Простір неспокою - Василь Головачов

— Не іронізуйте, будь ласка, — сказав сусід Дарія, худорлявий молодий чоловік з випнутими вилицями і розкосими очима. — Через ці “дзеркала” довелося влаштувати пошуковий аврал: думали, що проморгали на планеті цивілізацію.

— А ми не іронізуємо, — мовив Богданов. — З “дзеркалами” зіткнулись і ми, причому в інших секторах космосу. У нас інтерес до них особливий. Що ж, час уже знайомитися з обстановкою на Тріасі, — звернувся вік до Томаха.

— Може, все-таки спершу попередимо Момму, — нерішуче сказав Дарій. — Зв’язок переривається ненадовго.

— Ні, в несподіванках є свої переваги. Якщо зв’язок відновиться, повідомте начальника про наше прибуття, а ми спеціально ждати сеансу не будемо.

— Тоді хоч вивчіть особливості Тріаса, його тваринний та рослинний світ, інакше…

— Інакше уподібнимось авантюристам, — резюмував Богданов. — Звичайно, почнемо з вивчення планети. Матеріалу у вас, очевидно, достатньо.

До вечора рятувальники знали про тваринний світ планети стільки ж, скільки й Дарій. Після цього Богданов зібрав групу.

— Відчалюємо, хлопці. Запитання до господарів є? Нема? Чудово!

— Підете на нашому модулі? — запитав Дарій.

— Його ж іще не відремонтовано, — втрутився вилицюватий.

— А що з ним? — поцікавився Микульський.

— Напад горгон, — неохоче відповів Дарій. — Одна з них проповзла через модуль, у якому вимкнула захист.

Коли рятувальники покидали зал зв’язку “Орла”, Богданов спитав Дарія:

— Повідомлення про “дзеркала” передали ви?

— Я, — посміхнувся заступник начальника експедиції. — Через це й сиджу тепер отут, у кораблі. Момма усунув мене від планетарних робіт, звинувативши у використанні службового становища, злочинній перевитраті енергії і невідповідності посаді, яку займаю.

Богданов у задумі пожував губу, потиснув Дарію руку і побіг наздоганяти своїх.

За півгодини модуль з групою рятувальників із п’яти осіб, у якій був і Гнат, відчалив від циліндра “Шукача” і вгвинтився у сіро-голубу атмосферу Тріаса.

Посадка була не з легких: модуль спочатку потрапив у сильні широтні вітри, які відкинули його від передбаченого коридора входу на космодром наземної бази “Орла” на двісті з лишком кілометрів. А затим наштовхнувся на крило урагану, що, на щастя, повернув на північ.

На космодром — якщо можна так назвати майданчик розміром півкілометра на кілометр — модуль усе-таки не втрапив, а сів за два кілометри.

— Що ж робити? — запитав Богданов, споглядаючи похмурий пейзаж у віомі. — Ждати, поки виясниться?

Модуль сів у неглибокій низовині, порослій чагарями, які скидалися на клубки колючого дроту. В блідо-сірому світлі, що просочувалося крізь кошлату хмарну завісу, все навкруги було темно-зеленим: грунт, кущі, гігантські дерева, які оточували низовину, але в сяйві прожектора картина змінилася. Грунт, схожий на рихлий шлак, виявився криваво-червоного кольору, чагарник — коричневого, з фіолетовим полиском, і тільки мовчазний велетень ліс, до дерева сягали півсотні метрів заввишки, так і лишився темно-зеленим.

— Тут уже недалеко, — мовив Гнат. — Надінемо генграви і хвилини за три будемо на місці.

— Не можна на генгравах, — заперечив пілот. — Ми давно ними не користуємось, як і швидкольотами. По-перше, диноптери… Уявляєте махину з розмахом крил двадцять метрів! Атмосфера тут щільніша від земної разів у п’ять, ось і літають… По-друге, “лісові стрільці”…

— Ми знаємо, — сказав Богданов. — Наш товариш пожартував. Зв’язку й досі немає?

Пілот, обплутаний датчиками біоманіпуляторів, винувато засовався в кріслі.

— З базою немає, з вашим крейсером і “Орлом” є.

Богданов помовчав і підвівся.

— Рушаємо. Скафандри ПС, генграви — на всяк випадок; пістолети, аптечки, НЗ. Все?

— Я візьму переносний автомед, — сказав лікар.

— Ще й генератори поля, — підказав Бруно.

Богданов кивнув.

…Першим на поверхню Тріаса ступив Богданов, тут же спіткнувся й упав на пругкий дріт чагарника. Підвівшись, увімкнув генератор поля, що горбом випинався на спині, утвердився на голому грунті, тонучи в ньому мало не по коліно, і махнув решті рукою.

Атмосфера планети справді була набагато щільнішою від земної, вона утруднювала рух майже так само, як і вода.

— Маяки не вмикайте, — порадив з люка пілот (він залишався тут). — Горгони реагують на світло і на радіо миттєво. Напрямок запам’ятали?

— Так, дякую, — сказав Богданов. — Постараємося не встрявати у конфлікти, я триматиму вас у курсі…

— Ех, на вашому місці я б усе-таки зачекав, — сказав пілот. — Момма знову спитає за це з Дарія… — Він розвів руками і зник в отворі люка.

Коротка плита пандуса лягла на місце.

— Не відставати. — Богданов оглянувся і ступив уперед, вибираючи дорогу.

За ним ланцюжком вишикувалися Томах, Бруно, Лихолєтов і Гнат.

З низовини вибрели до лісу. Вітер тут стих, заплутавшись у гіллі, ступати стало трохи легше, хоч ноги й грузли по коліна в грунті. Зате погіршала видимість, і Богданов наказав перейти на інфразір і зняти з поясів “універсали”.

Гнат лиш у школі УАРС ознайомився з цією зброєю, спорідненою з генгравом. Пістолет “універсал” міг випромінювати гравітаційне поле