Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Він вийняв свій ніж і взяв його в зуби, а потім, схопивши весло, встромив його з усього розмаху лопаттю в напівроззявлену пащу. Сильний удар по піднебінню та язику приголомшив тварину, яка конвульсійно стиснула щелепи. Почувся тріск, гострі зуби трощили дерево і впивалися в жерстяну оковку лопаті. Макшеєв штовхав весло чимраз далі в пащу, але воно коротшало, бо щелепи працювали й випльовували забарвлені кров’ю кусочки дерева.

Але ось Громеко, який устиг прив’язати великий мисливський ніж з допомогою ремінців від чобіт до держака другого весла, підвівся позад Макшеєва і вдарив цим імпровізованим списом в око страховища. Воно, збожеволівши від болю, рвонуло в бік, вирвало весло з рук Макшеєва і зникло в річці, показавши на мить свою широку, буро-зелену спину з подвійним рядом лусок уздовж хребта та короткий товстий хвіст, який ударив по воді з такою силою, що обох мисливців з ніг до голови облило струмками й бризками води.

Човен, відірваний рухом страховища від берега, остаточно занурився у воду.

В цей час Каштанов, що поспішав на допомогу, був уже недалеко від місця катастрофи; випливаючи з-за повороту, він побачив водяний смерч, піднятий страховищем, але не розумів, що трапилося. Повз нього, гойдаючись на хвилях, пірнаючи і випливаючи, промчало сухе дерево. Гребець думав, що це крокодил і хотів ударити багром. Але в цей час почувся вигук Громеко, який не хотів втрачати здобич, що коштувала таких зусиль.

— Колоду, ловіть колоду! Це наші дрова!

Каштанов зачепив дерево багром, узяв його на буксир і підплив, нарешті, до товаришів, які стояли до пояса у воді.

Після деякої мороки човен підняли, вичерпали з нього воду і разом із здобиччю повернулися до намету, де Папочкін шалено відмахувався від комарів, а Генерал, ховаючись від них, заліз по вуха у воду.

Швидко витягли колоду на берег, нарубали дров, і незабаром весело запалало вогнище. Накидані на нього хвощі дали такий уїдливий дим, що комарі одразу повтікали, а в Макшеєва і Громека, які сушилися біля вогню, градом покотилися сльози.

Вислухавши їх оповідання про напад водяного страховища, Каштанов зазначив:

— Я думаю, що це був ящер, представник родини, яка вимерла до третинного періоду на поверхні нашої планети.

— Іхтіозавр[27], чи що? — запитав Макшеєв, який пам’ятав дещо з курсу палеонтології, пройденого на гірничому факультеті.

— Ні, не він, судячи з вашої розповіді. Іхтіозавр був далеко більший, мав іншу форму голови і жив раніше, в юрський час. Ваш приятель скидається швидше на невеликого крейдяного крокодила.

— Авжеж, з іхтіозавром ви б так легко не впоралися, — сказав Папочкін, — а плезіозавр мав шию, довшу від вашого весла і живо підчепив би вас прямо з води, а не ліз би в човен.

— Можна сподіватися, що ми з часом зустрінемося і з цими величезними ящерами, — сказав Каштанов, — бо, посуваючись униз річкою, ми зустрічаємо представників чимраз давнішої фауни. Тепер ми вже опинилися посередині або навіть на початку крейдяного періоду.

— Так, і тваринний і рослинний світ стає дедалі більше несхожий на те, що ми звикли бачити на поверхні землі, — додав Громеко. — Зміна відбувається поступово, і ми одразу навіть не усвідомлюємо її. А коли подумати, то навколо нас усе нове: зникла безліч листяних дерев, квітів, злаків, переважають пальми, осокові і голонасінні, з’явилося багато безквіткових[28].

— Це підземне царство таїть ще багато несподіваного, і нам треба бути обережнішими. Ні кроку без рушниці з розривною кулею!

— Я думаю, нам треба тільки трохи відпочити, поки звариться вечеря, попоїсти і вирушити далі до більш зручного місця. На велике багаття для захисту від хижаків у нас не вистачить дров, — сказав Громеко.

Всі погодилися з цією думкою. Витягли потерпілий човен, щоб просушити його і полагодити, повечеряли, поспали години дві навколо димокура і знову попливли, захопивши з собою решту дров. Ще години дві тягнулася та ж непроглядна хаща з смугою комишів і хвощів. У тихих місцях риба плескалася й вихоплювалася з води, тікаючи від переслідування. Іноді можна було помітити, як услід за цією рибою з води на мить з’являлася огидна морда ящера з роззявленою пащею, після чого вир і кола, які розходилися по поверхні, виявляли, що у водну безодню швидко занурилося велике тіло. Часом бабки, що безтурботно ширяли в повітрі, розліталися в усі сторони, ховаючись у листі і комиші від великого голубого птаха з величезним дзьобом, який налітав звідкись з великим шумом і на льоту хапав комаху, що заґавилась.

Нарешті, зелені стіни почали розсуватися, течія річки стала повільніша і водяна гладінь розширювалася чимраз більше — ріка перетворилась на озеро, серед якого видно було острови. Один з островів привернув до себе увагу мандрівників. Тільки одна половина його була зайнята високими хащами лісу, а друга являла досить велику галявину з кількома, почасти засохлими, деревами. До неї і поспішили причалити.

Ця лугова половина острова була вкрита низькою, але жорсткою травою, що, як виявилося, була особливим видом плауна. Галявина лежала у вищій половині острова, а вітерець віяв униз за течією. Палива було вдосталь. Тому вирішили зробити вздовж узлісся кілька добрих димокурів, щоб вигнати з острова всіх хижаків і забезпечити собі спокій.

Коли запалали вогнища і клуби диму потягнули в глиб гущавини, з неї почали вилітати дрібні птахи та різні комахи; деякі падали на землю і дали зоологові можливість зібрати цікаву колекцію незнайомих видів. Потім на галявину вибігла дивна й страшна