Зрада - Адам Пшехшта
-- Заради Бога, як заблокували?! – гаркнув “двієчник”.
-- Ви знаєте, що мій гомеостат діє на глибшому ніж фізичний рівні?
Кроне мовчки кивнув головою, теж дістав цигарку.
-- Ви чули про гіпноз?
-- Навіть раз бачив, у цирку, -- процідив офіцер, намагаючись зберегти витримку. – Що це має спільного з моєю ситуацією?!
-- Вони застосували до Вас апарат схожий на мій гомеостат. Я гадав, що такий існує тільки один у світі, -- сказав безпорадно Наркєвич. -- Правду кажучи, їхній кращий, набагато кращий… Ймовірно вони запрограмували Вас, випалили в мізках якийсь наказ. Ні, я не знаю, про що в ньому йдеться! – він підняв руку, побачивши, що Кроне хоче його перебити. – І заблокували, щоб ніхто його не скасував. Це означає, що Ви цілковито “закриті” на одичні стимули. Жоден одичний прилад не може поставити Вам діагноз, чи вилікувати. Зрештою, Вас не тільки не можна лікувати, але і вбити таким чином. Так, я спробував і це! – визнав він з ноткою відрази до самого себе. – За особистим наказом Маршала…
В кімнаті запала смертельна тиша. Кроне похитав головою, як боксер, що пропустив нокаутуючий удар.
-- Мені не довіряють, -- сказав він з безмежним здивуванням. – Не довіряють…
-- Це не так, -- Наркєвич скривився. – В “Двійці” за Вас зараз відбуваються страшні бої. Є такі, що вважають – це все дурня, а в найгіршому випадку провокація росіян. Вони припускають, що більшовики могли заблокувати Вас, але не були б в стані запрограмувати…
-- Що ще за програмування? – насупив брови “двієчник”. – Щось типу гіпнозу?
-- Швидше постгіпнотичне навіювання, -- поправив лікар. – Тільки набагато сильніше, і діє на всіх.
-- Не зрозумів?
-- Це доволі складно. Хай йому чорт… Мені треба випити, -- зітхнув Наркєвич.
Кроне поглянув на нього здивовано – науковець ніколи не проявляв нахилу до міцного алкоголю, але ситуація була далеко не нормальна. Очевидно, не дивлячись на впевненість, що росіяни провели якісь маніпуляції з Кроне, виконання наказу маршала дорого йому обійшлося.
-- Вартовий! – покликав офіцер неголосно. На порозі негайно з‘явився чоловік у формі жандарма.
-- Сержант Маруня з‘явився…
-- Не потрібно цього цирку, -- перебив його Кроне. – Чули, що попросив професор, постарайтеся щось організувати.
Сержант зміряв його дещо глузливим поглядом, але старанно клацнув каблуками і вийшов у коридор, за мить вони почули, як той з кимось розмовляє.
-- Це займе трохи часу, -- пояснив “двієчник”. – Він повинен спочатку здати пост.
-- Не зрозумів?
-- Він не залишить Вас сам на сам з потенційним вбивцею…
Йодко-Наркєвич виразно почервонів.
-- Я не думаю… -- почав він.
-- Такі в нього накази, -- перебив його Кроне. – Нема про що говорити. Але повертаючись до справи, на чому може полягати оте програмування?
Старший чоловік затиснув губи, з хрустом сплів пальці обох рук.
-- Ніхто не сумнівається у Вашій особистій лояльності, -- почав він. – Якщо йдеться про гіпноз, то, мабуть, я зміг би підсунути Вам якесь постгіпнотичне навіювання без жодних проблем, однак… Дозвольте мені закінчити, -- попросив, побачивши недовіру на обличчя співрозмовника. – Однак, тільки у випадку, якщо воно більш-менш збігається з Вашими планами, характером, почуттям моралі. Наприклад, якби я хотів випити більшість з того, що принесе нам сержант… якщо він щось принесе…
-- Не переживайте, він дістане нам випивку, -- запевнив його Кроне.
-- В лікарні?!
Офіцер махнув рукою, вказуючи, що немає сенсу продовжувати тему, тож Наркєвич повернувся до перерваного аргументу.
-- Я міг би навіяти, щоб у Вас пропало бажання пити спиртне, -- продовжив він. – Дуже сумнівно, щоб Ви з власної волі напилися у лікарні, тому ймовірно навіювання буде не надто відрізнятися від Вашого, цілком суверенного рішення. Але якби я спробував наказати Вам танцювати на столі, то якщо Ви не виявитеся однією з дійсно нечисельних осіб, що легко піддаються гіпнозу, ми можемо спокійно припустити, що я не досягну своєї мети. За таким самим принципом, я не переконаю Вас зрадити Батьківщину, чи вбити друга. Однак за допомогою одичного апарата…
-- Так? – поквапив його Кроне.
-- Таке навіювання я міг би помістити у Вашій голові, в мізках, на підсвідомому рівні. І якщо його активувати, у Вас не буде коли задуматися, що Ви робите, Ви просто почнете діяти спонтанно, немов за командою, не маючи часу на аналіз… Як солдат і багаторічний працівник “Двійки”, хтось, хто має сильну волю, Ви, мабуть не піддаєтеся гіпнозу, однак, це робить Вас чудовим знаряддям для маніпуляцій, коли йдеться про програмування за допомогою такого приладу, як хоча б “Агонія”.
-- Тому, що в мене сильна воля? – перепитав з іронією офіцер.
-- Ні, йдеться про Ваші, -- Наркєвич завагався, -- рефлекси. Під час небезпеки Ви реагуєте негайно, не задумуючись?
“Двієчник” повільно кивнув головою, в його очах з‘явився тривожний блиск, уста скривилися в зневажливій посмішці.
-- В якусь мить, наприклад в присутності маршала, у Вас з‘явиться відчуття небезпеки, Ви будете певні, що перед Вами смертельний ворог. Це триватиме тільки долю секунди, пізніше Ваш свідомий розум визнає це галюцинацією, спробує Вас зупинити, адже Ви не зрадник, але буде вже надто пізно. Бо для того щоб вбити, Вам потрібна тільки мить… Саме тому лікарню пильнують жандарми, -- закінчив змученим тоном лікар.
-- Живим мені звідси не
