Зоряні королі - Едмонд Мур Гамільтон

Коли вони пішли, Джал Арн змучено глянув на Ґордона.

— Тільки цим я і міг утримати їх, Зарте! Якби відмовив, то кинув би їх у лапи Шорр Кана.

Ґордон здивовано запитав:

— Ти справді вирішив застосувати Руйнівник, щоб переконати їх?

Джал витер спітніле обличчя.

— Я не хочу цього. Бог свідок! Ти знаєш про попередження Бренн Біра. Ти знаєш, на межі якої катастрофи опинився Всесвіт, коли він використав його проти магелланійців! — Джал випрямився. — Але я піду навіть на цей ризик, щоб не дати Хмарі розпочати війну!

Ґордона охопило здивування, змішане з холодним жахом. Що ж це була за таємна сила, про яку Джал Арн не може говорити без страху! Але Джал Арн продовжував наполегливо:

— Зарте, тепер ми підемо у Камеру Руйнівника. Ми дуже давно не були там, і нам потрібно перевірити, чи готовий він до застосування.

Ґордон внутрішньо здригнувся. Він, чужинець, проникне у найбільший секрет Галактики! Але потім подумав, яка різниця, побачить він чи ні цей пристрій. У будь-якому випадку, він незабаром повернеться у своє тіло, у свій час. Він повинен знайти випадок і вислизнути на Землю найближчими днями потай від Джал Арна. Він може взяти корабель, щоб полетіти туди.

Варто було йому подумати про це, як серце знову стислося від передчуття вічної розлуки з Ліанною.

— Ходімо, Зарте, — нетерпляче сказав Джал. — Я знаю, що ти втомився, але час не чекає.

Вони вийшли до приймальні, і Джал Арн відсторонив охорону, яка йшла слідом. Вони спускалися рухомими килимами все нижче і нижче, поки не опинилися глибше за підземну в’язницю, у якій було ув’язнено Ґордона. Нарешті вони ступили на спіральні сходи, які привели їх до зали, видовбаної у скелястих надрах планети. Звідси вів довгий коридор, освітлений пульсуючим білим сяйвом, який йшов від пластин на стінах.

Йдучи з Джал Арном цим коридором, Ґордон ледве приховував здивування. Він очікував побачити озброєну варту на кожному кроці, важкі двері з хитромудрими замками, систему сигналізації для охорони цієї найтитанічнішої сили у Галактиці. А тут, здавалося, і охороняти не було чого. Сходи, сяючий коридор були порожніми. Нарешті Джал Арн відкрив двері у кінці коридору. Вони не були навіть замкнені!

— Ось і він, такий же, як завжди, — прошепотів Джал Арн з повагою і острахом.

Кімната, маленька і кругла, була висічена у скелі та освітлювалася тим же пульсуючим білим сяйвом. У центрі її Ґордон побачив кілька предметів, на які Джал Арн дивився так побожно.

Руйнівник! Зброя настільки жахлива, що за дві тисячі років його силу була розв’язано лише один раз!

«Але що це?!» — збентежено подумав Ґордон.

Це були дванадцять великих конусів з тьмяно-сірого металу, кожен довжиною футів 10–12. Їх вершини були увінчані безліччю крихітних кришталевих кульок, від основи яких йшли різнокольорові дроти, що зникали у конусах. Там, усередині, ховалися смертоносні результати неймовірних наукових знань. Крім важких скоб для монтажу, тут був ще громіздкий кубічний апарат з панеллю покажчиків.

— Він споживає стільки енергії, що його потрібно встановлювати тільки на бойовому кораблі, — задумливо сказав Джал Арн. — Як щодо «Етне», яка доставила тебе? Чи дадуть її машини досить енергії? Ґордон подумав.

— Мабуть так. Але боюся, що цим доведеться зайнятися тобі.

Джал Арн був здивований.

— Але, Зарте, ти найрозумніший у нашій сім’ї. І ти знаєш про Руйнівника більше, ніж я!

— Боюся, що ні. Розумієш, я багато чого забув. Джал недовірливо поглянув на нього.

— Забув про Руйнівника! Ти жартуєш! Таке не забувають! Все це впроваджено у наш мозок з того дня, як нас вперше привели сюди, щоб налаштувати хвилю на наші тіла!

Хвилю? Що це таке? Ґордон знову відчув себе на межі викриття і поспішно сказав:

— Джал, я ж розповідав тобі, що Шорр Кан атакував мій мозок, щоб дізнатися таємницю Руйнівника. Він не зміг, але моє вольове зусилля забути те, що він не повинен був дізнатися, дійсно стерло дещо у пам’яті.

Пояснення, здавалося, задовольнило Джал Арна.

— Он воно що! Мисленний шок! Але ти, звісно, не забув саму природу таємниці? Це неможливо забути.

— Звичайно, пам’ятаю, — поспішно відповів Ґордон. Джал повів його уперед.

— Ну, тут усе повернеться до тебе. Ось це — скоби для установки конусів на носі. Кольорові дроти ведуть до клем того ж кольору на панелі управління, а дроти від трансформаторів — прямо до генераторів. — Він вказав на інструменти. — Вони дають точні координати цілі у просторі. Віддачу конусів потрібно, звісно, строго відрегулювати.

Поки він розповідав, Ґордон почав здогадуватися, що конуси повинні вистрілити якусь наденергію у обрану ділянку простору. Але яку? Що станеться з простором і предметами, які там опиняться? Він не наважився спитати про це. Джал Арн закінчував свої пояснення.

— …Отже, район мішені повинен знаходитися не ближче десяти парсеків від корабля, інакше віддача вб’є і тебе. Невже і тепер ти не пам’ятаєш, Зарте?! Ґордон поспішно кивнув.

— Звичайно. Але все ж я радий, що керувати ним будеш ти. На обличчі Джал Арна знову відбився відчай.

— Бог свідок, я не хочу цього! Він лежав тут тисячі років. — І вказав на напис на протилежній стіні. Ґордон вперше звернув на нього увагу. Прочитав: «Моїм нащадкам, які будуть зберігати таємницю Руйнівника, відкриту мною, Бренн Біром. Дотримуйтесь мого завіту! Ніколи не застосовуйте Руйнівник заради дрібної особистої влади! Скористайтеся ним лише тоді, коли свобода Галактики буде під загрозою! Бо сила, яку ви зберігаєте, може знищити всю Галактику. Це— демон, настільки титанічно сильний, що, якщо його звільнити, ви не зможете скувати його знову. Не беріть на себе настільки страшного ризику, крім випадку, коли мова йде про свободу і життя людей у всьому Всесвіті!»

Голос Джал Арна був урочистим:

— Зарте, коли ми з тобою були хлопчиками і батько вперше привів нас сюди, щоб налаштувати хвилю, ми і не думали, що настане час, коли нам доведеться застосувати те, що так довго зберігалося тут! Зараз життя і свобода всіх людей Всесвіту у небезпеці. Якщо все інше безсиле у боротьбі з Шорр Каном, ми підемо на ЦЕ!

Ґордона вразило попередження Бренн Біра. Це був голос самої смерті, що прозвучав у цій мовчазної кімнаті.

Джал повернувся і подався геть. Він зачинив двері, і Ґордон знову здивувався. Ні замків, ні сторожі…

Вони пройшли довгий сяючий коридор і вийшли до більш м’якого жовтого світла.

— Ми встановимо його на «Етне» завтра вранці, — говорив Джал Арн. — І ми покажемо посланцям зоряних королівств…