Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

Він повернувся на бік, узяв з вогнища жарину й запалив згаслу сигарету. Джеймс обурено заявив:

— Винятково банальні міркування! Адже, по-твоєму, виходить, що немає ніяких благородних імпульсів, ніякого прагнення людства оволодіти силами природи, немає рішуче нічого, так? А самовіддана праця вчених, інженерів — теж нікому не потрібна?

— Та ні, все це, звичайно, буває, — так само лінькувато відповів Фред. — Тільки причиною всього — лінощі. Вони закладені в людині з самого початку. Ось, наприклад, ти. Тобі до смерті хочеться бути вченим. А чому? Тому, що для тебе це був би найлегший шлях. Під керівництвом якогось професора копирсатися в страшенно наукових дрібницях… скажімо, вивчати вплив трансформатора на конденсатор чи навпаки…

— Не чіпай речей, про які ти не маєш ні найменшого уявлення, — презирливо пирхнув Джеймс.

— Гаразд, гаразд, я ж не наполягаю. Головне, що тобі це дуже легко й приємно: такий уже в тебе характер, Джеймс. Ти витрачав би на цю справу менше енергії, ніж на будь-що інше. Ну, а коли б ти чогось досяг, тоді ділова людина, така от, як я, могла б зробити з твого відкриття добрий бізнес. Трошки тямущої, розумної реклами: купуйте конденсатори Джеймса Марчі — і вони на сто процентів поліпшать ваше травлення!

— Ну й дурниці ти верзеш, Фред, — усміхнувся Клайд. — Яке ж відношення конденсатори мають до травлення?

— Немає значення яке. Чим безглуздіша реклама, тим краще її запам’ятовують, — авторитетно заявив Фред. — Це вже я знаю, кролики. Проте справа не в цьому. Я хочу сказати, що в такому разі настала б і моя черга просувати вперед науку. Я продавав би твої конденсатори, а в тебе з’явилися б долари на черговий винахід. А чому? Та тільки тому, що мені це дуже легко робити. Легко — значить без зайвої витрати енергії. Знову-таки причиною всьому — лінощі, в даному разі — мої. Чим не філософія? Прагматизм вищої марки. Істина в тому, що корисно й зручно! Наприклад, зараз найкорисніше й найзручніше йти спати, і я це й зроблю.

— Ні, зажди, я хочу тобі сказати, що… — почав був Джеймс, але Фред відмахнувся:

— Встигнеш і вранці. До речі, кожну філософську концепцію треба добре засвоїти, перетравити перед тим, як заперечувати. Ось ти й візьмись за це сьогодні.

І він пішов до палатки. Безтурботний свист, який долинув до них, свідчив, що Фред Стапльтон задоволений своїми філософськими міркуваннями.

— Обурливо! — гарячкував Джеймс. — Ні, ти тільки подумай, Клайд, адже те, що він зараз говорив, просто образливо для людства. «Лінощі рухають прогрес!» Яка нісенітниця!

— Ну, й охота тобі обурюватися? — майже сонно відповів Клайд. — Наче ти не знаєш Фреда!

— Але ж це чистісінька демагогія!

— А для Фреда це немовби спеціальна гімнастика. Мабуть, він хотів ще й подражнити тебе, бо знає, як ти ставишся до такого марнослів’я.

— Ти так гадаєш? — недовірливо спитав Джеймс.

— Ну, звичайно, — розсміявся Клайд. — Між іншим, у тому, що він говорив, є дещо раціональне.

— І ти також? — з докором промовив Джеймс.

— Ні, ні! Звісно, справа не в людських лінощах. Це нісенітниця. Але заміни слово «лінощі» на «незадоволення» — і тобі, по-моєму, не буде чого заперечувати.

— Як це?

— Людина створює, винаходить, удосконалює тому, що вона завжди незадоволена тим, що вже зроблено. Це, як мені здається, постійний імпульс творчості. І саме в цьому суть прогресу, як ти вважаєш?

— Ну, так виходить зовсім інакше, — протяг Джеймс. — З цим важко не погодитися. Розумієш, це вже цілком благородний імпульс. А то — «лінощі»! Чорт знає, що таке!

— Отож можна йти спати, — посміхнувся Клайд. — Бач, от іще одне раціональне зерно в міркуваннях Фреда.

— Та ну тебе, — махнув рукою Джеймс, але вже зовсім миролюбно. І вони рушили в свої палатки.

Клайд згадував зараз ці розмови, і йому спало на думку знов те ж саме: дуже дивно, що вони з Фредом Стапльтоном і Джеймсом Марчі такі приятелі. Адже якщо вдуматися, то всі вони зовсім різні люди. Навіть не просто різні, а прямо-таки протилежні. Тим часом їхня дружба почалася ще в коледжі. І триває й досі, хоч життєві шляхи всіх трьох розійшлися. Високий, плечистий Фред Стапльтон, найкращий бейсболіст коледжу, став агентом по збиранню об’яв і мріяв про власну контору, яка, напевне, була б дуже прибутковою і давала б йому гроші для самостійної біржової гри. А поки що він задовольнявся вивченням чужих акцій, стежив за їхнім курсом, запально грав на підвищенні чи падінні його і не раз ставав багатієм, щоправда, тільки в своїй уяві. Та він не журився й переконливо доводив, що його час ще прийде.

Коротун Джеймс Марчі працював механіком авторемонтної станції й часто лагодив вередливі мотори автомобілів усіх марок. І єдиний докір можна було йому закинути: надто довго порався він біля машин нових зразків. Ні, як правило, звичайний ремонт і в таких випадках не забирав у Джеймса багато часу: механік він і справді був чудовий. Але коли в твої руки потрапляє новесенький «кадилак» чи «ягуар» з найрізноманітнішими новими пристосуваннями, так від нього важко відірватися, доки сам не побачиш, як усі вони діють. Найчастіше, правда, після таких оглядин Джеймс Марчі, махнувши рукою, казав: «Загалом дурниці. Рекламні викрутаси!» Але поглянути на всі отакі викрутаси йому хотілося. Втім, це траплялося не лише з автомобілями. У газетах Джеймса найбільше цікавили статті й замітки про науково-технічні новини, і навіть читав він лише популярні книжки з різних галузей знання. В усякому разі, для своїх друзів він був майже незаперечним авторитетом у наукових справах і заслужив від Фреда Стапльтона іронічний комплімент:

— Розумієте, Джеймс буквально все знає! Він може розібрати й наново скласти перший-ліпший радіоприймач. Він не розуміє тільки одного: як це — розмовляють у Нью-Йорку, а чути в Чікаго!..

Коли Джеймс вперше почув це, він спочатку трошки сторопів. А потім серйозно відповів:

— Ти, Фред, навіть не