Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко
І він енергійно сплюнув у відчинене вікно, висловлюючи цим остаточне незадоволення і глухим, занедбаним старим шляхом, який, очевидно, давно вже ніхто не ремонтував, і диким лугом, і синіми хвилями кедрових заростей, що наче пливли на обрії, спускаючись з далеких гірських відрогів.
Фред недбало відповів:
— Не турбуйся, друже. Головне, щоб ти своєчасно приїхав по нас. Як і домовилися, рівно через місяць, тобто — тридцятого липня. Зрозумів?
— А що тут розуміти? Тридцятого липня, як домовились, буду тут. Бажаю успіху, джентльмени!
Він повторив це побажання, коли вони винесли палатки, харчі й інші речі з фургона. І поїхав, лишаючи по собі солодкуватий запах перегорілого бензину — останнє на цілий місяць нагадування про радощі міста, порох якого вони обтрусили за собою.
Так розпочався перший день. Перший день створення свого власного малесенького світу, який на місяць мав замінити їм великий світ укритих пилом вулиць, майданів, натовпів перехожих, автомобілів і метро. Цей маленький світ складався лише з трьох палаток, що розмістилися на галявині біля лісу, де безугавно щебетали птахи і, казали, можна було побачити навіть сірого ведмедя. Ну, щодо ведмедів та інших хижаків, то штат Айдахо ніби домовився з кимсь не випускати їх з лісу-заповідника. Зате кроликів тут було безліч. Другого ж дня Фред Стапльтон, повернувшись з прогулянки, без найменшого клопоту схопив якогось вухатого волоцюгу, що забіг навіть у палатку.
— Це ж просто непристойно, — жартував Фред, показуючи здобич, що билася в його міцних руках, — не треба ніяких капканів і силець. Ці лайдаки самі лізуть на рожен.
— Це від цікавості, — сказав Джеймс. — Я десь читав, що кролики неймовірно цікаві. Ось і твій: блукав-блукав десь біля табору, а потім зацікавився й палаткою. Що ти збираєшся з ним робити?
— Поки що нічого. У нас є деякі продукти, що швидко псуються, і я відпущу кролика. Але з певним попередженням: більше не попадатись до моїх рук, інакше він перетвориться на рагу або печеню.
І Фред кинув кролика в траву, далі від палаток. Тваринка від несподіванки присіла й спочатку тільки ворушила довгими вухами. А потім під веселий сміх приятелів кинулася навтіки і майже відразу зникла в кущах.
Кому з них уперше спало на думку провести відпустку в цій глушині, — не знав, правду сказати, ніхто. Але ідея сподобалась усім. Звичайно, точилися суперечки, кожен доводив переваги свого варіанту: на південь, ближче до Каліфорнії, чи на північний захід. Кінець кінцем, переміг північний захід і його серце — штат Айдахо, де були романтичні залишки селищ шукачів золота і де вже напевно більше ніхто не шукатиме притулку, навіть під час відпустки.
— А це найголовніше, — значливо зауважив Фред Стапльтон на вирішальному засіданні «клубу трьох безжурних», як охрестив їхню компанію Клайд Тальбот. — Мені, братці-кролики, страшенно набридло й місто, і його мешканці: розумієте, іду вулицею — реклама аж гуде! Навіть за містом, на шосе, не відпочинеш від неї, від набридливих щитів і плакатів. І весь час я приміряюсь: а як би я сам зробив цю рекламу, щоб вона була ще дзвінкішою? І не хочу, а приміряюся… Це що, звичка уже в мене така, чи що, Коротун?
— Умовний рефлекс, — з готовністю відповів Джеймс Марчі.
— Гаразд, хай буде так. Але від цього умовного рефлексу мені не легше, ось що. Мабуть, так можна й збожеволіти. Треба змінити спосіб життя, скажу я вам. Як подумаю, що можна піти до лісу з рушницею та безтурботно пополювати, без усяких умовних рефлексів, так мені здається, що краще в житті й бути не може!
— Щось раніше я не помічав у тебе мисливських пристрастей, — зауважив Клайд.
— Не помічав, то помітиш, — упевнено відповів Фред. — Звичайно, мені займатися цим не доводилось. Але про полювання я давно мріяв. А ти, шановний скептику, хіба ти раніше був рибалкою? Тільки чесно! — Він лукаво примружив одне око, іронічно поглядаючи на Клайда. Той посміхнувся:
— Скажу тобі чесно, Фред, не був.
— Отож, — задоволено мовив Фред.
— Але рибальство легше, — вів далі Клайд. — Закинув вудочку — можеш чекати, поки риба сама прийде до тебе. Не треба блукати по лісу й шукати звірів чи птахів. Правду сказати, я лише на це й сподіваюсь: можна сидіти на березі й думати про щось, поки не клюне шалена рибчина… Обов’язково куплю вудочки! І спінінг. Я завжди мріяв рибалити із спінінгом. Це навіть аристократично. Наче гра в гольф: розвага мільйонерів. Тільки там потрібні спеціальні майданчики, а тут — перший-ліпший берег річки.
— І ти вважаєш, що полювати складніше, ніж ловити рибу спінінгом? — заперечив Фред. — Е, братику, я бачив колись цю штуку! Там, на котушці, стільки витків, що ти й сам заплутаєшся в них, поки опануєш цю справу. Рушниця — інша справа. Вклав набій — і стріляй. Без усяких котушок!
Клайд, очевидно, хотів спростувати легковажні докази Фреда, але Джеймс Марчі примирливо сказав:
— А я допоможу вам обом.
І той. і другий запитливо глянули на нього: адже Коротун ніколи не був ні рибалкою, ні мисливцем!
— Цікаво, — процідив нарешті Фред Стапльтон. — Навчиш, чи що?
— Ні-ні, що ти! — майже злякався Джеймс. — Я просто куплю вам книжки, в яких буде все, що треба знати рибалці або мисливцеві. Це, знаєш, дуже допомагає!
Фред недбало махнув рукою:
— Обійдуся й без твоїх книжок. Місяць тому я був з Меджі Бейкер у тирі і стріляв так, що всі дивувалися!.. А ти кажеш — книжки. Все це дурниці. До речі, Коротун, а що ти робитимеш цей місяць?
— Я? — здивовано перепитав Джеймс. — Я буду… ну, буду читати. Мені треба так багато прочитати, а в місті бракує часу, ніколи й за книжку взятися…
— Ось воно як! — дивувався Фред. — Ти таки розумний чоловік… Мабуть, у тебе від народження отака голова енци… енци…
— Енциклопедична, — допоміг йому Клайд.
— От-от, я так і хотів
