Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— А що ж ти хочеш зробити? — запитав з подивом Грубер.

— Як-небудь проберусь на корабель, що полетить на Землю, або спробую повернутись додому на «Ластiвцi».

Мак-Гардi похитав головою:

— Нiсенiтниця! «Ластiвкою», в крайньому разi, потрапиш хiба що на сусiднi планети. За кiлька рокiв вона перетворилася б для тебе на лiтаючу труну… Нам краще спробувати домовитись з квартянами. Безперечно, ми розумнiшi за них з їхнiми безглуздими спiралями. За деякий час перетворимо їх на слухняних рабiв, i вони побудують нам чудесний мiжзоряний корабель. А тодi вже повернемось додому, як пани. Бiльш того, вiзьмемо з собою армiю добре озброєних солдатiв, яких будемо посилати в наступ по всiй Землi.

— А що, коли тi квартяни справдi невидимi? — озвався Грубер. — Може, вони вже оволодiли законами природи так, що можуть ставати невидимими?

— Зазирнемо до них, а тодi й будемо говорити. Туди спочатку мiг би вирушити один з нас, на розвiдку. Ти серед нас найвiдважнiший… обернувся Мак-Гардi до Крауса.

— Ти хоч дурний, та хитрий! — побагровiв Краус. — Чому це хтось повинен тягати за тебе каштани з вогню?..

Л втiм, поки що керiвником тут я. Вирушимо всi, i негайно. Завтра ж! А кому мiй наказ не подобається…

Сварка затяглась аж до вечора. Мак-Гардi та Грубер пропонували ще почекати, але Краус затявся на своєму.

— Вирушимо туди, в такому разi, човном, а «Ластiвку» залишимо на озерi. Це буде менш помiтно, — сказав нарештi Мак-Гардi, коли побачив, що iншого виходу немає. Краус для нього був небезпечнiшим, анiж невiдомi створiння.

Пiсля неспокiйної ночi вирушили в дорогу. Втiкачi попливли ущелиною, потiм болотами i, рухаючись за течiєю, незабаром добрались до великої рiчки. Щоб човен не захлюпнули бурхливi хвилi брудної води, весь час трималися берега.

— Треба часинку перепочити, я вже бiльше не можу, — заявив перед одним з поворотiв Мак-Гардi, кидаючи весла. — Ми могли б трошки пiдкрiпитись.

— Я знаю, ви вiдчули запах бананiв! — глузливо посмiхнувся Краус. Але хай буде так, поласуйте. Все одно тверезими я вас до селища не затягнув би, а так ви, може, будете хоробрiшими.

Нашвидку закусивши, рушили далi. Коли за великим поворотом на протилежному березi з'явилося Селище Невидимих, Краус пристав до берега.

— Сховаємось у пралiсi та почекаємо до вечора. В темрявi пробратись до селища легше. Я почергую, можете спати.

Тримаючи на колiнах рушницю, Краус уважно стежив за загадковим селищем, його нерви були натягнутi, як струни. Дратувала мертва тиша пiд стрункими пiрамiдами та безтурботнiсть обох колег. Одурманенi алкоголем, вони спокiйно спали за його спиною, подеколи голосно хропучи.

А час тягнувся нестерпно повiльно. Нарештi зайшло найбiльше сонце. Над обрiєм затремтiло золоте свiтло вечiрньої заграви. З багряного сяйва раптом виступив снiп слiпучих променiв, якi вмить поширились на все небо, гойдалися з боку на бiк, то збiгаючись, то розбiгаючись, нiби хтось грався примарним вiялом.

Вражений Краус почав торсати Мак-Гардi.

— Що?.. Що трапилось? — сполошився той спросоння i, нiчого не розумiючи, глянув на мерехтливе небо.

Осяйне вiяло поступово змiнювало свої барви. Слiпучо-жовте промiння ставало оранжевим, потiм криваво-червоним i, нарештi, нiби розтануло в блiдому, ледь фiалкуватому свiтлi. Небо запнув прозорий зеленкуватий серпанок, перетканий химерними тiнями.

Прекрасне й грiзне видовище зникло несподiвано, i увесь край миттю потонув у пiтьмi. Але тiльки на хвилину. Недалеко вiд селища над обрiєм з'явилась червона Проксима. Вона заявила про себе схожою грою тремтливих променiв, як i Альфа Центавра А, яка щойно зайшла; потiм криваве вiяло перетворилось на ореол, що огорнув Проксиму, як сонячна корона.

Краусовi з допомогою Мак-Гардi вдалося нарештi збудити i Грубера.

— Отже, рушаємо! — Краус набрав особливо поважного вигляду. — Ви обидва веслуватимете, щоб швидше очухатись, а я забезпечуватиму охорону. Зараз вирiшується все, i я не потерплю анi найменшої недисциплiнованостi! Вiн погрозливо пiдняв рушницю. — Ми повиннi якнайшвидше досягти протилежної сторони. Плистимемо понад берегом, бо iнакше течiя вiднесе нас далеко вiд мети.

Вiтерець, що повiвав з пiвдня, приємно охолоджував розпаленi обличчя веслярiв. На сумирнiй хвилястiй поверхнi рiки коливалось i поблискувало вiдображення Проксими з ореолом, розiрваним бiля протилежного берега темними контурами химерних будов. Мак-Гардi й Грубер веслували, як механiзми.

— Пiду першим, аби не казали, що я боягуз, — рiшуче заявив Грубер, коли пристали до низького берега i затягли човен у траву.

Краус знизав плечима:

— Як хочеш, тiльки не роби нiяких дурниць.

Грубер витягнув з човна рушницю i обережно попростував до селища. Зробивши кiлька крокiв, озирнувся. Тут приятелi вже не побачать, можна поласувати бананами.

Вiн витяг з кишенi довгастий плiд, надкусив… Однак шматок застряв йому в горлi.

У прогалинi мiж кущами Грубер побачив рухливу тiнь. В багряному свiтлi Проксими на сильних заднiх ногах стояв велетенський звiр з непомiрно великою головою i короткими переднiми кiнцiвками.

Гнаний iнстинктом самозбереження, Грубер стрiмголов кинувся назад.

— Ящiр!.. Ящiр!.. Тiкаймо! — волав вiн одчайдушно.

Краус люто затиснув йому долонею рота:

— П'яниця! Оцi твої галюцинацiї призведуть нас до нещастя! Я тобi… Я… я… — Останнi слова застряли йому в горлi. Як загiпнотизований, вiн витрiщив очi на потвору, що загрозливо височiла проти неба над берегом.

Мак-Гардi зопалу натиснув на спусковий гачок рушницi. Тишу ночi розiтнула черга.

Втiкачi чкурнули чимдуж назад. Звiр захитався, пройшов кiлька крокiв. На березi втратив рiвновагу i поволi посунувся в воду. Кiлька разiв ще судорожно здригався i зник у глибинi.

— Бачиш, адже казав