Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко
— Треба ж таке!
На поверхні супутника гідронавтів зустрів астроном Яланський.
— Що я бачу? Три «Спрути»!.. Живий Карпенко? Живий, Карпо! Не може бути! Живий… — і астроном згріб планетолога в обійми.
— Досить, досить, — зупинив його Куриленко. — Планетологу потрібний спокій. Він ще нездужає. Завтра стартуємо на Землю.
Коли всі вляглися на спочинок, командир зайшов до кімнати, де відпочивав Карпенко.
— Лежи, лежи! Я на хвилинку. Скажи, хто вони такі. Звідки вони? Яка в них цивілізація?
— Важко щось певне сказати, командире. — : Карпенко підвівся, сів на ліжко, хвилину мовчав, потім продовжив далі: — Вони — це енергія, згустки енергії. Один з її проявів ви бачили і відчули на собі. Отакі вони. Своєрідні мінісонця, що мешкають у водному середовищі. Вони незримі, але сильно відчутні. Згадайте свій стан у водній мантії. Морок, що вас оточував, був живий, матеріалізований. Він дивився на вас, пронизував, вивчав, ба, навіть, обмацував вас. У своїй стихії вони всюдисущі і вічні. Для них не існує ні часу, ні простору. І в тому, що я ввійшов з ними в контакт, це не моя заслуга, а їхнє достоїнство, їхня якість і суть.
— Звідки ж вони пішли?
— Думаю, що вони — діти Юпітера. Він — їхнє сонце, яке народило, злеліяло і живить їх.
— Так, астроном Яланський розповідав, що, коли ми перебували в підкрижаних надрах Ганімеда, Око Юпітера аж кипіло від збурення. Думаю, що такі ж енергоістоти живуть і в середині сусідніх супутників Європи й Каллісто. Виходить, що в нашій Сонячній системі існує ще одна населена система зі своїм Сонцем.
— Виходить, що так.
— Гаразд, відпочивай. На добраніч тобі.
Куриленко вийшов, щільно причинив двері і пішов довгим коридором. У його голові нав’язливо бриніли слова: «Із сонця чорного, жахного ніч струмить». Ні, подумав командир, страшний не морок ночі, а сліпота дня.
САТУРН:
«Я був царем богів, владарював над часом. Тепер — лиш окільцьована планета»
Усе підвладне часові
Шосту планету Сонячної системи назвали ім’ям одного з доолімпійських божеств. Крон у греків, Сатурн у римлян, цей бог опікав хліборобів і правив усім світом. Як нам уже відомо, його скинув з царського трону власний син Зевс, так само, як і Крон згубив свого батька Урана. Така вже діалектика злочину і розплати.»
В основі легенди про Крона лежить міф, що відображає космогонічний поділ Землі (Геї) і Неба (Урана). Через подібність імені Крон до грецького слова «хронос», що означає час, батька майбутнього Олімпійця вважали ще і за бога часу. Всепоглинаючий час!
Дружиною Крона була Рея. Від їхнього шлюбу пішли діти — Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон, Зевс і кентавр Хірон. З іменем Крона пов’язана легенда про Золотий вік людства. Це був період, коли люди вели райське життя, не знали ні горя, ні турбот, ні чвар. Земля сама плодоносила, даючи все необхідне людям. Після смерті люди перетворювалися на духів, спасителів людства.
Про Золотий вік на Землі поетично розповідає у своїх «Метаморфозах» римський поет Публій Овідій Назон:
Перше поріддя було золоте; без бича і спонуки, З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність. Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився Вирок почути судді, без суда і опіки безпечний. Сосни з гірських верховин ще не сходили в діл на потоки, Щоби легким кораблем незнані одвідати землі: Жодні надмор’я чужі не манили щасливого люду. Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами; Проста сурма і покручений ріг не співали до бою; Меч і шолом не служили нікому. Без зброї, без війська Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі…
З Овідієм перегукується давньоримський письменник-сатирик Лукіан. По-своєму витлумачуючи традиційні стародавні міфи, він заперечує ворожнечу між Кроном і Зевсом. У «Бесідах богів» Всепоглинаючий час розповідає: «Ми із Зевсом зовсім не воювали, а я з своєї волі поступився йому владою. Я вже старий і слабую на подагру — через це, мабуть, багато хто думає, що мої руки і ноги скуті ланцюгами. Мені було не до снаги розправлятися з шахраями, яких розвелося сила-силенна. Отож я і вважав за краще поступитися царством Зевсові. Та й правду кажучи, мені здалося розумнішим поділити царство поміж людей, а самому спокійно втішатися за частуванням, не слухаючи молитв, не мучитися тим, що прохання людей суперечать одне одному, не вергати грім і блискавки. А Зевс править — і в нього безліч обов’язків».
Як бачимо, все було простіше, спокійніше, буденніше.
В Італії Крон ототожнювався з Сатурном. Його культ був найпоширенішим у країні. Багато сіл, міст, півостровів називалось Ім’ям цього бога. Навіть сама Італія, котра прихистила скинутого з трону володаря світу, називалася, за переказом, Сатурновою землею. Біля підніжжя Капітолійського пагорба стояло святилище Сатурна, засноване Янусом-Геркулесом. У цьому храмі містилася римська державна скарбниця.
На честь Сатурна щороку в Римі 17–19 грудня проводилися сатурналії, що ставали святом згоди і рівності. У цей час стихала ворожнеча, припинялися будь-які роботи, раби сідали до столу разом із своїми панами, які їм прислуговували. Чим не «золоті дні» Золотого віку
