Зоряні королі - Едмонд Мур Гамільтон

З-під спіральних сходів вискочив чоловік з атомним пістолетом.

— Орт Бодмер! — скрикнув Ґордон. — Ви весь час ховалися у палаці?

Худе сіре обличчя Орт Бодмера скривила нервова усмішка.

— Так, Зарт, — проскрипів він. — Я знав, що гру скінчено, коли побачив Терн Ельдреда під вартою. Я не міг залишити палац. Мене б негайно схопили. І я сховався тут! Я чекав на вас, Джал Арн! Я чекав на вас! Очі у Джала запалали.

— Що ви хочете цим виграти?

— Дуже просто, — відповів Бодмер. — Я знаю, що загину. Тож, я візьму і ВАШЕ життя, якщо ви не пожаліли моє!

Він підступив ближче, і Ґордон побачив безумство у його палаючих очах.

— Ви не порушите свого слова, володарю. Обіцяйте, що мене буде помилувано, і я не вб’ю ВАС зараз!

— Джал, погоджуйся! — вигукнув Ґордон. — Він не вартий твого життя! Джал Арн почервонів від люті.

— Я вже відпустив одного зрадника!.. Тієї ж миті пістолет Орт Бодмера вистрілив. Куля вдарила Джала Арна у плече і вибухнула там, коли Ґордон кинувся на зрадника.

— Божевільний вбивця! — люто закричав Ґордон, намагаючись вирвати пістолет з його руки.

На мить здалося, що у худого радника з’явилася надлюдська сила. Обидва вони захиталися, впали і покотилися у яскраво-біле сяйво коридору.

І раптом Орт Бодмер закричав! Це був крик пекельної муки, і Ґордон відчув, що тіло противника раптом огидно обм’якло у його руках.

— Хвиля! — прохрипів Бодмер, скорчившись у білому сяйві.

Ґордон побачив, як обличчя і все тіло ворога раптом почорніло і розсипалося. На підлозі лежала купка попелу.

Настільки страшною і таємничою була ця раптова смерть, що Ґордон був приголомшений. Потім він раптом зрозумів все.

Пульсуюче сяйво у коридорі і у Камері Руйнівника було тією хвилею, про яку говорив Джал Арн! Це було не світло, а страшна, руйнівна сила, налаштована на частоти певних людських організмів так, щоб знищити будь-кого, крім обраних зберігачів великої таємниці.

Тож не дивно, що для охорони Руйнівника не потрібно було ні замків, ні варти! Ніхто не міг до нього наблизитися, крім Джал Арна і Ґордона. Ні, не Джона Ґордона! Адже хвиля була налаштована на фізичну оболонку Зарт Арна! Ґордон вибіг з цього жахливого світла до сходів і схилився над розпростертим тілом Джал Арна.

— Джале!..

На плечі і боці Джал Арна зяяла страшна, з обпаленими краями рана. Але він ще дихав, ще жив. Ґордон кинувся до сходів і крикнув:

— Сюди! Імператора поранено!

Солдати, офіцери, чиновники збігали сходами. Джал Арн слабо поворухнувся і розплющив очі.

— Бодмер… винен у замаху… — прошепотів він. — Зарт здоровий?

— Я живий, а він мертвий, — хрипко відповів Ґордон.

За годину з внутрішньої кімнати, куди забрали Джал Арна, вийшов лікар.

— Імператор буде жити! — заявив він. — Але для одужання знадобляться тижні. — І додав тривожно: — Він хоче бачити принца Зарта.

Ґордон, разом з Ліанною і Зорою, увійшов до великої, пишної спальні. Джон нахилився до ліжка, на якому лежав імператор. Джал Арн прошепотів:

— Внесіть стереопередавач. І накажіть включити його для передачі по всій Імперії.

— Джал, побережи себе! — запротестував Ґордон. — Ти можеш оголосити про моє виправдання як-небудь інакше!

— Я хочу оголосити не тільки це, — прошепотів Джал Арн. — Зарт, хіба ти не розумієш, що означає моя хвороба. Саме зараз, коли Шорр Кан завів Всесвіт на межу кризи?

Поспішно внесли стереопередавач. Його диск був встановлений так, щоб захопити ліжко Джал Арна, Ґордона, Ліанну і зону навколо неї.

Джал Арн важко підвівся, його бліде обличчя звернулося до диску:

— Народи Імперії! — хрипко заговорив він. — Зрадники, які вбили мого батька, хотіли убити і мене, але це їм не вдалося. Чен Корбуло і Орт Бодмер — ось вожді змови! Невинність мого брата Зарт Арна повністю доведена, і його повернуто до королівського дому. Оскільки мене поранено, то я призначаю Зарт Арна регентом до мого одужання. Що б не сталося, будьте вірними Зарт Арну як вождю нашої Імперії.

Буря над Трооном

У Ґордона мимоволі вирвався вигук відчаю:

— Ні, Джале! Я не можу прийняти владу навіть на короткий час!

Але Джал Арн вже подав знак технікам. Вони швидко вимкнули передавач і забрали його.

Потім він повернув до Ґордона мертво-бліде обличчя і прошепотів:

— Зарте, ти повинен замінити мене. У цей грізний час, коли тінь Хмари простягнулася через всю Галактику, Імперію не можна залишати без вождя. Зора підтримала чоловіка:

— Ви брат короля. І тільки ви один можете вимагати вірності від всіх.

У Ґордона народилася божевільна думка: зараз, саме зараз розкрити свою таємницю, на весь голос заявити, що він не Зарт, а самозванець з далекого минулого Землі.

Але тепер зробити цього не можна! Це обезглавить Імперію, внесе смуту в народ і союзників. І тоді вони негайно стануть жертвами Хмари.

Але, з іншого боку, як він може правити, якщо так мало знає про цей Всесвіт? І неможливо втікти на Землю, щоб зв’язатися з справжнім Зарт Арном!..

— Тебе оголошено регентом Імперії. Тепер нічого не можна виправити, — слабо прошепотів Джал Арн.

Серце Ґордона стислося від відчуття безмежжя влади, бездонної глибини відповідальності за весь цей світ. Для нього був відкритий тільки один шлях. Він повинен прийняти регентство і терпляче чекати тої миті, коли зможе вислизнути на Землю і повернути сюди справжнього Зарт Арна, справжнього володаря цього світу.

— Я зроблю все, що зможу… — пробурмотів Ґордон. — Але якщо я зроблю помилку…

— Не зробиш, — прошепотів Джал Арн. — Я довіряюсь тобі, Зарт.

Він відкинувся на подушку з гримасою болю на обличчі. Лікарі попросили всіх вийти з кімнати:

— Імператор не повинен більше втомлюватися, інакше ми не відповідаємо за наслідки.

Ліанна була поруч з Ґордоном. Все ще не оговтавшись від потрясіння, він запитав:

— Ліанно, але як я зможу зайняти місце Джала і вимагати вірності від зоряних королів?

— Чому б ні? — спалахнула вона. — Хіба ви не син Арн Аббаса?

Він хотів крикнути тепер їй, що це не так, що він лише Джон Ґордон зі старої Землі, що він абсолютно не придатний для такої ролі. Але він не міг. Він все ще був у павутині, яка обплутала його з першого моменту, коли — як давно це було! — він заради пригод уклав свій договір з Зарт Арном.

Ліанна владно махнула рукою чиновникам, які стовпилися навколо.

— Принц стомлений! Зачекайте до завтра!

Ґордон дійсно відчував себе п’яним від втоми. Ноги у нього підгиналися, коли він йшов з Ліанною до своїх апартаментів. Там вона попрощалася