Українська література » Фантастика » Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Читаємо онлайн Планета трьох сонць - Володимир Бабула
просторе примiщення сферичної форми. Посерединi кiлькома мереживними балками була прикрiплена куля з блискучого металу. Як променi, до неї збiгалось кiлька труб.

Краус нахилився через поручнi, але одразу ж злякано вiдсахнувся.

— Хтось летить прямо на нас… — прошепотiв вiн ледве чутно i швидко попростував до виходу.

— Це Грубер, не бiйся!

I справдi, за хвилину перед входом у примiщення з'явилась людина, яка пливла повiтрям. Вона була звернена до своїх приятелiв спиною, нiби й досi їх не помiчала.

Краус погукав, але Грубер навiть не поворухнувся i байдуже продовжував свою дивну подорож понад стiнками печери.

Обидва стежили за ним, як за привидом.

— Можливо, його приглушили?.. Треба його якось рятувати, — прошепотiв Краус. — Зачекай тут, я збiгаю по трос…

— Нiкуди не ходи, це даремно: вiн знову пiдпливе до нас. Поглянь, обертається навколо кулi, немов супутник…

У Крауса вiд такого байдужого порiвняння аж мороз пробiг по спинi, але вiн нiчого не сказав.

Нарештi тiло Грубера знову наблизилось. Мак-Гардi втягнув нещасного до коридора i присвiтив у обличчя.

— Мертвий…

— Справдi, мертвий… — пiдтвердив Краус, коли уважнiше оглянув нерухоме тiло. — Вбитий електричним струмом Свозилова ще могла б оживити його…

Вiн схопився за голову:

— Прокляте життя!.. Повернiмось краще до наших, бо iнакше ми тут, безперечно, збожеволiємо! Або загинемо так само, як i вiн.

Роздiл XVII
Приборканий вулкан

Життя у пiдземеллi ставало дедалi небезпечнiшим. На будiвництвi житла на Накритому столi боролись за кожну хвилину. Тiльки-но вивершили дах, як туди одразу ж перевели всю обстановку спалень, лабораторiй та клубу.

— Першу перемогу здобуто, друзi! — урочисто сказав Навратiл на невеличкому бенкетi з цього приводу. — Ще кiлька тижнiв тому ми часто зiтхали: «Ох, куди подiлись тi часи, коли свiтом ковбаси лiтали!». А сьогоднi вже…

Вiн не закiнчив. Свiтло в клубi раптом згасло. Водночас з цим пролунав оглушливий гуркiт.

Вроцлавський пiдскочив до вiкна i рвонув запону:

— Наша пiдземна електростанцiя!..

Над скелями, якi на очах жолобились i насувалися одна на одну, тьмяне передвечiрнє небо розгорялось багряним сяйвом.

— Люлька вивергає вогонь! — вигукнув Фратев. Поминувши групу вчених, вiн вибiг з будинку i подався на аеродром. Перш нiж хтось встиг опам'ятатись, у повiтря пiднявся вертолiт.

— Увага, увага!.. — лунав схвильований голос Фратева з гучномовця радiостанцiї в клубi. — Наближаюсь до кратера вулкана. Дим перешкоджає бачити, спускаюсь нижче… Зараз уже бачу добре… Могутнiй потiк лави суне кратером у напрямку Накритого стола… Тiкайте!

— Я — Навратiл! — хрипко викрикнув академiк. — Негайно спускайтесь!.. Негайно, ви чуєте?! Йдеться про життя усiх.

— Зараз буду спуска-а-а… — Фратев протягнув останнiй звук i несподiвано замовк. — Все гаразд, тiльки невелика подряпина на скронi… озвався вiн знову по короткiй паузi. — Спускаюсь.

Як тiльки вертолiт приземлився, Навратiл кинувся до нього й сiв поруч Фратева. Пiд пахвою вiн тримав невеликий металевий цилiндр.

— Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! — наказав академiк, вiдсапуючись.

Фратев мовчки кивнув. Вертолiт пiднявся в повiтря. До кабiни заповз їдкий задушливий дим.

— Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! — сказав Навратiл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. — Бомба спускатиметься на парашутi, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в iнший бiк… Увага!.. Єсть!

Освiтлений багряними вiдблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратiл провiв його поглядом i обернувся до Фратева:

— Ну, чого ж ви…

Вертолiт гойднуло. Фратев, який сидiв, вткнувшись головою в пульт управлiння, мляво зсунувся додолу. Його обидвi щоки були залитi кров'ю.

Навратiл кинувся до нього, потiм судорожно перехопив важелi управлiння, щосили натиснув на педаль газу.

Вертолiт рiзко рвонуло.

А внизу, бiля невеличкого засипаного кратера, блиснув спалах неймовiрної яскравостi. Вогненний вихор здiйнявся у височiнь; вiн розганяв присмерк ночi, пiдхопив вертолiт i кинув його аж ген убiк.

Навратiл насилу вирiвняв машину.


* * *

Велике жовте сонце зайшло за голi верхiв'я гiр. По небу розлилося червоне вiялоподiбне сяйво. I назустрiч цьому сяйву швидко пiднiмався вертолiт, у якому сидiла одна-однiсiнька людина — професор Мадараш.

Професор ще раз поглянув згори на будинок, освiтленi вiкна якого навiвали смутнi спогади про затишок.

«Чи доведеться ж його ще побачити?» — майнула в головi невесела думка, але професор одразу ж її прогнав i перевiв погляд у протилежний бiк.

Долиною вогнiв сунув густий дим, прибитий вiтром до землi. Над ним крихiтними чорними цяточками снували крилатi квартяни, вигнанi пожежею з своїх печер.

Вулкан погрозливо вивергав полум'я з обох кратерiв. Лава, яка ще потроху витiкала з бiчного отвору, моментально застигала на поверхнi, утворюючи на скелях зморшкуватi нарости. В деяких мiсцях гази й водяна пара пробивали немiцну зовнiшню кору, утворюючи мiнiатюрнi кратери, що розбризкували iскри вогню.

Мадараш зiтхнув i полетiв швидше.

Вертолiт прямував просто на пiвнiч, до екватора. Треба було поспiшати: наближався зручний час для зв'язку з Землею — та пiвкуля Кварти, де стояв гравiтацiйний передавач, оберталась у напрямку

Відгуки про книгу Планета трьох сонць - Володимир Бабула (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: