Друга фундація - Айзек Азімов
В очах Прітчера промайнуло глибоке задоволення.
– Так буде краще, сер.
– Абсолютно точно. Але пам’ятай – він повинен мати цілковиту свободу дій, наскільки це можливо.
– Звичайно.
– І… ще одне, Прітчере. Цей молодик – гарний, приємний і легко завойовує довіру. Не дозволяй йому тебе обдурити. У нього небезпечний і безпринципний характер. Не ставай у нього на шляху, доки як слід не підготуєшся до такої зустрічі. Це все.
Мул знову залишився на самоті. Він дозволив світлу вимкнутися, і стіна перед ним знову стала прозорою. Небо вже багряніло, і місто здавалося світлою плямою на обрії.
Навіщо йому це все? Якщо він справді стане господарем усіх тих світів – що далі? Хіба тоді такі люди, як Прітчер, перестануть бути відвертими та чудовими, сильними і впевненими у собі? Хіба Бейл Ченніс втратить свою привабливу зовнішність? Хіба він сам стане іншим, ніж є зараз?
Він проклинав свої сумніви. За чим він женеться?
Над головою холодним світлом замерехтів сигнальний вогник. Мул стежив за пересуванням людини, яка ввійшла до палацу, і водночас його мутантні здібності ніби посилилися у цих просякнутих самотністю сутінках – він відчув потік чужих емоцій, що торкалися його мозку.
Він завиграшки впізнав гостя. Це був Ченніс. У ньому Мул бачив не сірість, а лише примітивну стихію сильного розуму, якого ще нічого не торкнулося, крім розмаїтих думок про недосконалість Всесвіту. Цей розум бився у припливах і хвилях. На поверхні – тонка, упокоєна обережність із поодинокими вкрапленнями цинічної розпусти. А під нею перебував могутній потік вигоди та себелюбства з фонтанами чорного гумору, що били то тут, то там, а ще глибше – бездонне озерце честолюбства, яке живило всі ці емоції.
Мул відчував, що може легко дотягнутись і загатити цей потік, вирвати це озерце з улоговини і змінити його течію, висушити одне річище і прокласти друге. Але що з того? Якби він нагнув кучеряву голову Ченніса у глибокому обожнюванні, хіба це змінило б його власну гротескність, яка змушувала його цуратися дня і любити ніч, яка зробила його самітником усередині імперії, що беззастережно належала йому одному?
За його спиною відчинилися двері, і Мул повернувся. Прозора стіна потемніла, а темрява поступилася місцем яскравому атомному світлу.
Бейл Ченніс швидко присів і мовив:
– Така честь для мене не є зовсім несподіваною, сер.
Мул відразу ж потер свій хобот чотирма пальцями і трохи роздратовано відповів:
– Чому, юначе?
– Припустімо, що це інтуїція. Якщо не зізнаватися, що я прислухаюся до пліток.
– Плітки? Які саме з десятків їхніх різновидів ви маєте на увазі?
– Ті, які стверджують, що планується відновлення Галактичного наступу. Сподіваюся, що це правда і я зможу взяти у ньому посильну участь.
– Отже, ти вважаєш, що Друга Фундація існує?
– Чому ні? Це зробило би життя значно цікавішим.
– Зокрема й твоє?
– Звичайно. Мене дуже цікавить ця таємниця! Хіба можна знайти кращий предмет для припущень? У газетних додатках останнім часом ні про що інше не пишуть – тож, мабуть, ця тема таки важлива. У «Космосі» один з есеїстів нашкрябав якусь збочену історію про світ істот чистого розуму – самі розумієте, що йдеться про Другу Фундацію, – які розвинули свою розумову силу до такої міри, що здатні конкурувати з будь-чим, що відомо природничим наукам. Вони можуть підривати космічні кораблі на відстані світлових років, зсувати планети з орбіт…
– Цікаво. Так. А якими є твої міркування з цього питання? Ти підтримуєш цю ідею про розумову силу?
– О Галактико, ні! Ви думаєте, такі істоти лишалися б на власній планеті? Ні, сер, я гадаю, що Друга Фундація досі ховається, бо насправді вона значно слабша, ніж ми припускаємо.
– У такому разі я дуже легко можу пояснити, чому я тебе викликав. Чи хотів би ти очолити експедицію з пошуку Другої Фундації?
На якусь мить Ченніс, здавалося, був збитий з пантелику тим, що події розвиваються з трохи більшою швидкістю, ніж він був припускав. Його язик явно різко загальмував, і сам він на якийсь час замовк.
Мул сухо спитав:
– То як?
Ченніс наморщив лоба.
– Звичайно. Але куди я маю летіти? У вас є якась інформація?
– Із тобою буде генерал Прітчер…
– Отже, я не очолюватиму експедицію?
– Робитимеш висновки, коли я закінчу. Послухай, ти не з Фундації. Ти уродженець Калгана, чи не так? Так. Тому твої знання про план Селдона можуть бути дуже розпливчастими. Коли Перша Галактична Імперія наближалася до свого падіння, Гарі Селдон і група психоісториків, аналізуючи майбутній хід історії за допомогою математичних інструментів, що вже не доступні за наших відсталих часів, створили дві Фундації – по одній на кожному кінці Галактики, щоби повільна еволюція соціальних та економічних сил зробила їх центрами Другої Імперії. Гарі Селдон планував досягнути цього за тисячу років – а без Фундацій на це знадобилося б тридцять тисяч. Але він не взяв до уваги мене. Я – мутант, і мою появу неможливо передбачити за допомогою психоісторії, яка здатна мати справу лише з пересічними реакціями мас. Тямиш?
– Чудово, сер. Але яким чином це стосується мене?
– Найближчим часом ти це зрозумієш. Я маю намір об’єднати Галактику вже зараз і досягти тисячолітньої мети Селдона за триста років. Одна Фундація – світ учених природничих наук, – як і раніше, процвітає під моєю владою. В умовах процвітання та злагоди Союзу ядерна зброя, яку вони створили, здатна впоратися з чим завгодно у Галактиці – за винятком, можливо, Другої Фундації. Тому я повинен знати про неї більше. У генерала Прітчера сформувалося чітке уявлення про те, що її взагалі не існує. Я впевнений, що це не так.
Ченніс делікатно запитав:
– Звідки ви про це знаєте, сер?
І раптом Мул вихлюпнув на нього своє обурення.
– Тому що в контрольовані мною розуми хтось утрутився. Делікатно! Тонко! Але не настільки тонко, щоб я не міг цього помітити. І це втручання посилюється, зачіпляючи цінних людей у важливі моменти. Ти не запитував себе, що за обачність стримувала мене впродовж усіх цих років від активних дій?
Ось чому ти мені потрібний. Генерал Прітчер є найкращим з тих, хто в мене залишився, тож він так само у небезпеці. Звичайно, він про
