Vivat Academia! - Любов Базь
— Нащо ти взагалі до нього пішла? — Під натиском Ляниної аргументації лють Ели трохи зменшилася, та зовсім не зникла. — Весна на порозі, чи як?
— Яка весна? — не зрозуміла Ляна.
— Ну, травичка, квітки, хлопці, — пояснила Ела. — І як не Антін, то чому б не цей… як його…
— Що за нісенітниці, — обурилася Ляна. — Я хотіла дізнатися за істот Чорного Сектору. Думала, Даблдекер щось про них знає.
— Натомість він розповів нам про якусь Перепону в лісі і винищувача лісових істот на прізвисько Вихор. — Ела зітхнула. — І дав супернебезпечну картку. Хороший інформатор, нічого не скажеш, а друг із нього — ще кращий.
— Думаю, він просто не вповні уявляв собі ситуацію, — сказала Ляна. — Щодо тієї картки.
— І чого ти його постійно виправдовуєш? — насупилась Ела. — Підозріло…
— Ревнуєш? — життєрадісно поцікавилася Ляна. Ела пхикнула. Її злість на Ляну наче стишилася — можна було видихнути із полегкістю.
— А пригода була — вищий клас, — додала Ела, коли Ляна відчинила двері чорного ходу у гуртожиток. — Хоча не думаю, що я коли-небудь комусь про неї розповім.
Потім дівчата розійшлися по кімнатах — треба було взяти із собою речі. Все ж на дослідження вирушали.
Пухнаста зустріла Ляну голосним нявчанням, вимагаючи їжі. За Ляниної відсутності годувати Пухнасту і прибирати за нею мала Талія: перший місяць весни вже лишився позаду, тож чекати від Пухнастої якихось несподіванок на зразок раптового зникнення чи концертів на даху не доводилося.
На власну кімнату Ляна кинула одним оком і швиденько відвернулася. Тут таке робилося — ворогові не побажаєш. Давно вона вже не наводила лад у кімнаті. Надто багато часу забирали божевільні візерунки.
«Папір із собою не братиму», — твердо вирішила Ляна. Нащо таку маячню фіксувати, ще й у присутності подруг. Зрештою, візерунки можна і подумки викреслювати. Хоча це складніше. Як їх наб’ється повно у свідомість — думки будуть такі само захаращені, як Лянина кімната тепер.
Нагодувавши Пухнасту, Ляна прихопила із собою кредитку (на рахунку лишалося не так вже й багато — все через витрати на їжу), взяла невеличку сумку із найнеобхіднішим, обв’язала рукави куртки довкола талії — а раптом знадобиться? Хоча погода наче тепла… — і почимчикувала до сходів. Центральний вхід у гуртожиток вже мав відчинитися, й вони з Елою домовилися зустрітися на виході. Лянина подруга ще збиралася забігти до найближчої крамниці за їжею. Вона взагалі орієнтувалася у життєвому просторі набагато краще за Ляну; не було жодного дня, що його Ела провела б у своїй кімнаті.
Коли виявилося, що в магазині її подруга з якогось дива придбала до їжі «лимонад», Ляна почала сумніватися у пристосованості Ели до різних життєвих ситуацій. Усе ж мандрівка акведуками і районами беззаконня вплинула на неї набагато сильніше, ніж на Ляну.
Шкіра правиці почала немилосердно чесатися, наче нагадуючи — нема тут чому дивуватися. Ела була людиною і нею лишилася, а от ти, Ляно…
Дівчина поспіхом натягнула рукавиці.
Діставшись маршруткою західного передмістя, де Ляна ще позавчора домовилася зустрітися з Рисею, дівчата обрали собі місцинку на траві. Ела дістала ковдру і почала викладати на неї посуд та пакети з їжею, Ляна поклала на траву свою куртку. Всілася, чекаючи — помогти Елі вона все одно не могла, лише завадила б. Та й настрій у подруги все ще був не найкращий. Поки їхали до передмістя, Ела навіть із Ляною не говорила, тільки пошепки молилася. Це було зовсім на неї не схоже. Зазвичай Ела впадала у такий стан десь раз на рік, після якого-небудь великого розчарування, і те довго не тривало.
Щоправда, цього разу ясний Елин настрій також повернувся швидко — варто було напитися «лимонаду».
— І все ж ти ідіотка, — додала Ела, спостерігаючи, як Ляна розбирається із гранадом. Саме так називалися великі червоні фрукти, що їх Ела сьогодні купила. Фрукти були досить дорогі — новий сорт, виведений науковцями Академії. Перед уживанням їх варто було вийняти з пакету (чи де вони там лежали) і кинути на тверду поверхню. Після цього гранади починали стрибати. Відрахуєш кілька тисяч стрибків — і можеш їсти. А інакше кислими будуть.
Ляна любила гранади і їла їх весь той час, поки Ела пила; проте голодною дівчина не почувалася. Інакше взялася б не до цих фруктів, яких багато за малий проміжок часу не з’їси, а до хліба, наприклад. Його Ела також у крамниці прихопила.
— На тебе навіть весна ніяк не впливає, — Ела дивилася на стрибки гранаду, наче на щось неймовірно цікаве і незвичне. — Он, хлопці казяться, а тобі як об стінку горохом.
— Так, так, — зрозуміти п’яну Елу — то все одно що небо прихилити. Чи сонце побачити. Дуже важко, коротше кажучи. Ела, як нап’ється, таке верзе… — Ти ж із Рисею зв’язувалася?
— Ага. — Ела поплескала себе по кишені, де лежав пристрій зв’язку. — Ще коли до крамниці йшла. Вона вже прокинулася, казала, збиратися буде. Ще родичам щось по хазяйству помогти мусить. Мабуть, десь ополудні приїде.
— А що там із Устиною? — запитала Ляна.
— Вона не відповіла. — У Ели почалася гикавка. — От… що за чорт! — разом із гикавкою на Лянину подругу напалися «нечисті Слова».
Ляна порилася у сумці і видобула звідти пляшку із водою.
— Ось, випий.
Ела не стала заперечувати.
— Ця Устина безвідповідальна — страх, — сказала, повертаючи Ляні пляшку. Гикавка наче вгамувалася. — Ліпше би з нами в групу когось іншого поставили. Он Літу, наприклад. Вона хороша. Я у неї колись двадцять кредитів позичила, а як повертати стала, то вона не взяла. Сказала, що не позичала мені нічого, і свого добилася.
Ляна нахмурилася.
Ела страшенно любила купувати собі новий одяг. Інколи кредитів у неї на нього не ставало, і тоді Лянина подруга йшла гуртожитком із простягнутою рукою. Це при тому, що Ела давно вже працювала в храмі і далеко не бідувала. Їй часто позичали кредити спудеї, набагато за неї бідніші. Ляна також була серед них… до другого курсу. Тоді вони з Елою вперше посварилися — через кредити. Ляна сказала, що,
