Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

уявляєш, як це правильно. Бач, можна мати розум! І я справді дещо знаю. Але одна справа розум, і зовсім інше — почуття, емоції. Для них багато чого завжди лишається чудом, як би ти його не пояснював. Так, мабуть, і зі мною. Розумом я все це знаю, а от почуттям — не сприймаю. Ну ось він, радіоприймач, а в Нью-Йорку передавач. Якщо говорити про техніку, все зрозуміло. І все одно це чудо. І саме його збагнути неможливо.

— Дивна людина, що ж тут розуміти? — кинув Фред. — Радіо є радіо, от і все.

— Ні, далеко не все, — задумливо сказав Джеймс. — Мабуть, таке ставлення до речей взагалі властиве людині… якщо вона серйозно замислюється, а не просто поглинає все, що їй дають.

— Зрозуміло, зрозуміло, ти завжди відзначався гнучким розумом і науковим підходом до справи. Будеш видатним ученим, Джеймс!

— Може, і буду… — мрійливо мовив Джеймс Марчі, пощипуючи борідку. — Хто знає!..

Щодо Клайда Тальбота, то він був просто клерком у страховій фірмі «Моррісон і син». Ані біржовиком, що досягне колись великих успіхів, ані вченим він не прагнув стати, та й взагалі не плекав ніяких особливих мрій на майбутнє. Кінець кінцем, людина може жити цілком пристойно і без цього, якщо вона має справжню роботу й якісь шанси на нормальну кар’єру. Страхова фірма, де працював Клайд Тальбот, була саме таким справжнім ділом; щотижня компанія вручала йому за виконання обов’язків старшого клерка вісімдесят доларів. Люди тут працювали довгі роки, фірма мала постійну клієнтуру і, природно, була зацікавлена у службовцях, які вміли зберігати таємниці клієнтів. Тут колись працював і батько Клайда, що загинув під час світової війни. Клайд знав, що своїм місцем він зобов’язаний батькові — до нього добре ставився, його цінував сам містер Моррісон, тепер уже сивий і владний старик, який, зустрічаючись з Тальботом-молодшим, незмінно повторював:

— Містер Тальбот, я хотів би, щоб ви не наслідували поганого прикладу свого батька. Такий був чудовий працівник, і єдиною дурницею, яку він зробив, було те, що він пішов на війну. На жаль, це дало погані наслідки. Патріотичні поривання не завжди оплачуються. Працюйте, містер Тальбот, робота завжди надійніша від поривань!

Клайд Тальбот намагався працювати добре. Через два роки він став старшим клерком, і казали, що незабаром цей здібний молодик буде завідуючим відділом, адже Джордж Ептон, який займав це місце вже добрий десяток років, скоро вийде на пенсію. Можливо, в успішній кар’єрі Клайда Тальбота щось залежало й від доброго ставлення самого містера Моррісона, але, безперечно, як казали товариші по службі, головним була енергія й працьовитість самого Клайда. А бути в двадцять вісім років завідуючим відділом крупної й прибуткової страхової фірми — це дещо значить.

Клайд був людиною серйозною, в міру вдумливою, в міру здібною і в міру ініціативною. Йому здавалися смішними мрії Фреда Стапльтона про неймовірну біржову кар’єру, яку той колись зробить. Він добре знав, що для такої кар’єри потрібні насамперед великі гроші, — навіть якщо справа піде дуже успішно. Всі ці розповіді про мільйонерів, які починали свій шлях чистильниками взуття, — дурниці. Може, колись і були такі, але тепер для того, щоб стати Рокфеллером-онуком, треба мати Рокфеллера-діда. А без цього не станеш навіть пристойним маклером на біржі. Долари — це, звичайно, основне, це все, і тут Фред Стапльтон має рацію. Але тільки в цьому, а не щодо засобів їх здобування. Тут Фред міркує надто наївно, бо з нічого й вийде ніщо, в усякому разі, в нашій благоденственній країні.

Мрії Джеймса Марчі, певна річ, значно серйозніші, хоч і тут справа в доларах. Ну, влаштує собі Джеймс якусь лабораторію чи фізичну майстерню. А що це дасть? Теж нічого. Без помічників, без штату людей, які провадять додаткові дослідження, діла не буде. Робота в страховій фірмі навчила вже Клайда розбиратися в тому, що має перспективи, а що скидається на мильний пузир. Крім того, всі хоч трохи відомі вчені з самого початку працюють у прекрасних лабораторіях крупних фірм, де до їхніх послуг і штат помічників, і найновіша апаратура. Тепер усі такі справи — і винаходи, і удосконалення — робляться колективно. Одна людина нічогісінько не варта, у неї ніколи нічого не вийде. Минули часи талановитих винахідників-самоуків. Томас Едісон давно вже зрозумів це і, заробивши перші долари, завів собі асистентів, лаборантів, хоч і вважалося, що все він винаходив сам. Дурниці!

Виходило, що Клайд Тальбот дуже критично ставився до своїх друзів. Він явно не поділяв їхніх поглядів і вважав товаришів легковажними. Проте слід думати, що й вони обидва — кожен по-своєму, звичайно! — так само скептично оцінювали характер Клайда. З погляду Фреда Стапльтона цей бідолаха Клайд завжди відзначався раціональною сухістю й нездатністю захоплюватися навіть найзапаморочливішими пропозиціями. Джеймс Марчі, стриманіший у виразі своїх почуттів, на ці теми не говорив, але, мабуть, вважав за найбільші вади Клайда його байдужість до науково-технічних проблем і вузькість світогляду, яка випливала звідти.

Так чи інакше, все ж вони приятелювали і вже не перший рік. Чому? Невже тільки тому, що були протилежними натурами і кожен з них в якійсь мірі доповнював один одного? Сказати так, звісно, можна, і все ж таки це виглядало непереконливо. В усякому разі, для Клайда, який звик розкладати все на полички.

3

Клайд уже зійшов схилом і пірнув у густу тінь кедрів над річкою, що огорнула його бажаною прохолодою. Він з насолодою хлюпнув на обличчя гостро-холодної води, провів мокрими долонями по ньому й пирхнув від задоволення. Ех, як же приємно хоч раз на рік по-справжньому злитися з природою! І не на якомусь запльованому модному курорті, а саме тут, у глушині благословенного штату Айдахо, де й людину зустрінеш не часто, — хіба що забреде сюди якийсь мисливець на борсуків з довгоствольним карабіном.

Шофер автофургона, якого вони найняли в Бойсі, щоб дістатися до схилів Скелястих гір, сказав, викидаючи за борт машини недопалок сигарети:

— Тут, джентльмени, вас і справді ніхто не потурбує, якщо ви саме цього хотіли. Як на мене, то я через два-три дні занудьгував би. Ні кіно, ні танців, ані живої душі… Втім,