Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— Скидається на бетон, але це не бетон…

— Шкода, що тут немає необхiдних приладiв, — позiхнув Краус, який з усiєї сили боровся з втомою пiсля тривожної безсонної ночi.

— То поклич Навратiла з Молодiновою! — насмiшкувато сказав Мак-Гардi. — Вони тобi всi оцi загадки розв'яжуть враз. Оглянемо краще будову з усiх бокiв.

— Ти був правий! — вигукнув Грубер, що весь час iшов перший. — Ця штука, безперечно, рухається, — показав вiн на велику пiвкулю, що виступала низько над землею з похилої стiни.

Вони вчепились у неї всi втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на мiлiметр. Спробували обернути навколо осi — наслiдок був такий же.

— Розстрiляємо її! — запропонував Грубер.

— Погукаємо, — може, все-таки хтось обiзветься… — сказав Мак-Гардi.

Але нiхто не озвався на їхнi крики.

Нарештi Краус виявив на стiнi невеликий рельєф, який складався з трьох пiвкуль на вершинах правильного трикутника. При бiльш уважному оглядi вiн встановив, що пiвкулi зроблено з iншого матерiалу, анiж основна дошка рельєфу.

— Ура, замок скарбницi знайдено! — Тепер тiльки шифр — i ми вiдчинимо неприступну касу!

Припущення Крауса пiдтвердилось. Пiсля багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механiзму. Тiльки-но вони притиснули всi три маленькi пiвкулi одну до одної, як велика куля в стiнi пiрамiди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонiв широкий круглий отвiр.

Втiкачi затамували подих i злякано чекали, що буде далi. Кожна хвилина здавалася їм вiчнiстю.

— Ну, от i все. Зайдемо! — опам'ятався нарештi Грубер.

Мак-Гардi нервово пiдняв пiдборiддя i пересмикнув плечима:

— Справдi, чого нам зволiкати? Але ти не пiдеш перший, ти п'яний! вiн вiдштовхнув Грубера i полiз на черевi в пiрамiду.

Краус i Грубер, зазираючи в отвiр, напружено прислухались. Шарудiння незабаром припинилося, всерединi загадкової будови запанувала моторошна тиша.

Нерви Грубера не витримали довгого чекання.

— Пiду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! — сказав вiн погрозливо.

— Нiкуди ти не пiдеш! — заперечив Краус. — Лишишся тут на сторожi. Я полiзу сам… I не роби тут нiяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?

Грубер заперечливо похитав головою.

Краус ще раз суворо глянув на нього i обережно просунувся в отвiр. Вiн одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому мiг просуватись вперед на колiнах.

Коридор кiнчався просторим тьмяно освiтленим примiщенням. Краус обережно зазирнув туди i затремтiв, як у лихоманцi: просто перед ним стояв велетенський ящiр з довгою, скрученою набiк шиєю. Всерединi його тiла блищав скелет, чiтко видний крiзь прозорi м'язи.

Виряченi очi Крауса мимохiть втупилися в ноги потвори. Вони були прикрiпленi до високої пiдставки…

— Тьху, злякався опудала в паноптикумi! — Краус зiтхнув з полегкiстю i зайшов до примiщення.

Все воно було сповнене не менш фантастичними створiннями. Це справляло таке гнiтюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрiсть.

— Мак-Гардi!.. — гукнув вiн неголосно.

Мовчання.

— Мак-Гардi, де ти? Знову мовчанка.

Краус поклав палець на спуск рушницi i невпевненим кроком обiйшов опудало ящера.

Посеред примiщення над пiдлогою висiла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькiй основi, що означала море. В сутiнках за великим глобусом виднiлись прозорi моделi тих крилатих квартян, з якими експедицiя зустрiлась у Долинi вогнiв.

— Це ще дрiбниця! — почулося раптом за спиною у Крауса. — Не лякайся, це я… — Мак-Гардi взяв приятеля за руку. — Зазирни до сусiднього примiщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсiм отетерiєш…

Вони пройшли круглим отвором, i Мак-Гардi мовчки показав угору. Високо над їхнiми головами виднiлась велика пiвсфера, яка, нiби в планетарiї, сяяла тисячами дрiбних зiрок. Однак в її центрi було те, чого очi людини нiколи не бачили: у повiтрi вiльно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повiльнiше рухалось маленьке, що сяяло червоно.

— Жива модель тризiр'я Центавра! — охнув приголомшений Краус. — Моделi сонць нi на чому не тримаються, — додав вiн зачудовано.

— Це ще дрiбниця! Поглянь уважнiше: навколо сонць обертаються планети. Бачиш, як швидко рухаються? I так само вiльно пливуть у повiтрi… Як це можливо!? Який механiзм приводить їх у рух, якщо вони нiчим не зв'язанi з усiм навколишнiм?

Краус раптом здригнувся:

— Повернiмось. Побоююсь, щоб Грубер там чого не накоїв.

Бiля входу в пiрамiду Грубера вже не було. Марно шукали вони його на подвiр'ї та у вуличках помiж будовами. Тiльки бiля великої пiвкулi з спiралями виявили лушпиння «горiлчаних» бананiв.

— Бiда! — розпачливо сказав Краус. — Мабуть, хтось затягнув його всередину, — кивнув вiн головою в напрямку входу, подiбного до того, який вони виявили в найбiльшiй пiрамiдi.

Пiсля короткого вагання вирiшили пiти на розшуки.

Вхiд у простору будову з спiральними конструкцiями був ширший, анiж у пiрамiду, так що мандрiвники могли просуватись вперед не нахиляючись.

В кiлькох мiсцях коридор перетинали труби, що йшли кудись у глибину землi.

Що далi просувались втiкачi, то дужче охоплювало їх почуття, нiби вони втрачають грунт пiд ногами. їхнi тiла легшали й легшали. А в кiнцi коридора, перегородженого низенькими поручнями, вони раптом вiдчули, що зовсiм втратили вагу; притягання планети на них не впливало — так само, як i в мiжзоряному кораблi. Вони судорожно тримались за поручнi, скеровуючи прожектори перед себе.

З темряви перед ними проступило