Простір неспокою - Василь Головачов

інформ, — щоб запобігти війні на Дзорі, найліпше провести превентивне лікування від агресивності гіпнонавіюванням. Утішусь, якщо вам знадобиться ця інформація. Тепер демонструю знак, викарбуваний на панелі головного пульта розпечатаної станції. — Шалва показав голографічний знімок панелі, на якій інспектори побачили знайомий контур сліду босої ноги. — Між іншим, на корпусі генератора і на кобурі у Василя, — пам’ятаєте, він, як і всі офіцери Дзора, носив пістолет, — викарбувано той самий знак. У мене все, до зв’язку.

Тектуманідзе кволо помахав рукою, і запис закінчився.

— Втомився Шалва, — по паузі мовив Томах, хоча сказати хотів зовсім інше.

— Помітно, — погодився Богданов, теж думаючи про інше. — Що ж робитимемо? Слід цей, думається, перевершить і наші “дзеркала”! Чи не так?.. На кобурі, на генераторі, на пульті станції, на контейнерах і, врешті, на базі Шемалі — один і той же знак! Не тільки в далекому космосі, а й на Землі. Розумієш, чим це пахне? Адже той знак…

— Знак Ока, — докінчив Томах. — Ти це хотів сказати? Можливо, він і ще десь є, а ми проґавили?

— Але що він означає? Хто його ставить? Навіщо?.. Мене оце мучить думка: а що як між усім цим — ідеєю Василя, слідом та іншими явищами є зв’язок?

Томах помовчав, знічев’я переставляючи предмети на столі.

— Не виключено. Шалва теж подумав про це, інакше не став би квапитися з повідомленням. Виходить, комусь було вигідне зникнення Василя… Кому? Аборигенам Дзора?

Богданов похитав головою.

— У такому разі наших спостерігачів на Дзорі було б давно розсекречено, а це малоймовірно. Ні, ідзорити тут ні до чого.

— Тоді це таки справді Око. Йому не подобається, що ми дедалі активніше втручаємося в життя нашого зіркового регіону. Не можу збагнути — чому.

— А я можу. Він хоче змусити нас частіше “оглядатися вперед”, а то людство ще не вийшло з віку примхливого дитинства, котре всупереч волі вихователів робить те, чого не треба робити, і вже намагається диктувати свою волю. От Око й попереджає нас, що слід примхливого дитинчати на клумбі з квітами — не краще, що воно може залишити після себе.

— Далі не кажи, мораль твоєї тиради ясна навіть мені. І все ж доведеться зайнятися цим слідом серйозно.

— Я і не казав, що ми сидітимемо склавши руки. Доведеться просити помочі у Керрі, оперативних груп у відділі не вистачає. Я спробую підсумувати рові дані й дам їх машинам— для, аналізу й пошуку аналогій, а ти повизбируй відомості про це по планетах Системи. Землю теж не завадило б потрусити, звернися в Інститут історії Землі, в Академію, наук — нехай допоможуть знайти сліди і “дзеркала” в документах архівів.

— Буде зроблено, — зітхнув Томах. — Щось у мене після звістки Шалви фантазія розігралася. Відчуття таке, наче і мене хтось збирається викрасти…

Розділ 7
Нарада

Вони стояли на терасі над морем. Унизу шумів прибій, і бризки часом долітали до людей, змушували їх відбігати в глиб тераси.

— Резерву в мене немає, — сказав Керрі Йос, застібаючи куртку. — Ви ж знаєте, майже всі відділи й досі зайняті ліквідацією наслідків аварії на космотроні. До того ж ВКР нарешті визначила строки будівництва зони сонячних конденсаторів на орбіті Меркурія. Будівництво почнеться в середині січня і рятувальникам вистачить клопотів на довгі роки. Тож мусимо обходитися силами відділу. Бити на сполох по управлінню передчасно. Нема причин… поки що.

— Кепсько, — резюмував Богданов.

Порив вітру приніс солону водяну порохню і розсіяв по терасі — вся вона одразу стала мокрою і слизькою, як після дощу.

З-за чагарника, що відгороджував терасу від комплексу приміщень вантажного таймфага, чувся гуркіт транспортних платформ, брязкіт металу, гудіння й посвисти механізмів, що обслуговували таймфаг. Кущі заворушилися, розсунулись, і на терасу вийшов невисокий, худорлявий, з мідяною засмагою Януш Микульський, рятувальник з групи Томаха.

— На вас чекають, — сказав він коротко і дрібненько позадкував, ухиляючись від бризок.

Океан розбурхався не на жарт, по небу мчали низькі хмари, зливалися в суцільну сіру пелену.

Начальник відділу, а за ним Станіслав і Микита щезли за кущами.

Станція таймфага була схожа на великий аеропорт сторічної давності. Власне, вона й сама була портом — у тому розумінні, що служила людям як вузол комунікацій, як проміжна ланка в колосальній системі транспортних ліній, що сягали десятків зірок і майже двох сотень великих та малих планет.

Споруда таймфага являла собою половину кулі, яка верхівкою спиралася на землю, а торцем дивилася в небо. У нижній частині півкулі був отвір для прийому будь-якого транспорту, широкий пандус давав змогу доставляти до пускової камери будь-які вантажі, навіть десантні модулі. Отвір і пандус були захищені решітками, а всю півкулю станції охоплювала павутина силових відбивачів, які гасили ударну хвилю, коли пуск був невдалий. Діаметр торця півкулі дорівнював кілометру, висота станції сягала чотирьохсот метрів.

Поряд з головною будівлею розміщувалися куб енергостанції, два куполи технічних служб та управління, паралелепіпеди складів, невисоке косе вітрило пасажирської лінії таймфага і зітканий із світлового серпанку канал орбітального ліфта, яким вантажі доставлялися з космосу на Землю, до таймфага. Щоб уникнути зіткнень з транспортними трасами, канал ліфта робили видимим навіть удень, і він устромлювався в небо велетенським списом, схожим здалеку на слід древнього зорельота.

До комплексу прилягали кілометрова злітно-посадочна смуга для вантажних платформ, дві