Друга фундація - Айзек Азімов

Він завиграшки впізнав гостя. Це був Прітчер.

Капітан Прітчер із колишньої Фундації. Капітан Прітчер, якого ігнорували й уникали бюрократи з цього занепадницького уряду. Капітан Прітчер, дрібну шпигунську діяльність якого він звів нанівець – і підняв його з багна. Капітан Прітчер, якого він спочатку зробив своїм полковником, а потім – і генералом, розширивши сферу його впливу до галактичного масштабу.

Теперішній генерал Прітчер, колись незламний бунтівник, був цілковито лояльний. І все ж він був лояльний не через отримані вигоди, і не з почуття вдячності, і не з поштивості – а лише завдяки штучному наверненню.

Мул чудово знав, що цей міцний і незмінний поверхневий шар відданості та любові, який на свій лад фарбував кожен емоційний порив Гена Прітчера – це той шар, який він сам прищепив п’ять років тому. Десь глибоко під ним причаївся справжній Ген Прітчер – упертий, нетерпимий до влади, пройнятий ідеалізмом – але навіть він сам уже заледве міг його виявити. За спиною Мула відчинилися двері, і він повернувся. Прозора стіна потемніла, а багрянець надвечірнього сонця поступився місцем яскравому атомному освітленню.

Ген Прітчер зайняв призначене йому місце. На приватних аудієнціях у Мула не потрібно було вклонятися, колінкувати чи проявляти інші знаки пошани. Мул був просто Першим Громадянином. До нього зверталися «сер». У його присутності можна було сидіти, а за необхідності – навіть повернутися спиною.

Для Гена Прітчера все це свідчило про справжню владність цієї людини. І він цим утішався.

Мул сказав:

– Учора я отримав ваш останній звіт. Зізнаюся, Прітчере, що він мене трохи пригнічує.

Генерал насупив брови.

– Так, я уявляю – але інших висновків, яких я міг би дійти, і бути не могло. Ніякої Другої Фундації просто не існує, сер.

Мул замислився і повільно похитав головою, як він робив це вже багато разів.

– Є докази Еблінга Міса. Від них нікуди не дінешся. Знову за старе, подумав Прітчер, і сказав навпростець:

– Міс, можливо, і був найкращим психологом Фундації, але в порівнянні з Гарі Селдоном він немовля. Коли він досліджував праці Селдона, то перебував під штучною стимуляцією, яку здійснювали ви за допомогою мозкового контролю. Можливо, ви підштовхнули його занадто далеко. Він міг помилитися. Сер, він мусив помилитися.

Мул зітхнув, і його похмуре обличчя на тонкій шиї хитнулося вперед.

– Якби ж він прожив іще хоч хвилину. Він саме збирався сказати мені, де розташована Друга Фундація. Кажу тобі, він знав. Мені не потрібно було вагатися. І не потрібно було стільки вичікувати. І без того втрачено купу часу. Змарновано цілих п’ять років!

Прітчер не міг осуджувати свого правителя за цей прояв слабкості, позаяк його контрольована психіка забороняла йому подібні дії. Натомість він занепокоєно сказав:

– Але яке може бути альтернативне пояснення, сер? Я п’ять разів вирушав на пошуки. Ви власноруч складали маршрути. Я не оминув жодного астероїда. Це ж діялося триста років тому, ще за часів старої Імперії, коли Гарі Селдон нібито заснував дві Фундації, які мали стати ядром нової Імперії, замінивши стару. Через сто років після Селдона перша Фундація – та, яку ми настільки добре знаємо – була вже відома по всій Периферії. Через сто п’ятдесят років після Селдона – під час останньої битви зі старою Імперією – про неї знали в усій Галактиці. А нині минуло вже триста років – і де ж ота загадкова Друга Фундація? Ні на одному витку Галактики про неї ні чутки не чувати.

– Еблінг Міс казав, що вони тримають своє існування в таємниці. Лише таємність може перетворити їхню слабкість на силу.

– Настільки глибока таємність може означати й те, що їх узагалі не існує.

Мул пильно та недовірливо глянув на нього.

– Ні. Вона точно існує. – Він підняв кістлявий палець. – Ми трохи змінимо тактику.

Прітчер насупився.

– Ви плануєте полетіти особисто? Я вам не радив би.

– Ні, звичайно, ні. Тобі доведеться полетіти знову – востаннє. Але разом з іншою людиною.

Запала тиша, відтак Прітчер із напругою в голосі запитав:

– Із ким, сер?

– З одним юнаком, уродженцем Калгана. Його звуть Бейл Ченніс.

– Ніколи не чув про нього, сер.

– Я знаю. Але він меткий на розум, честолюбний і не навернений.

Важка щелепа Прітчера на мить здригнулася.

– Я не бачу в цьому переваги.

– Але вона існує, Прітчере. Ви винахідливий і досвідчений чоловік. Ви добре мені служите. Але ви навернений. Ваша мотивація – це просто штучна та безпорадна відданість. Коли ви втратили свої істинні мотиви, то ви втратили дещо іще – якийсь важко вловимий стимул, який я, ймовірно, не зможу нічим замінити.

– Я не відчуваю цього, сер, – похмуро відповів Прітчер. – Я добре пам’ятаю себе в ті часи, коли був вашим ворогом. І не відчуваю, що мені чогось бракує.

– Звичайно ж, не відчуваєш. – Рот Мула сіпнувся у посмішці. – Твоя думка в цьому питанні навряд чи може бути об’єктивною. Таким чином, цей Ченніс – честолюбець за вдачею. Він розуміє, що його кар’єра залежить тільки від мене, і робитиме все, що завгодно, аби посилити мою владу, тому що цей шлях до його слави може бути довгим і далеким. Якщо він полетить з тобою, це спонукатиме його до пошуку – і цей пошук він провадитиме сам, заради себе.

– У такому разі, – вже наполегливіше сказав Прітчер, – чому б вам не зняти з мене контроль, якщо ви вважаєте, що це мене покращить. До мене тепер навряд чи можна ставитися з недовірою.

– А от цього ніколи не буде, Прітчере. Доки ти перебуваєш на відстані простягнутої руки або пострілу бластера, ти постійно будеш наверненим. Якби я дав тобі зараз волю, то наступної миті був би вже мертвий.

Ніздрі генерала розширилися.

– Мені боляче від того, що ви так вважаєте.

– Я не хочу тебе образити, але зараз ти не в змозі зрозуміти, якими могли би бути твої почуття, якби вони формувалися вільно, згідно з твоєю природною мотивацією. Людський розум не терпить контролю. Через це звичайний гіпнотизер не може загіпнотизувати людину всупереч її волі. Я можу, бо я не гіпнотизер, і, повір мені, Прітчере, те обурення, яке ти не можеш зараз проявити, тому що навіть не здогадуєшся про його наявність, це не те, з чим я хотів би зіткнутися.

Прітчер нахилив голову. Ця марна розмова виснажувала його.

Він із зусиллям промовив:

– Але як ви можете довіряти цій людині? Я маю на увазі, повністю – так, як мені, наверненому?

– Ну,