Друга фундація - Айзек Азімов
Мул не потребував захисту.
Він сам для себе був найкращим, усемогутнім захисником. У вухах Прітчера лише тихо відлунювали його ж кроки, коли нараз перед його зором постали блискучі, неймовірно легкі та міцні палацові стіни, які жахливо здіймалися вгору зухвалими, гіперболічними, майже патетичними арками, що було характерно для архітектури пізньої Імперії.
У цьому палаці жив один-єдиний чоловік, від нелюдських розумових властивостей якого залежали нова аристократія і вся структура Союзу.
При наближенні генерала величезні гладкі двері широко відчинилися, і він зайшов усередину. Ступив на широкий рухомий пандус і, піднявшись ним угору, зайшов у безшумний ліфт, щоби через якусь мить опинитися перед маленькими непримітними дверима. Це був вхід до особистого помешкання Мула, що розташовувалося в одному з найблискучіших палацових шпилів.
Двері відчинилися…
Бейл Ченніс був молодим і не наверненим. Простіше кажучи, його емоційна структура ще не була відкоригована Мулом. Вона залишилася точнісінько такою, як її сформували спадковість та подальші впливи оточення. І його це теж задовольняло.
У свої неповні тридцять Бейл Ченніс здобув надзвичайну популярність у столиці. Він був уродливий і кмітливий, а відтак мав успіх у суспільстві. Він був розумний і стриманий, а відтак мав успіх у Мула. І всі згадані успіхи його цілком задовольняли.
А тепер Мул уперше викликав його на особисту аудієнцію.
Ноги несли Бейла Ченніса довгим, блискучим шосе, що вело до палацових шпилів із губчастого алюмінію, які колись були резиденцією намісника Калгана, який владарював від імені старих імператорів, потім – резиденцією незалежних князів Калгана, які панували від свого імені; а зараз – резиденцією Першого Громадянина Союзу, який правив власною імперією. Ченніс тихо наспівував собі під ніс. Він знав, чому його викликали. Авжеж через Другу Фундацію! Через цю всеосяжну примару, сама лише думка про яку відштовхнула Мула від його політики безмежного розширення до статичної обачності. Офіційно цю політику називали «консолідацією».
Тепер розповзлися чутки – чутки ніколи не зупиниш – мовляв, Мул ось-ось знову почне наступ. Мул виявив, де розташована Друга Фундація, і завдасть удару. Мул домовився з Другою Фундацією і розділив Галактику. Мул вирішив, що Другої Фундації не існує, і тепер захопить усю Галактику.
Безглуздо перелічувати всі ці суди-пересуди, що множилися у приймальнях. Вони поширювалися вже не вперше, але нині, здавалося, мали під собою більше підґрунтя, тож чи не тому всі вільні та нестримні душі, які розквітли в умовах війни, військових авантюр і політичного хаосу і зів’яли у часи стабільності та застійного миру, тепер тішилися як могли.
Бейл Ченніс був одним із таких людей. Він не боявся таємничої Другої Фундації. Ба більше, він не боявся й Мула – і хизувався цим. Можливо, дехто з тих, хто несхвально ставився до такого молодого скоробагатька, похмуро чекав на момент розплати із цим веселим ловеласом, який відверто насміхався із зовнішності Мула та його схимницького життя. Ніхто не зважився приєднатися до Бейла, і лише одиниці сміялися разом із ним. Проте коли з ним нічого не трапилося, то його репутація лише зміцнилася. Ченніс мугикав якусь мелодійку, підбираючи до неї перші-ліпші слова. Вийшла така собі нісенітниця із повторюваним приспівом: «Друга Фундація призведе до руйнації».
Він був у палаці.
Величезні гладкі двері широко відчинилися при наближенні, і Бейл Ченніс зайшов усередину. Ступив на широкий рухомий пандус і, піднявшись ним угору, зайшов у безшумний ліфт, щоби через якусь мить опинитися перед маленькими непримітними дверима. Це був вхід до особистого помешкання Мула, що розташовувалося в одному з найблискучіших палацових шпилів.
Двері відчинилися…
Чоловік, у якого не було іншого імені, окрім як Мул, й іншого титулу, окрім як Перший Громадянин, дивився крізь односторонньо прозору стіну на світле та величне місто, що пишалося на обрії. Із наближенням сутінок на небі почали з’являтися зірки, багато зірок, і всі вони були йому вірними.
Ця думка викликала в нього гірку усмішку. Вірність особі, яку мало хто бачив.
Він, Мул, був не тією людиною, на яку можна було би глянути без насміху. Його тіло, що важило майже сто двадцять фунтів, розтягнулося у довжину на п’ять футів і вісім дюймів. Його костисті, схожі на прути кінцівки огидно і недоладно стирчали з худющого тулуба, а вузьке обличчя губилося за м’язистим носом, що відстовбурчувався дюймів на три.
У загальну картину того фарсу, яким був Мул, не вписувалися лише очі. В їхньому лагідному погляді – дивному як для найвеличнішого завойовника Галактики – проглядався невсипущий смуток.
У цьому місті можна було знайти будь-які розваги, що їх тільки може надати столиця розкішного світу. Він міг би заснувати свою столицю на Фундації, найсильнішому з-поміж переможених ним ворогів, проте вона розташовувалася далеко – аж на самому краєчку Галактики. Калган, що перебував ближче до центру і віддавна зажив слави місця розваг аристократії, підходив йому краще – зі стратегічного погляду.
Але до традиційних столичних веселощів, підсилених нечуваним розквітом, йому було байдуже.
Мула боялися, йому корилися і, можливо, навіть поважали – з пристойної відстані. Але хто міг дивитися на нього без зневаги? Тільки ті, кого він навернув. Однак чого варта була їхня штучна вірність? Їй бракувало щирості. Він міг би запровадити титули, створити якісь складні ритуали поклоніння, але це також нічого не змінило б. Краще – або, принаймні, не гірше – просто бути Першим Громадянином і ховатися.
У його душі раптом спалахнув протест – сильний і жорстокий. Жодна частина Галактики не повинна чинити йому перешкод. П’ять років він чаївся тут, на Калгані, через вічну, туманну загрозу, що линула до нього з глибин космосу – невидиму, нечувану і невідому Другу Фундацію. Йому було тридцять два. Він ще не старий, але вже почувається таким. Його тіло, попри всі розумові здібності мутанта, – фізично хирляве.
Усі зірки! Усі до одної, які він бачить – і кожна, яку він не може бачити… всі вони мусять належати йому!
Він помститься всім. Людству, до якого не належав. Галактиці, якій не пасував.
Над головою холодним світлом замерехтів сигнальний вогник. Мул стежив за пересуванням людини, яка ввійшла в палац, і водночас його мутантні здібності ніби посилилися у цих просякнутих самотністю сутінках – він відчув потік чужих
