкоду, але для цього Ви повинні здобути, а вірніше повернути нашу довіру.

Побачивши запитальний погляд співрозмовника, Кроне завагався, немов його змусили прийняти важке рішення.

-- Глюбе Вам довіряє, правда?

Станяк запопадливо покивав головою.

-- Якби в останньому пакеті ми дали Вам щось дійсно особливе… -- він навмисно не закінчив речення.

На обличчі Станяка вималювалася розпачлива надія.

-- Я зроблю все, -- запевнив. – Абсолютно все!

-- Почніть з докладного переліку документів, які Ви самовільно передали Глюбе. Завтра я прийду і заберу Ваш рапорт, -- видав розпорядження Кроне.

Коротко попрощавшись, він повернувся додому змучений, але в кращому гуморі. Довірена йому справа обіцяла бути простою, Станяк був готовий співпрацювати. Якщо він доб‘ється успіху, може це змінить його ситуацію? Не дивлячись на відкриття Наркєвича? Зрештою, у Пілсудського повинен був бути якийсь задум, коли він віддавав наказ приділити Кроне саме до цього слідства.

***

Ранок він провів у Станяка, де намагався привести до ладу хаотичний і повний дрібних неточностей рапорт, ставлячи додаткові запитання. Добрі наміри капітана не викликали сумнівів – він признався, що в загальному сім разів передав Глюбе справжні документи, однак, було видно, що він нервово вичерпаний, а його відповіді часто вимагали уточнень. Картина, що вимальовувалася з його свідчень, була не надто оптимістичною. Абвер проник у варшавський гарнізон глибше, ніж це припускали. Здавалося, в цьому був тільки один плюс – Герхард Глюбе не підозрював, що Станяк співпрацює з “Двійкою”, а брутальні засоби тиску він застосовував керуючись виключно прагматизмом, безпринципністю і переконанням, що саме таким