Марсіянин - Енді Вір

- То ж, - сказав Венкат, - ви можете змусити Патфайндер говорити з ровером, але не можете змусити ровера відповідати.

- Так. Та ми хочемо, щоб наш текст показувався на екрані ровера, і все що пише Уотні, щоб відсилалось назад до нас. Це потребує зміни програми ровера.

- А ми не можемо цього зробити, - підсумував Венкат. - Бо ми не можемо зв’язатись із ровером.

- Не прямо. - сказав Джек, - Але ми можемо передати Уотні дані, щоб він ввів їх у ровер.

- Про який об’єм даних ми говоримо?

- Люди зараз працюють з програмою для ровера. Патч файл буде на 20 Мег, щонайменше. Ми можемо слати до Уотні байт щочотири секунди чи коло того через наш “Кажи-і-Пиши”. На це знадобиться три роки безперервного транслювання. Тому це не вихід.

- Але ж ти заговорив зі мною, бо у вас є рішення, так? - висловив надію Венкат.

- Звісно! - запроменів Джек. - Програмні інженери виявляються хитрими байстрюками, коли справа стосується передачі даних.

- Просвіти мене, - сказав, стримуючись, Венкат.

- Ось найцікавіша частина. - сказав по-змовницьки Джек. - Нині ровер розділяє сигнал на байти, а потім виокремлює певну послідовність, яку надсилає Габ. Таким робом природні радіо хвилі не збивають налаштування. Якщо байти неправильні, ровер ігнорує їх.

- Гаразд, і що?

- Це означає, що у кодобазі є місце, де отримуються розділені байти. Ми можемо вставити маленький шматочок коду, лише 20 інструкцій, щоб записати розділені байти у файл журналу, перш ніж буде перевірена їх правильність.

- Звучить обнадійливо… - сказав Венкат.

- Так і є! - сказав збуджено Джек. - Спочатку ми оновлюємо Патфайндер нашою ОС для заміни. Потім ми кажемо Уотні як саме хакнути програму ровера, щоб додати ті 20 інструкцій. Потім ми транслюємо Патфайндеру патч ровера, а він ретранслює його роверу. Ровер пише байти у файл. Нарешті Уотні завантажує файл як файл для виконання, і той патчить програму ровера!

Венкат зсунув брови, перетравлюючи інформацію, об’єм якої був завеликим для його втомленого безсонням мозку.

- Гм, - сказав Джек. - Ви не радієте і не танцюєте.

- Отже нам лише треба переслати до Уотні ті 20 інструкцій? - спитав Венкат.

- Їх і як відредагувати файли. І куди вставити ті інструкції у файли.

- І все?

- І все!

Венкат хвильку мовчав.

- Джеку, я куплю усій вашій команді повне зібрання “Зоряного шляху” з автографами.

- Я надаю перевагу “Зоряним війнам”, - відказав Джек, збираючись йти гуть. - Звісно, лише оригінальній трилогії.

- Домовились, - згодився Венкат.

Коли Джек пішов, до столу Венката підійшла жінка.

- Так? - спитав він.

- Не можу знайти дієтичну колу. Вона закінчилась?

- Так, - кивнув Венкат. - Не уявляю коли персонал обслуговування наповнить холодильник.

- Дякую, - сказала вона.

Коли він вже збирався повернутись до праці, задзеленчав мобільний. Венкат голосно застогнав і узяв телефон зі столу.

- Ало? - сказав він, старанно вдаючи радість.

- Мені потрібна світлина Уотні.

- Привіт. Енні. Я теж радий чути тебе. Як ідуть справи у Г’юстоні?

- До біса це лайно, Венкате. Мені треба світлина.

- Це не так легко, - пояснив Венкат.

- Ви говорите з ним через кляту камеру. Що тут складного?

- Ми виписуємо наше повідомлення, чекаємо 20 хвилин, і тільки потім робимо знімок. На той час Уотні вже у Габі.

- То скажіть йому лишитись поряд, коли робитимете наступну світлину, - вимагала Енні.

- Ми можемо відсилати по одному повідомленню на годину, і лише коли Ацідилійська рівнина повернута до Землі, - сказав Венкат. Ми не марнуватимемо повідомлення просто щоб сказати йому попозувати для фото. Між іншим, він буде у скафандрі для ПЧД. Ви навіть обличчя його не побачите.

- Мені треба хоч щось, Венкате, - сказала Енні. - Ви балакали з ним впродовж 24-х годин, і медіа всераються від збудження. Вони хочуть світлину для розповіді. Вона буде на кожному сайті новин по всьому світові.

- У вас є світлини його цидулок. Візьміть їх.

- Цього не достатньо, - сказала Енні. - Преса підступається до мого горла через це. І до моєї дупи. З обох боків, Венкате! Вони зустрінуться посередині!

- На це знадобиться кілька днів. Ми спробуємо зв’язати Патфайндер з комп’ютером ровера…

- Кілька днів? - зойкнула Енні. - Це єдине, про що усі нині думають. По усьому світу. Ти розумієш, у якому я становищі? Це найбільша історія з часу Аполону 13. дай мені розтрикляту світлину!

Венкат зітхнув.

- Спробую роздобути її завтра.

- Чудово! - сказала вона. - Не можу дочекатись.

Доводиться дивитись на камеру, коли вона пише. Півбайта за раз. Я спостерігаю за двома номерами, відтак шукаю їх