Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Сфотографуйте дерево разом з твариною; висоту дерева ми потім визначимо.

Спостережники вичікували, поки белуджитерій[24] не відійшов на бік, і з допомогою гірничого компаса визначили висоту дерева, а також виміряли сліди ступнів, які порівняно із зростом тварини були невеликі.

Надвечір того ж таки дня на березі великого острова помітили пару корифодонів, великих товстошкірих, які формою тіла скидалися на титанотеріїв.

Побачивши пліт, самець підняв голову і роззявив величезну пащу, в якій на кожній щелепі було по двоє досить довгих і гострих іклів.

Висісти на острів для полювання не пощастило, бо трохи нижче на березі сидів хижак, пожираючи якусь здобич. Побачивши пліт, він підвівся і грізно заричав.

Ця тварина мала величезне тіло на низьких і досить тонких ногах. Морда в неї була довга, схожа на морду хорта. Своєю величиною звір не поступався перед найбільшим тигром, тим-то мандрівники не наважувались наблизитись до нього.

Таким чином, цього дня не пощастило здобути жодної з цих нових тварин.

Наступного дня на берегах річки і на островах коли-не-коли бачили коней, титанотеріїв, четверорогих носорогів, антилоп, хижих креодонів та інших тварин. Загальний вигляд фауни, на думку Каштанова, виявляв її приналежність до первісних часів третинного періоду.

Після обіду причалили для екскурсії в глиб степу, щоб ознайомитися з його характером далі від річки.

Біля одного з озер натрапили на тварину, що викликала в мандрівників особливу увагу. Як і інші травоїди, вона мирно паслася, поїдаючи соковиті стебла. Це заспокоїло мисливців, що взялися було за рушниці, коли, пробиваючись крізь кущі до берега озера, вони раптом побачили страховище. Навіть Генерал, що вже звик до різноманітних і незвичайних тварин і зразу відрізняв хижака від травоїда, дуже злякався і, скавчачи, притискався до ніг Макшеєва.

— Носоріг надзвичайної величини, — прошепотів останній, зупиняючись у кущах, щоб не налякати страховища або не роздражнити його.

Але тварина тільки на перший погляд нагадувала носорога, бо мала маленький ріг на переніссі. Пара ж великих рогів, що стирчали на лобі і були спрямовані вперед, робили її схожою на деяких биків; усім же іншим вона була відмінна від носорогів і від биків. Голова, порівнюючи з тулубом, була непропорційно велика, досягаючи трохи не двох метрів у довжину. Задня частина черепа розширювалась у плоский і широкий гребінь, який можна було прийняти за величезні розчепірені вуха, але насправді це була тільки прикраса верхньої половини шиї, захищена дрібного лускою, а по зовнішньому краю — гострими зубцями. Цей комір, безумовно, збільшував вагу і без того величезної голови і заважав підводити її вгору.

Передні ноги були значно коротші від задніх, тому тварина рухалася, високо піднявши свої крижі. Коли голова і ноги цієї тварини ховались у високій траві, вона нагадувала цілий горб, що досягав майже п’яти метрів у висоту. Масивний тулуб її був вкритий панцером із круглих пластинок, більших на спині та з боків, менших на крижах, ногах і череві. Тулуб закінчувався недовгим, але товстим хвостом, що служив підпорою для задньої частини тіла. Від кінця морди, що являла собою гострий дзьоб, до початку хвоста тварина мала близько восьми метрів.

— Ну й страховище, ну й страховище! — шепотів Громеко, розглядаючи, як і всі інші, незвичайну тварину, що повільно пересувалася, немов горб, понад берегом озера, пожираючи траву й кущі.

— Що це за звір? — запитав Папочкін.

— Це, певно, трицератопс, представник роду динозаврів, — відповів Каштанов, — до якого належали різні велетенські ящери.

— Так це плазун! Хіба були рогаті плазуни? — вигукнув Макшеєв.

— Загін динозаврів представляє дуже різноманітні форми як хижих, так і травоїдних ящерів, великих і дрібних, що жили, починаючи з тріасу і кінчаючи крейдою.

— Отже, ми вже опинилися в крейдяному[25] періоді! — вигукнув Папочкін. — І чим далі ми будемо пливти річкою, тим більше повинні зустрічати таких страховищ.

— Добре, якщо вони будуть такі ж смирні, як цей! — зауважив Громеко. — А наскочити на хижу тварину таких розмірів, щиро дякую! Розшматує раніше, ніж встигнеш вистрелити.

— Великі тварини звичайно вайлуваті! — відмовив Каштанов. — На мою думку, шабельні тигри далеко небезпечніші від цих велетнів.

— Треба було примусити його підняти голову, — сказав Папочкін, — або виманити на чистіше місце. Я вже зробив два знімки, але на обох не видно ніг і кінця морди.

— Чи не вистрелити в нього? — запропонував Макшеєв.

— Ні, він або злякається і втече, або кинеться на нас. Таке громаддя, мабуть, і розривна куля не швидко повалить з ніг.

— Пустімо на нього Генерала!

Собаку, що тремтів і гарчав, після довгих умовлянь і підштовхувань пощастило примусити напасти на страховище. Люто гавкаючи, Генерал кинувся в його бік, зупинившись все-таки на чималій віддалі. Але ефект нападу собаки був зовсім несподіваний. Страховище ринуло в озеро, розбризкуючи цілі потоки води, і зникло в скаламученій, мулкій пучині.

Всі розсміялися, побачивши цю ганебну втечу, а Генерал, гордий перемогою, підбіг до берега і почав шалено гавкати на каламутні хвилі, що розходилися колами. Через деякий час серед озера з’явилися два роги і комір ящера, який вистромив голову, щоб подихати, Папочкін, що тримав апарат напоготові, змушений був сфотографувати тільки голову, бо ящер, ковтнувши повітря і бачачи, що його дивні переслідувачі стоять на березі, знову занурився у воду.

На другому озері Генерал вигнав із густих заростів цілу зграю дивних птахів. Вони були завбільшки з доброго лебедя, але мали довше тіло, коротшу шию і дуже довгий і гострий дзьоб, усаджений гострими