Точка обману - Ден Браун
– Тоді чому президент вас сюди прислав?
– Він мені ще не пояснив.
Марлінсон єхидно усміхнувся.
– А ви розвідниця-зв’язківка Білого дому? Займаєтеся аналізом та підтвердженням поточної інформації, еге ж?
– Так. Але до науки я не маю жодного стосунку.
– До того ж ви ще й дочка людини, яка примудрилася всю свою виборчу кампанію побудувати на критиці НАСА за її марнотратство?
Рейчел відчула, що насувається шторм.
– Вам доведеться визнати, міс Секстон, – вступив у розмову Мін, – що ваша участь у фільмі додала б йому чимало наукової переконливості. Якщо президент прислав вас сюди, то, найпевніше, йому потрібна ваша участь – у тій або іншій формі.
Рейчел знову пригадала слова Вільяма Пікерінга, якого непокоїло те, що її спробують використати проти власної волі.
Толланд поглянув на годинник.
– Нам треба поспішати, – промовив він, прямуючи до центру житлосфери. – Невдовзі розпочнеться.
– Розпочнеться що? – поцікавилася Рейчел.
– Вилучення. НАСА збирається підняти метеорит на поверхню. Це відбудеться з хвилини на хвилину.
– Що, ці хлопці насправді витягують камінчик вагою вісім тонн із шару льоду завтовшки двісті футів?
Коркі аж засяяв.
– Невже ви думали, що НАСА збирається залишити таку знахідку там, де вона лежить бозна-скільки, прихована льодами?
– Та ні, але ж… – розгублено мовила Рейчел, пригадавши, що не бачила в житлосфері якихось ознак присутності важкого підйомного устаткування. – Але ж яким чином вона збирається це зробити?
Коркі гордо задер носа:
– Без проблем. Адже тут сила-силенна вчених-ракетників!
– Не мели дурниць! – пхикнув Мін і поглянув на Рейчел. – Доктор Марлінсон просто дуже любить вішати людям локшину на вуха. А правда полягає в тому, що кожному тут дали завдання – придумати найкращий спосіб витягнути метеорит. І, звичайно, винахідник найефективнішого розв’язання – доктор Менгор.
– Я не знайома з доктором Менгором.
– Це гляціолог з Університету Нью-Гемпширу, – пояснив Толланд. – Четвертий і останній з незалежних учених, зібраних тут президентом. Мін має рацію: саме Менгор найкраще вдалося все розрахувати.
– Добре, – зацікавилася Рейчел. – І що ж саме запропонував цей хлопець?
– Не хлопець, – виправив Мін, явно зніяковівши. – Доктор Менгор – жінка.
– Ну, це ще треба довести, – пробурчав Марлінсон. І кинув погляд на Рейчел: – До речі, доктор Менгор вас незлюбить, це точно.
Толланд сердито зиркнув на Коркі.
– Неодмінно! – підтвердив той. – Конкуренція їй зовсім не сподобається.
Рейчел розгубилася.
– Вибачте… Про яку конкуренцію йдеться?
– Не зважайте на нього, – порадив Толланд. – На жаль, Національний науковий комітет чомусь не звернув уваги на той факт, що Марлінсон – просто бовдур. Ви з доктором Менгор чудово порозумієтеся. Вона прекрасний фахівець і вважається одним з найавторитетніших гляціологів світу. Пані Менгор навіть кілька років прожила в Антарктиці, досліджуючи рух льодовиків.
– Дивно, – зауважив Коркі, – а я чув, що університет вибив грант і відправив її подалі, в льоди, щоб у студмістечку хоч ненадовго запанували мир та спокій.
– А чи знаєте ви, – відрізав Мін, явно зачеплений за живе цим зауваженням, – що доктор Менгор там мало не загинула? Вона заблукала під час бурі і аж п’ять тижнів харчувалася самим тюленячим жиром, поки її не знайшли!
Єхидний Коркі пошепки зазначив, звернувшись до Рейчел:
– Наскільки я знаю, ніхто її особливо і не шукав.
Зворотна подорож на лімузині від студії до офісу Секстона здалася Габріель Еш довшою, ніж зазвичай. Сам же сенатор сидів напроти асистентки, неуважно дивлячись у вікно і вочевидь упиваючись своєю перемогою на теледебатах.
– Додумалися – на денне кабельне шоу прислали Тенч, – підсумував він нарешті, поглянувши на супутницю з чарівливою усмішкою. – Схоже, Білий дім впадає в паніку.
Габріель лише кивнула, не бажаючи починати обговорення. Вона помітила, що, коли Марджорі йшла зі студії, обличчя старшого радника виражало неприховане задоволення. І це змушувало нервуватися.
У Секстона задзвонив стільниковий телефон, і він поліз у кишеню. Як і більшість політиків, сенатор мав цілу ієрархію телефонних номерів, за якими його можна було знайти, – залежно від ступеня важливості того, хто дзвонив. Нинішній абонент, поза сумнівом, перебував у перших рядках списку; дзвінок пройшов по особистій лінії Секстона, по тому номеру, на який не насмілювалася телефонувати навіть Габріель.
– Сенатор Седжвік Секстон слухає, – проспівав він солодко, тішачись звучанням власного імені.
Крізь шум двигуна Габріель не розчула, що говорив співрозмовник сенатора, але Седжвік став напружено вслухатися, а потім з ентузіазмом відповів:
– Фантастика! Я такий радий, що ви зателефонували! О шостій? Чудово. Я маю тут, у Вашингтоні, квартиру. Приватну. Зручну. Адресу ви знаєте? От і добре. Чекаю зустрічі. До вечора.
Секстон вимкнув телефон, і на його обличчі з’явився самовдоволений вираз.
– Новий прихильник Секстона? Чи прихильниця? – поцікавилася Габріель.
– Вони множаться, як гриби після дощу, – відповів сенатор. – А цей хлопець – велике цабе.
– Я й не сумнівалася. Ви зустрічаєтеся у вас удома? – Сенатор дорожив затишком вашингтонської квартири, як той лев, що захищає свою останню схованку.
Секстон знизав плечима.
– Так. Доведеться підключити особистий фактор. Ця людина має чималий вплив. Ви ж знаєте, що мені необхідно встановлювати й особисті зв’язки. Усе впирається в довіру.
Габріель кивнула, розгортаючи щоденник сенатора.
– Занести його в розклад?
– Та ні, не варто. Я все одно планував провести сьогоднішній вечір удома.
Габріель знайшла потрібну сторінку і побачила, що рукою сенатора вже зроблена позначка – жирні букви «П. В.». Це могло означати і «приємний вечір», і «приватну вечірку», і «послати всіх» подалі. Визначити точніше зміст цього скорочення було неможливо. Час від часу сенатор призначав такий «П. В.», щоб занишкнути у власній квартирі, відімкнути всі телефони і робити те, що любив понад усе, – цмулити бренді зі старими приятелями і вдавати, що на сьогоднішній вечір він забув про політику.
Габріель зі здивуванням поглянула на сенатора:
– Невже ви збираєтеся дозволити бізнесу відняти у вас наперед запланований особистий час? Оце так!
– Хлопцеві просто поталанило втиснутися у шпарину, коли я маю ввечері трохи вільного часу. Трохи з ним поговорю. Послухаю, що він скаже.
Секретарці хотілося запитати, хто ж ця таємнича людина, проте Секстон навмисне уникав чіткої відповіді. А Габріель уже навчилася не пхати носа куди не слід.
Вони звернули з окружної дороги і попрямували до офісу Секстона. Габріель знову поглянула на позначену рукою сенатора сторінку щоденника, і раптом у неї виникло химерне відчуття, що бос чекав цього дзвінка.
На льоду посеред житлосфери