Українська література » Фантастика » Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Читаємо онлайн Планета трьох сонць - Володимир Бабула
я тобi, що тут повно ящерiв… Давай повернемось додому, в гори…

— Заткни пельку! — люто зашипiв Краус з густого чагарника. Стрiлянина, певно, потривожила все селище!

Грубер уперто труснув головою i, не озираючись, почвалав до човна.

— Стiй, занапастиш себе i нас! — розпачливо гукнув Краус. — На рiчцi квартяни побачать тебе як на долонi.

Але Грубер iшов далi, як сомнамбула.

— Та чого ти з ним панькаєшся?! — Мак-Гардi повiльно пiдняв рушницю.

Краус вибив зброю з його рук:

— Ти збожеволiв?! Чи не бачиш, що вiн п'яний? Ти хочеш, щоб ми лишились отут тiльки вдвох? Тодi давай пострiляємо один одного, та й буде кiнець усiм мукам…

Вiн побiг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю i вiдтягнув у кущi.

— Що ж тепер? — запитав глухо Мак-Гардi.

— Чекати. Зараз бiльш нiчого не вдiєш. Побачимо, що вiдбувається в селищi.

Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.

У Мак-Гардi поморочилося в головi. Очi злипались вiд утоми. Вiн непомiтно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напруженi нерви, як електрична iскра. Груди йому стискував страх, кров оглушливо стукала в скронi.

— Не спи… — з несподiваною нiжнiстю доторкнувся вiн до Мак-Гардi. Нiде анi шелесне. Квартяни сплять, мабуть-таки, мiцно або ж вони взагалi глухi — бiс його знає!

— Скорiше за все, гадаю, нiч для них служить днем, i всi вони десь у мандрах, — мiркував сонний Мак-Гардi. — Вдома лишилась сама сторожа, а з нею ми якось домовимось…

— А можливо, вони навмисне не виявляють себе, щоб заманити нас у пастку. Вскочили ми в халепу. Повертатись зараз не можемо, бо вони перестрiляють нас на рiчцi, мов зайцiв.

— Почекаємо до ранку та й пiдемо в селище, не криючись, щоб показати їм, що не маємо лихих намiрiв.

Краус погодився. Вiн пiдповз до човна, вибрав з нього найцiннiший вантаж i розiклав у чагарнику навколо себе, щоб мати пiд руками. Мак-Гардi тим часом заснув.

Напруження в Крауса не спадало. Темрява гнiтила його; йому ввижалось i вчувалось те, чого й не було насправдi.

Ось йому почало здаватись, що великi кулi на високих пiрамiдах в селищi засяяли… Спочатку вiн i це сприйняв як обман зору, як наслiдок перевтоми, але незабаром пересвiдчився в реальностi явища. Справдi: кулi спалахували ясно-блакитним свiтлом, згасали, потiм знову загорялись червоним, жовтим…

«Квартяни, мабуть, сигналiзують…» — подумав Краус i ще дужче притиснувся до землi. Мак-Гардi вiн не будив, щоб уникнути розмови, яка могла б зрадити схованку. А кулi сяяли щораз iнтенсивнiше; вони тепер спалахували хаотично, рiзними барвами.

Поринувши у спостереження, Краус не звертав уваги на далекий приглушений гуркiт. Та ось незвичайнi звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, — та ще й так, що аж задвигтiло все довкола.

Краус злякано озирнувся i закам'янiв: на обрiї, чiтко окреслюючи вершини гiрського пасма, до неба зводились палахкотливi язики вогню.

Загримiли новi удари — ще сильнiшi. Помiтно заколивалась земля. Мак-Гардi прокинувся i, забувши про обережнiсть, спросоння загорлав:

— Що сталося?.. Нас обстрiлюють?.. Нас виявили?

Краус притиснув його до землi:

— У наших горах стався вибух вулкана… Наша «Ластiвка», мабуть, загинула…

Мак-Гардi лiг навзнак i втупив байдужий погляд у небо. Повiльно витягнув з кишенi «горiлчаний» банан, надкусив його.

Краус безпорадно знизав плечима.


* * *

Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв i здивовано клiпав очима. Мак-Гардi поплескав його по плечу:

— Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе…

— Ну, що ж, ходiмо… — сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.

— Раз мати породила, раз i помирати! — спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.

Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.

В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч — найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, — тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.

— Я нагадую собi тут Наполеона перед єгипетськими пiрамiдами! бадьоро вигукнув Мак-Гардi, щоб заглушити свiй страх. — Менi здається, що й цi будови є тiльки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Нiде анi душi; нiде нi вiкон, нi дверей. Як тут можуть жити люди?

— Ти наївний! — засмiявся Грубер. — Цi люди на вигляд зовсiм iншi, анiж ми. Може, вони зовсiм не дихають або й справдi невидимi… — додав вiн тихше.

Краус заперечливо махнув рукою:

— Безглуздя! Кулi вночi не сяяли самi собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходiмо краще далi. Може, хтось вийде нам назустрiч, або виявимо який-небудь хiд до примiщень.

Грубер перший скочив на помiст i пiшов нетвердим кроком. Обидва приятелi рушили за ним. Нiде нiщо не ворушилось, тiльки вiтер свистiв у дивних конструкцiях.

Бiля найвищої пiрамiди зупинились. Мак-Гардi обережно доторкнувся до

Відгуки про книгу Планета трьох сонць - Володимир Бабула (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: