Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— Двоє! Я бачу двох! — вигукнула вона радiсно. — Пiднiмись вище, вони бояться нас i сховаються у пiрамiдах, чи що воно там у них.

— Може сiсти все-таки на рiчку? — повторив своє запитання Северсон. Ти не боїшся, що нас обстрiляють, як ворожий лiтак?

— Ти гадаєш? — злякано глянула на нього Алена. — Про це я досi не думала… Хвилинку, я пораджусь з Навратiлом…

Навратiл сприйняв повiдомлення про невiдоме селище радiсно. Але вiн був проти приземлення:

— Ви не знаєте нi квартян, нi глибини рiчки. Самi туди не спускайтесь. Вирушимо до них пiсля вашого повернення. Може, виявите дорогою i великi сучаснi мiста.

«Стрiла» знову пiднялась у височiнь i попрямувала на пiвдень, до високого гiрського пасма.

Алена дбайливо нанесла на карту перше селище квартян, потiм витягла з кiнокамери автоматично проявленi знiмки i почала мрiйно розглядати чуднi будови з складними конструкцiями.

— Знаєш, з чого я найбiльше тiшуся? — сказала вона за хвилину. — З того, що нашi сусiди дуже схожi на нас, людей… Навiть пiд лупою вони на цих знiмках дуже маленькi, але все одно можна добре розрiзнити, що вони мають голову, двi ноги й двi руки, як i ми…

Алена й гадки не мала, що то були зовсiм не квартяни, а Краус та Мак-Гардi.

Понад два тижнi злочинцi жили в лiтаку, який стояв на якорi в ущелинi пiд каскадом застиглої лави. Аби згайнувати час, вигадували найрiзноманiтнiшi iгри, розважались стрiльбою в ящерiв та скигливих довгоногих птахiв у сусiдньому болотi. Вони безтурботно вiдкривали одну по однiй банки з консервами, не обмежуючи себе аж нiяк.

Однак незабаром Краус помiтив, що їхнi запаси швидко вичерпуються.

— Вiзьмiться за розум, молодi люди, та йдiть на розшуки мiсцевих джерел харчування! — сказав вiн рiшуче. — Ми вже набайдикувались по самiсiньку зав'язку. Спочатку поцiкавимось плодами. З бананiв суджу, що, безперечно, ми знайдемо ще якiсь придатнi для їжi сорти. Потiм випробуємо м'ясо тутешнiх птахiв…

— Фе! — перебив його Мак-Гардi. — Такого страховища я б i в рот не взяв!

— …А краще помер би з голоду! — iронiчно закiнчив Краус. — Може, ще радiтимеш, коли тобi лишиться хоч це.

Вирiшили спочатку зазирнути глибше в гори.

На превелику радiсть, бiля пiднiжжя першої ж височезної стрiмкоспадної гори вони виявили маленьке озеро, облямоване буйною рослиннiстю. Йдучи понад струмком, що в'юнився через пралiс, вони опинилися скоро в мальовничiй долинi, яка розступалась у неозору рiвнину.

— Справжнiй рай! Нiчого кращого ми не могли б навiть i бажати! вихваляв мiсцевiсть Грубер. — I ящерiв нiби немає!

Повертаючись з цiєї екскурсiї, вони назбирали повнi сумки найдивовижнiших плодiв. Пророблений Мак-Гардi хiмiчний аналiз показав, що з усiєї кiлькостi видiв принаймнi п'ять можна вважати нешкiдливими для людини. Вони мiстили в собi майже тi ж самi речовини, що i їстiвнi плоди Землi.

Аналiз аналiзом, проте нiкому не хотiлось починати небезпечний експеримент.

— Хай спробує Краус, адже вiн має досвiд з бананами! — єхидно запропонував Грубер.

— Я ж не ти! — змiряв його Краус зневажливим поглядом. — Але хтось повинен почати, бо iнакше сидiтимемо отак до вечора. Хай вирiшить жеребок!

Кидали, кидали жеребок, аж поки посварились. Кожен твердив, що його обдурили.

— Боягузи! — презирливо махнув рукою Краус i обережно вiдкусив шматочок сизо-блакитної ягоди. — Солодка i дуже приємна! — кинув вiн спокiйно i швидко проковтнув її всю.

Мак-Гардi з Грубером напружено чекали, що йому буде, але експеримент минув добре. Втiкачi з апетитом поласували чудовими фруктами.

Ще того ж дня перемiстили «Ластiвку» до виявленого маленького озерця та припнули її тросами до стовбурiв могутнiх дерев, якi своїми розлогими кронами чудово захищали лiтак вiд цiкавих поглядiв небажаних вiдвiдувачiв з повiтря.

Другого дня було встановлено, що м'ясо красивих, схожих на фламiнго птахiв, яких на озерi було-повнiсiнько, теж можна їсти, його трохи неприємний запах Мак-Гардi заглушив сильними спецiями i запропонував своїм товаришам на обiд пахучу печеню. Вперше по багатьох роках вони вп'ялись зубами в справжнє свiже м'ясо.

— Нам страшенно щастить! — радiв Грубер. — Кращого мiсця ми не знайшли б, мабуть, i на Землi. Менi здається, що ми справдi немов у раю, — смаженi iндики майже залiтають нам у рот. А як чудесно ми тут схованi! З трьох бокiв нас закривають неприступнi гори, а з четвертого — пралiс. Квартян i своїх товаришочкiв можемо не боятись. Хоча б сто разiв пролiтали над головою — не помiтять нас. Хай собi там морочаться з будiвництвом, нам це не болить, — ми маємо зараз вiдпустку…

Краус нетерпляче махнув рукою, нiби хотiв вiдiгнати похмурi думки:

— Я не хотiв би, щоб ця наша вiдпустка тривала вiчно. Умови життя тут справдi чудеснi, але чим усе це скiнчиться?.. Отi там зрештою таки потраплять додому. їм вдасться або вiдремонтувати «Промiнь», або подати звiстку з допомогою гравiтацiї. З Землi до них обов'язково прийдуть на допомогу, а ми тут залишимось ув'язненими назавжди…

— А чи не краще отаке ув'язнення серед вiльної природи, анiж комфортабельне перебування на шибеницi? — iронiчно запитав Мак-Гардi… Ти не суши собi мозок та будь радий з того, що є. В тебе раптом з'явилась туга за домiвкою… З якого це часу, скажи менi, ти став сентиментальним?.. Головне, що у нас тут все гаразд, а iнше — дурницi.

— Побачимо, якої ти заспiваєш рокiв через десять-двадцять… А що ти робитимеш, коли постарiєш?.. Я тут нi в якому