Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
— Я казав тобі, щоб ти щось зробила із цими сережками! — захарчав він.
Крістіна мимоволі притисла руку до вуха, опустивши голову таким чином, що її світлі локони закрили їй половину обличчя.
Панна Муклянович втягнула зі свистом повітря.
— Ну то, — мовила вона голосно, — нехай навіть із невеликою, ручною помпою, — але як її перевезти на очах у людей із Міністерства? Пане Бенедикте? Як потім на місці ви знетьмідите батька? Як переправити його назад? Адже вам не дозволять! Заарештують!
— Знаю, — сказалося спокійно. — Я мушу це ретельно обдумати.
— Ви ще не маєте жодного плану, чи не так?
— Пан Бенедикт однак узагалі не вірить у майбутнє.
— На щастя, тут простіше втілювати навіть найскладніші стратегії, — відповілося.
— Але спершу їх слід винайти! — вигукнув Тесла. — Найперше слід придумати раніше не мислену думку, створити щось із нічого! Ви знаєте, як це важко, mon ami. Найважче!
Не відвелося очі під інтенсивним поглядом серба.
— Де? — спиталося.
— Тут, — вказав він на кабінет.
— Зараз?
Він розвів руками.
— My machines are your machines.
Підвелося. Пані Єлена театрально зойкнула. Відкашлялося, розгладилося занадто велику камізельку й піджак. Нікола Тесла слідував попереду.
У його кабінеті штори були затягнуті, горіли електричні лампи; він ще запалив гасову на широкому столі із волоського горіха. В її м’якому світлі висока постать у чорному костюмі розмивалася на краях, мов нагріта воскова фіґура. Тільки долоні з довгими пальцями в білих рукавичках відбивалися двома яскравими плямами, приваблювали погляд, немов руки престидижитатора на сцені, під сценічним рефлектором, мимоволі водилося за ними очима — коли вони вхопилися за ручку великої дерев’яної валізи, коли двигнули її на стільницю, коли віднайшли замки й підняли віко, показуючи керамічно-сталево-тунґетитові тельбухи пристрою. Під віком було припнуто спіралі кабелів. Тесла розгорнув кілька аршинов дротів і вправно закріпив їх у кронштейні настінної електричної лампи, єдиної, що не світилася, з якої було знято абажур і жарівку. Повернувшись до столу, він протягнув інший кабель до слоїка сірих кристалів, що стояв на полиці над лампою; третій кабель він тримав у руці в білій рукавичці: то був той, що завершувався голкою зі спуском.
— Уже? Тягне? Уже?
Тесла вклав ліву руку усередину валізи. Задзижчало.
Він лукаво посміхнувся.
— Я сам мушу тут впорскувати тьмідину кілька разів на день, бо либонь дістав би розумового закрепу. Знаєте, після отого випадку, я встановив запобіжники, щоб…
Ухопилося за крижлізо.
… голос панни Єлени.
— Як два алкоголіки! Боже милий!
Обперлося на пруг столу; світло в кабінеті пульсувало над головою у приголомшливому ритмі.
Дихаючи крізь уста, придивлялося до панни Муклянович.
— Ну що? — розсердилася вона. — Що знову вам у голову стрелило? — Стоячи на порозі, вона узялася руками в боки.
Після першого кроку спіткнулося на килимі; утрималося, приклякнувши. Заточившись іще, вхопилося панну за плече й потяглося до столу. Вона була занадто приголомшена, щоб опиратися. Доктор Тесла підняв кошлаті брови. Узявши кабель за ізоляцію, подалося панні Єлені блискучу голку. Й далі вражена — в цьому німому враженні схожа на здивовану, зачаровану дитину, — вона взяла її обіруч.
Потім вона стояла нерухомо, поволі дихаючи; тільки її очні яблука рухалися, стежачи за невидимими óбразами. Кристали в слоїку тьмяніли в темпі, непомітному для людини — немає, мабуть жодної іншої міри знетьміднення, як феномени тьмітла й суб’єктивні враження. Але, якщо все одно всі тут відходять від теслектричної норми в інший бік, то як дізнатися, яка мерехтлива світінь на одязі панни зумовлена різницею плюсових потенціалів, а яка — мінусових? Якби вставити знетьмідуваній людині термометр у рот — або міряти локальну електропровідність шкіри…
Можливості знову потекли у збуджених струменями думках, не встигалося запам’ятовувати дивовижні уявлення.
Потрусилося головою.
— Ви думаєте, що це розсудливо? — пробурмотів Тесла, підкручуючи щось, бозна як там воно називається, у переносній помпі.
— Ні. Так. Дідько його знає. — Прикусилося губу. — Слід кинути монету.
Увійшла mademoiselle Крістіна й пронизливо зойкнула. Панна Єлена здригнулася і випустила кабель. Доктор Тесла вимкнув машину.
Підскочилося до панни, яка втрачала рівновагу. Але замість спертися на помічне плече, вона вислизнула й утекла до вікна, чіпляючись за важку матерію штор.
— Холодний мерзотник! — закричала вона й кинула вхопленою з етажерки якоюсь цяцькою.
Ухилилося. Порцеляна розбилася об стіну.
Вищирилося зуби й почалося підкрадатися до панни на напівзігнутих ногах, згинаючи руки в ліктях у карикатурній пантомімі.
Вона кинула наступним предметом. Не влучила. Захихотіла.
Підстрибнулося на лівій нозі, підстрибнулося на правій нозі й раптом скочилося до панни Єлени.
Вона писнула й сховалася за столом.
— Діти, діти! — вигукував Нікола Тесла, махаючи довгими руками над не замкнутою до кінця валізою. — Що ви робите!
— Як упіймаю, то зжеру!
— Упіймає і зжере! — Вона заламала ручки.
— Як упіймаю, цноту по… порахую!
— Цноту порахує! — Вона насупилася. — А що це таке?
Оминулося меблі з іншого боку. Вона стрибнула за доктора, але заплуталася у незгорнутому кабелі й упала на повен зріст. Вона намагалася підвестися, але зміркувала, що не встигне, й замість цього з індіанським вигуком ухопила за ноги, коли підбіглося до неї — і так звалилося поруч на килим, мало не здруливши слоїка, натоптаного теслектричними кристалами.
Панна відкотилася убік. Ухопилося її без зусиль, бо вузька спідниця сковувала її рухи.
— І що, й не втечете мені тепер.
— Ой!
— Негарно, негарно.
— Що негарно? Так мене обхитрували! — Вона хухнула на підтвердження тінистим подихом.
— Майже місяць сидите в місті й знаку не даєте! Дуже негарно!
— А може я й справді не хотіла кавалера бачити на очі?
— Ха! Бо вас поліція розшукує, вони знайшли Єлену Муклянович і полюють на шахрайку, ви ховаєтеся і до жодного санаторію Криги не їдете!
— Саме так! — вона надула губи. — Я прослизаю у хуртовину й входжу крізь задні вікна! Хто мене бачив, а не виказав, тому п’ять років Сибіру!
Притиснулося чоло до її чола. Жасмин затопив ніздрі.
— Що ви поробляєте? — спиталося тихо.
Вона зітхнула.
— Рисую. Навіть зайнялася малярством. Краєвиди криги — білість, ще більше білости. Портрети також пробую малювати. Ходимо до польських салонів, до садиби Собєщанських, на прогулянки в Інтендантський Сад.
— Закохані панове крижлізні маєтки кидають панні до ніжок.
— Ревнивець!