Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Або ні, — буркнув Закс.
— Не слухай ти його! — вклинилась Нікта. — Він просто найбільше панікував!
— Ромі, язик не відсохне?..
— Я не буду тягнути вас униз, — Рен рішуче перебила їхню суперечку. — Навіть якщо це нелегко. Вистачає вже провалів із проникненнями та моєї неймовірної дурості зі зникальниками. Думаю, що жоден із вас не випустив би ту валізу.
— Я б випустила! — заявила Нікта. — Я б її просто не втримала.
— Мова не про те. Я не хочу назавжди залишитися новою студенткою, яка потребує допомоги.
Дівчина ніяково всміхнулась. Закс розсміявся.
— О боги Першої Тріади, Савітрі, то значить, ти підготуєшся до наступного Одіна самотужки?
— Припини стібатися з хворої, Нортоне! — Рен за інерцією стиснула кулаки, але голки болю примусили її швидко розслабити пальці, поки ніхто цього не помітив.
Розділ 11
Той, хто записує історію
Ранок не вдався: автобус утік з-під носа, руки після випадку з валізою досі нили, а ручка сумки обірвалася. «Дуже вчасно!» — Рендалл докірливо подивилася на сумку, але та нічого не відповіла. І добре. Дівчина не була впевнена, що зможе вберегти свої мізки від божевілля, якщо ще й сумки почнуть розмовляти.
Нефтіду Рен помітила біля входу в головний корпус, і це не додало ранкові позитиву. Узагалі, сама по собі ця студентка не будила в ній інтересу — лише її аура стійко асоціювалася з холодом потойбіччя. Але зараз Нефтіда щось радісно щебетала до Закса, і він не менш захоплено підтримував розмову. А це ж Закс Я Завжди Зайнятий Нортон!
Рен прошмигнула повз них, та швидко збавила оберти: заходити до Одіна після початку пари дівчина не ризикнула. Перший заступник мав алергію на спізнення, тож вона просто чекала закінчення заняття в коридорі й думала про вічне.
— Чого киснемо з самого ранку? — голос Зіґфріда прозвучав просто над вухом.
— І тобі доброго, — озирнулась Рен, дивуючись, як одногрупник зміг так нечутно наблизитись. — Прогулюєш Одіна? Де Нікта?
— Ошивається десь із Фрігг, яка мала виставити їй какао за допомогу на практичному Лакшмі. А в мене немає нині Одіна — зате дві індивідуалки з Керном. Думаю, чи не вийде йому зцілити одну мою біду… А де ти це роздовбала? — Зіґфрід помітив розірваний ремінь сумки.
— День суцільних перемог, — скривилася Рен.
— Давай, зараз полагоджу, — хлопець по-господарськи підкотив рукави сорочки, тоді припасував розірвані шматки один до одного, провів вказівним пальцем по місці розриву, яке спалахнуло зеленкуватим полум’ям, і повідомив, що справу зроблено.
Дівчина недовірливо кліпнула й поторсала ремінь: як новенький!
— Ого.
Зіґ заклав руки за голову й усміхнувся.
— А ти думала!
— Я вважала, ти тільки дрібнички совати можеш… А в мене так вийде? — поцікавилась Рен, думаючи, скільки всього корисного вийшло б зробити. Особливо щодо розбитих тарілок.
— Власне, це теж моя унікальна навичка, — Зіґфрід усміхнувся ще ширше. — Це і фізична невразливість. Такі приколи не в усіх є. Але коли знімуть наступний ліміт, тоді проявиться багато цікавого. Мабуть.
— Фізична невразливість звучить дуже корисно, — зауважила Рен. — А не знаєш раптом, яка сила в Закса? Може, щось пов’язане зі струмом? — у думках зринув випадок на пікніку.
— Я не чув, щоб у нього були особливі вміння. Але Нортон знає все, що можна вивчити.
— Отож його вміння — безлімітна місткість мізків!
— Ага, а в Амона тоді — безлімітна привабливість в очах осіб протилежної статі!
— А Ньєрд?
— О, у Ньєрда, безперечно, безлімітний пофігізм, — засміявся хлопець і підвівся з лавки. — Гаразд, відчалюватиму на Керна!
— Дякую! Щасти.
Приємне відчуття, що життя кращає, виникло, щойно дівчина закинула сумку на плече. Але заразом підкралася тривожна думка: щось повинне статися на противагу гарному моментові. Та Рен вирішила, що вигадувати проблеми в Академії немає сенсу. Бо ж сьогодні ти думаєш, що вже готовий до кінця світу, а завтра тобі ламають руки в ім’я любові, і ти розумієш, що нічого не розумієш…
Рен відсиділа одну-єдину лекцію з історії, а потім вирішила влаштувати собі вихідний від бібліотеки і рушила прямісінько додому в передчутті вечора з чаєм, печивом і спогляданням зоряного неба. Та одразу за Брамою, яка зробила їй комплімент щодо сяйва в очах, дівчина наткнулася на Діоніса.
— Чарівна Рендалл, дозвольте поцікавитися, чи ви сьогодні вільні? — Амон був у своєму репертуарі і, здається, в пречудовому настрої.
— А у вас є якісь цікаві пропозиції?
— Є одна. Поговорити в затишнішому місці. Наприклад, за чашечкою кави з апельсиновою цедрою. Я пригощаю.
* * *— Бачиш, усе просто. Ти лише повториш історію — та й по всьому… — оксамитовий голос Амона і його темно-зелені очі створювали таку магічну атмосферу, що Рен одразу ж хотілося погодитись на будь-яку авантюру. Та вона усвідомлювала, що саме цього від неї одногрупник і хоче, тому спробувала абстрагуватися від його напрочуд магнетичного впливу, затишку кав’ярні та аромату кави з цедрою, якою чорнявець поспішив пригостити.
Дівчина відкинулася на спинку м’якого крісла і прокрутила в голові їхню розмову. Послуга, про яку попросив Амон, здивувала, що й казати. Проте друг запевняв, що жодної небезпеки нема. І все ж… «Ти просто повинна прикинутися Медеєю!» Рен пирхнула. Прикинутися Медеєю і піти з Амоном на «ділову зустріч» — оце й усе. Хлопець переконував, що його «партнер» має передати дещо дуже важливе, але натомість
мріє ]]> побалакати з Медеєю про спробу зникальників утекти. Та покликати справжню Надаль, котра звіялася бозна-куди, поки мала вільний місяць, Амон, природно, не міг. І перенести зустріч не мав змоги.— Я згодна, — врешті видихнула Рен, переборовши сумнів.
Бо їй украй хотілося зменшити кількість
