Простір неспокою - Василь Головачов

Керрі Йос сів і вимкнув спік-візор.

Пролунав голос Спенсера:

— Факти вражають. Який висновок?

— Висновок досить тривожний, — вирік Морозов, з’являючись перед присутніми. — Хоча начальник відділу безпеки займає в цьому питанні, як на мене, дуже благодушну позицію. Той факт, що нами зацікавилася цивілізація вищого типу, повинен змусити нас переглянути принципи “зоряних походів” і серйозно зайнятися екоетикою. Щоправда, деякі натяки Ока вельми прозорі, як, наприклад, “крадіжка” вантажів. На попередження це мало схоже.

— То тільки на перший погляд, — сказав Керрі Йос. — Я аж ніяк не благодушний і недарма звертав вашу увагу на характер зниклих вантажів. Справа, мабуть, у тому, що Історія, Шемалі, планети Суїнберна — прекрасні планети, немовби навмисне створені для того, щоб милуватися ними. А ми туди вибухову техніку, здатну пересунути гірські хребти і висушити ціле море! Уявіть собі, що в наш земний музей, скажімо, в Ермітаж, прийде хтось і почне пересувати стіни, перевертати догори ногами картини, класти на бік скульптури! І тільки тому, що йому так, бачте, зручніше споглядати.

— Ви вважаєте, що для згаданих планет ми уподібнюємося цьому варвару? — запитав хтось із залу, не вловивши іронії в словах Йоса. — Виходить, що чорні пейзажні Шемалі викликають почуття естетичної насолоди? Чорний колір швидше пригнічує, а не радує.

— А чому ви думаєте, що ми, люди, єдині поціновувачі прекрасного в галактиці?

Богданов разів зо два безшумно плеснув у долоні.

— Браво, Керрі!

— Припущення Керрі йоса узгоджуються з наведеними фактами, хоч порівняння роду людського з варваром… — Спенсер похитав головою, — з варваром, який не цінує красу, мені не подобається. Що ж до внутрішніх проблем нашої цивілізації, то їх вистачає, і деякі з них теж цілком можуть непокоїти наше гіпотетичне Око.

— Однак дехто у ВКР схильний думати, що ми перебільшуємо, — сказав Морозов.

— Знаю. — Спенсер спохмурнів. — Однак вважаю, що вживати екстрених заходів рано. Безпосередньої загрози людству немає, а те, що нами цікавиться інша високорозвинута цивілізація, факт скоріше величезного наукового значення, аніж захисно-прикладного. Просто аварійно-рятувальна служба — даруйте за тривіальне нагадування — зобов’язана реагувати на будь-яку небезпеку, навіть таку, що прогнозується в далекому майбутньому, і тут ніхто не зніме з нас відповідальності, якщо ми не підстрахуємо один одного. Хотілося б у світлі всього сказаного почути, які заходи вживає спецсектор?

Керрі Йос поглянув на Морозова, той кивнув.

— Група експертів, — повідомив начальник відділу, — зайнята дослідженням “дзеркал”, викарбуваних знаків і розрахунком імовірного вектора втручання Ока, якщо, звичайно, воно має намір втручатися. Найближчим часом почнемо на місцях аналізувати причини появи “дзеркал”, знаків, дослідження планет, на яких побували розвідники. В подальшому передбачається обробка результатів аналізу на більших універсальних обчислювальних комплексах Інституту позаземних культур. І як найостанніший захід… — Керрі Йос спідлоба оглянув зал. — І якнайостанніший захід — тривога за формою “Шторм”.

Станіслав, Гнат і Богданов перезирнулися.

Потім Богданов продемонстрував усім відеофільм: перший — знятий на Шемалі, коли вивчалися “дзеркала”, другий — станція над Дзором, яку відвідувало невідоме Око, і третій — сліди, залишені Оком на обшивці розвідкораблів, на контейнерах і на станціях ТФ-зв’язку — дивні знаки у формі сліду людської ноги.

Після наради Гнат повертався до найближчого таймфага разом з Томахом і Богдановим.

Уже біля синьо-білого вітрила таймфага, над яким горіли видимі навіть удень букви “ТФ”, Гнат запитав:

— Хіба Спенсер не знає про заходи, які ви вживаєте? Чому він спитав про це на нараді?

— Звісно, знає, — відповів Томах. — Але не знають інші начальники секторів та відділів.

— А чого ти мене притягнув на нараду? Я ж не входжу до керівництва управління.

— Поки що ні, але перший крок ти вже зробив.

— Коли ж? — здивувався Гнат.

— Коли висадив СПАС-сім.

— А якщо серйозно?

— Я тобі вже казав: через місяць-два ми вирушимо в нову експедицію, туди, де працюють поки що лише розвідники. Це й стане твоєю перевіркою, повною — від фізпідготовки тіла до психіки та інтелекту. Щоправда, фізпідготовку ти маєш непогану…

— У наш час добре розвинені м’язи ще не можуть служити критерієм сили, — сказав задумливо-неуважний Богданов. — Дехто з юнаків нарощує м’язи за допомогою біотрансляції за два дні. Модно.

Гнат посміхнувся, угледівши, як він іронічно примружився. У Станіслава в очах блиснули веселі іскорки.

— Ну, особисто я в нього вірю. Тебе щось бентежить, Гнате?

Гнат засміявся, потім стиха сказав:

— Як я зрозумів, рано чи пізно доведеться кидати великий волейбол?

— У тебе з’являться інші тренування, адже ти працюватимеш в оперативній групі, а там потрібна не лише розумна голова, а й сильне тіло.

— Значить, втрачати таки доведеться…

Томах кашлянув, замість нього відповів Богданов.

— Цей біль ниє в грудях майже в кожного з нас. Може, ти не знаєш, але Славко, наприклад, був майстром спорту з регбі, наш начальник відділу в двадцять п’ять років мав чорний пояс з дзюцу, керівник сектора Морозов — екс-чемпіон Землі із стрільби з пістолета. Продовжувати?

— Не треба, — буркнув Гнат. — Мені ж… — Він хотів сказати: “Мені від цього не легше”, — але передумав.

Вони стояли біля входу в таймфаг кілька хвилин, мовби не наважуючись