Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен

повноту свого жалю, що ми так довго зволікали, але ви, напевно, мали можливість переконатися, наскільки серйозні технічні проблеми нам довелося долати, і, чесно кажучи, ми вважаємо, що у порівнянні з цими труднощами шість місяців справді дуже короткий відтинок часу. Та годі з виправданнями. Я впевнений, більше вас цікавить, що ж ми придумали для вас.

— Ми прийшли до висновку, що взаємодія між двома паралельними пучками радіохвиль привела до того, що мізки кожного з вас помінялися місцями. Але при цьому інших фізичних пошкоджень не спостерігалося.

І тепер, хоча ми не можемо здійснити зворотну операцію з гарантованим успіхом, ми вдосконалили телепортативний пристрій з тим, щоб поміняти місцями ваші «банки пам’яті», — іншими словами, перенести усю суму досвіду, з якої складаються ваші особистості, з одного тіла у інше. — І він з тріумфом усміхнувся до них.

Дороті (екс-Ірвін) сором’язливо усміхнулася у відповідь.

— Мені справді дуже-дуже шкода, що на вашу долю випало стільки непотрібних турбот, та, знаєте, мені здається, що ваш винахід нам не знадобиться. — Вона (він) перевела дух і поглянула на свого товариша (товаришку). — Виявилося, що ми з Ірвіном надзвичайно задоволені теперішнім нашим становищем. Досі ми успішно займалися своєю кар’єрою, однак були цілковитими невдахами в особистому житті, і ця невлаштованість стала негативно впливати на нашу працю. Нам навіть здається, що ця пригода спричинилася до того, що ми стали кращими, працьовитішими і щасливішими. Так що, як бачите, заледве чи знадобиться нам ваша машина.

— Так, про це не може бути мови, — втрутився Ірвін (екс-Дороті), приємно зашарівшись, — тому що минулого тижня я запропонував Дороті вийти за мене заміж, і я щасливий повідомити вам, що вона дала згоду.

* * *

Трапилася ця історія, щоб ви знали, більше двох років тому. Незважаючи на колишню репутацію міс Саймон як жінки, схильної до розлучень, цей шлюб виглядає тривким, і я не бачу причин, щоб він коли-небудь розпався. Зрештою, найбільше ми любимо самих себе. А що, коли ми зуміємо відокремити своє «я», з яким виросли, а потім одружитися з ним? Якщо кажуть, що усе скоряється перед коханням, то для егоцентричного кохання взагалі не існує нічого неможливого.

* * *

Дороті (екс-Ірвін) ще якийсь час працювала, однак згодом відмовилася від обнадійливої акторської кар’єри з тим, щоб зробити з Ірвіна справжнього знавця англійської літератури, у якій колишня міс Саймон, хоча дослівно абсолютно нічого не тямила, досягла безумовних успіхів. Зараз вони — найповажніша академічна парочка серед професорського поголів’я усіх п’ятдесяти штатів.

Її зникнення з поля зору широкої публіки прискорила поява на світ Ірвіна-молодшого, а кілька місяців тому до нього приєдналася Дороті-молодша: двійко чудових дітлахів, гордість своїх батьків. Але найважливішим заняттям вони вважають консультування тих, кому довелося опинитися у такій самій ситуації, що й сімейство Блеків.

Не станете ж ви сподіватися, що компанія викине на смітник складний прилад, на виготовлення якого витратили шість місяців праці і силу-силенну грошей. Ось так почав працювати Персональний Трансформатор, або ж, як його ще називають, Пітер. На світі є неймовірно багато блискучих і оригінальних особистостей, приречених на прихисток у невиліковнохворих або просто старіючих тілах.

Не перевелися також і здорові тіла з хворим розумом — невиліковні божевільні, психопати, вбивці, засуджені до страти. Трансформувати і тих і тих є неабиякою послугою для людства. Деколи розум і тіло повністю сумісні, однак частенько трапляються випадки, коли йдеться про осіб протилежної статі, різного віку або кольору шкіри, і покликання Блеків полягає в тому, щоб допомогти цим людям акліматизуватися.

Окрім того, хоча про це ще не всім відомо, тепер Персональний Трансформатор стали часто використовувати для надання допомоги молодим парам, які мають намір побратися. Варто тільки дати можливість одному з партнерів побути зо два тижні у шкурі майбутнього чоловіка чи дружини і… Досягають дуже хороших результатів, однак мушу вам сказати, тепер ви вже не зможете бути певними, що, скажімо, ваш сусід чи сусідка — це ті самі люди, якими вони були вчора або стануть завтра.

Роберт Шеклі[2]

ВОРОГОВІ — ВДВІЧІ БІЛЬШЕ

Оповідання

З англійської переклав Іван Яндола

Перекладено за виданням: The Same to You Doubled. Robert Sheckley. Playboy, 1970, March.

В Нью-Йорку дзвінок на дверях завжди дзеленькає якраз тоді, коли ти простягнувся на кушетці, щоб придавити комарика після важкого трудового дня. Чоловік із твердою вдачею сказав би в такому разі: «До дідька, мій дім — моя фортеця; а якусь там телеграму зможуть просунути і під ці двері». Та коли ти такий, як Едельштайн, який не визначається твердою вдачею, то подумав би, що можливо, то блондинка з сусідньої квартири 12-В прийшла позичити молотого червоного перчику. Чи то міг навіть бути і якийсь схибнутий кінорежисер, котрий хоче зняти фільм, в основу якого ляжуть листи, що ти їх написав до мами в Санта Моніці. (А чому б і ні, чи не знімають вони фільмів на основі нікчемнішого матеріалу, аніж такий?)

Та цього разу Едельштайн дійсно вирішив не відповідати на дзвінок. Лежачи на кушетці, все ще із заплющеними очима, він вигукнув:

— Мені не треба.

— Ні, треба, — відповів голос з іншого боку дверей.

— У мене вже є всі енциклопедії, щітки і харчові концентрати, — втомлено відгукнувся Едельштайн. — Хай там що, у мене вже це є.

— Послухай, — мовив голос. — Я нічого не продаю. Я хочу тобі щось дати.

Вуст Едельштайна торкнулася тонка, кисла посмішка ньюйорківця, який знає, що коли хтось підносить тобі в дар пачку справжніх двадцятидоларових банкнот, якимсь чином вийде на те, що за них треба буде заплатити.

— Якщо безкоштовно, — відповів Едельштайн, — тоді я вже напевне не можу собі цього дозволити.

— Але ж справді безкоштовно, — сказав голос. — Я підкреслюю: безкоштовно, бо це тобі не буде коштувати нічого ні зараз, ані опісля.

— Це мене не цікавить, — відповів Едельштайн, дивуючись твердості свого характеру.

Голос не відповів.

Едельштайн гукнув:

— Гей, коли ти ще тут, то іди геть.

— Мій любий містере Едельштайн, — сказав голос, — цинізм — це просто форма наївності. Містере Едельштайн, мудрість — це коли людина прагне розібратися, що й до чого.

— Він ще буде мене повчати, — мовив Едельштайн, дивлячись на стіну.

— Гаразд, — мовив голос, — забудьте про все, залишайтеся з своїм цинізмом та расовими упередженнями: чи ж мені потрібні такі клопоти?

— Хвилинку, — відповів Едельштайн. — Які ви маєте підстави вважати, що я расово упереджений?

— Не морочте мені голову, — сказав голос. —