Коли вмирає Безсмертний - Юрій Георгійович Герасименко

Другий принцип — ДЕРЖАВНІСТЬ — говорив про те, що від кожного дарунка певний процент має відраховуватися на користь держави.

Третій принцип — ЩЕДРІСТЬ — закликав всіх клієнтів платити по совісті, тобто не менше встановлених державою норм.

Прочитавши все те, Іван побрів до палацу академії, бо вже наближалася пора великого спокою. Повечерявши, довго лежав, роздумував: завтра четверта доба, завтра прилетить Чакт… Що з Орро? Двічі сьогодні підходив до його панелі: нема знака тетраедра…

Спав тривожно. Всяка погань верзлася: то мокрі зелені пацюки, то Купхейп з химерно видовженою головою обіймає ромбовидного Шата…

Прокинувся, миттю одягнувся, скоріш до ліфта!

На порозі Чактової кімнати зіткнувся з Шатом.

— Де Чакт? Чому ти тут? Нишпориш?!

— Я прибирав у кімнаті, — із спокійною гідністю, без всякої образи відповів шхуф. — Ваш друг, напевне, прилетить на початку пори великого спокою.

— Чому? Звідки ти знаєш?

— Із Провінції-13—2 щодоби прибувають два рейсові штейпи: один — на початку пори малого спокою, він уже давно прибув, другий — пізно, коли уже всі сплять.

— Вони ж відлітали на експедиційному академічному штейпі, для чого ж їм повертатися на рейсовому?

Шат якось загадково всміхнувся і дуже спокійно відповів:

— Їх штейп ніколи вже не злетить.

— Чому?!

— Він уже злетів.

— Як злетів?

Шат насмішкувато і аж наче трохи презирливо подивився на Івана.

— Ви теж газет не читаєте? Живий ваш Чакт, живий і неушкоджений.

Повертався ні в сих ні в тих.

При виході з ліфта зіткнувся з розгніваним Купхейпом.

— Де ви пропадаєте? — по-баб’ячому репетував горбань. — Я вас шукаю уже дві тоци! Негайно збирайтеся! Зараз відлітаємо!

— Куди, ваша схильність?

— Не смійте задавати питань! — горбань аж позеленів. — Тут… тут запитую тільки я! Через півтоци… ні, через чверть тоци щоб ви були біля штейпу! — Випаливши все це, горбань підтюпцем побіг до Тихого залу.

…Уже по тому, як штейп набирав висоту, Іван здогадувався, що летітимуть вони кудись далеко. Так воно й сталося. Давно вже за бортом повітряного корабля скінчились останні квартали, рівний, як стіл, степ стелився від обрію до обрію, потім рівнина непомітно перейшла в невисоке узвишшя, а штейп все летів, час від часу збільшуючи висоту.

На видноколі забіліли снігові вершини, круті хребти. Вище й вище забирався маленький повітряний корабель, мотори аж бриніли від перенапруги.

Нарешті, переваливши через хребет, почали знижуватись. Іван поглянув в ілюмінатор і побачив невеличке, заросле хифами плато в оточенні білих засніжених вершин. У самому центрі плоскогір’я, недалеко від маленького штейподрому, в буйних заростях білів будиночок під похилим зеленим дашком.

Коли їхній штейп стояв уже на плато, а горбань зустрівся біля мальовничої вілли з розчуленим К’юсом, з перших же слів хазяїна гості дізналися, що К’юс уже не редактор «Філософського вісника», що він у відставці і що це його власна дача

— Їх Шістдесят дев’ята схильність така мила особа, — витираючи сльози зворушення, зітхав К’юс. — Шеф так хвилювався, коли мене лаяв… У нього таке хворе серце… Я навіть не виправдовувався…

— А за що ж він вас лаяв? Мені, до речі, теж перепало, — признався Купхейп.

— О, мене було за що лаяти! Я зовсім не інформував їх Шістдесят дев’яту схильність про всі розмови, які веди мої підлеглі.

— А чому ж ви… не інформували? — щиро здивувався горбань. — Хіба це так важко?

— Ні, ні! — Замахав руками К’юс. — Це зовсім не важко! І навіть більше, я знаю, що це потрібно, конче потрібно для процвітання нашої держави… Але… — і К’юс аж очі опустив від сорому, — я так захоплювався наукою… Ви розумієте? Чистою наукою, що зовсім про це забув. Тепер мені так соромно… Але чому ми стоїмо? Ходімте, я вам покажу мій всесвітньовідомий Сад Філософів.

Вони йшли затишною алейкою. Білі, покручені гілляки хифів так густо нависали над головами, що, навіть безлисті, утворювали приємну прохолоду. Між кривих шишкуватих стовбурів пурхали прозорокрилі фит. «Щось про оцих фит Шістдесят дев’ятий говорив… — пригадував Іван. — Здається так: «Як фот, будьте пильні і мудрі, як фит, смиренні й лагідні…»

Їх Шістдесят дев’ята схильність… Цікаво, чому його так називають? І, не довго думаючи, взяв Іван та й запитав у К’юса про це.

Горбань ошкірився: не ваша справа, мовляв! А К’юс, навпаки, зрадів. Старий, як видно, дуже любив, коли в нього запитували і він мав можливість поділитися тими безмежними знаннями, що буквально переповнювали його ветху істоту.

— Шістдесят дев’ять — цифровий псевдонім шефа. У його схильності стільки було псевдонімів, що він давно забув уже своє справжнє ім’я. Чому саме шістдесят дев’ять? Шістдесят дев’ять ячей свідків Безсмертного було на початку нашої історії, шістдесят дев’ять граней у Палаці Безсмертного, шістдесят дев’ять радіальних проспектів відходять від центру Міста-1. Шістдесят дев’ять секторів в Країні-1. Число 69 — священне. Воно — символ незмінності, сталості, вічності. І справді, як не обертай це число, все одно буде 69. Зовсім інші властивості у числа 6. Коли його перевернути, виходить 9. Число 6 — символ непостійності, число 9 — символ смерті. Саме з цього цифрового явища я і вивів великий філософський закон: «НЕПОСТІЙНІСТЬ + СМЕРТЬ = НЕЗМІННІСТЬ. Або, в цифровій транскрипції, 6 + 9 = 69.

Тим часом хазяїн вивів гостей на невеличку галявину.

Під старим хифом за масивним старим столом сидів лисий, дуже старий служитель і, поклавши голову підборіддям на руки, про щось напружено думав. Стіл його був завалений цілими горами чистого й пописаного паперу, вкритого товстим шаром пилу. Видно було, що принаймні з місяць ніхто до нього не торкався.

— Мислитель Чеф, — тихенько, щоб не переривати нить роздумів свого колеги, відрекомендував науковця К’юс. — Ось уже четвертий рік працює Чеф над чотиритомною історією щактифської сатири. Він мій давній гість — всі чотири роки живе і трудиться в мене. Бачу, бачу, вам не терпиться дізнатись, які ж основні ідейні засади його роботи. Насамперед — періодизація. Всю історію щактифської… е-е… так би мовити, сатири мій колега…

Купхейпові уривався терпець. Йому б швидше вияснити свою справу, К’юс же обіцяв допомогти, але — на чиєму возі їдеш, того і пісню слухай. І горбань терпляче слухав.

— …поділив на чотири періоди. Ні, ви тільки збагніть: всю історію — на чотири! Це — геніально! Чи не так? Ось послухайте про кожен з цих періодів. Коротенько, звичайно… е-е… вибачте… — К’юс знітився, — більш детально я пояснювати не зможу, попереду ще стільки цікавого…