Точка обману - Ден Браун
– Всю незвичність цього метеорита краще побачити на власні очі, а не пояснювати, – відповів він. І, жестом запросивши Рейчел іти за ним, попрямував до робочої зони. – Он той хлопець якраз займається зразками породи. Він зможе показати вам багато цікавого.
– Зразками? У вас уже є уламки метеорита?
– Саме так. Ми змогли добути їх у достатній кількості. Якщо говорити точно, то саме аналіз зразків і навів НАСА на думку про важливість відкриття.
Не уявляючи, чого можна чекати, Рейчел пішла услід за своїм гідом у робочу зону. Здавалося, там не було ані душі. На столі, захаращеному зразками породи, нутромірами, мікроскопами та іншим устаткуванням, стояла і парувала чашка кави.
– Марлінсоне! – крикнув Толланд, озираючись.
Ніхто не відгукнувся. Учений розчаровано зітхнув і обернувся до супутниці:
– Напевно, він загубився, вирушивши на пошуки вершків до кави. Я навчався разом із цим хлопцем в аспірантурі в Принстоні, так він примудрявся заблукати навіть у гуртожитку. А зараз він лауреат Національної наукової премії за досягнення в астрофізиці. Перспективна фігура!
Рейчел замислилася:
– Марлінсон? Ви, часом, не маєте на увазі знаменитого Коркі Марлінсона?
Толланд весело розсміявся:
– Саме його, і тільки його!
Рейчел приголомшено замовкла.
– Отже, Коркі Марлінсон і справді тут? – Ідеї Марлінсона щодо природи гравітаційних полів стали легендою серед інженерів і космічних фахівців управління військово-космічної розвідки. – Марлінсон теж один із президентських рекрутів?
– Звичайно. Він один зі справжніх учених.
«Дійсно справжній», – подумки погодилася Рейчел. Вона знала, що Коркі Марлінсон – блискучий та всіма шанований фізик.
– Неймовірний парадокс вдачі Коркі, – зауважив Толланд, – полягає в тому, що він з точністю до міліметра пам’ятає відстань до альфи Центавра, але не вміє самостійно зав’язати краватку.
– І тому ношу краватки на кнопках, – почувся за спиною трохи гугнявий, добродушний голос. – Наука вища за зовнішній вигляд, Майку. Вам, голлівудським зіркам, цього не зрозуміти.
Рейчел і Толланд обернулися до чоловіка, що якраз виходив з-за стелажа, заставленого електронним устаткуванням. Фізик виявився невисоким, повним, трохи схожим на бульдога: такі ж витрішкуваті очі, коротка товста шия. Коротко підстрижене волосся вже рідшало. Побачивши Рейчел, він зупинився як укопаний.
– Боже, Майку! Ми замерзаємо собі на Північному полюсі, а він навіть тут примудряється відшукати собі подружку! Краще б я на телебачення подався працювати!
Майкл Толланд явно знітився.
– Міс Секстон, будь ласка, не ображайтеся на доктора Марлінсона. Свій брак тактовності він цілком компенсує масою даремних, нікому не потрібних знань про наш великий і безкрайній Всесвіт.
Коркі наблизився до них:
– Щиро радий бачити вас, пані. Пробачте, не розчув ваше ім’я.
– Рейчел, – відрекомендувалася гостя, – Рейчел Секстон.
– Секстон? – Коркі грайливо охнув. – Сподіваюся, ви не родичка того самого недалекоглядного й безрозсудного сенатора?
Толланд поморщився.
– Правду кажучи, Коркі, сенатор Секстон – батько Рейчел.
Коркі припинив сміятися та якось одразу похнюпився.
– Знаєш, Майку, думаю, не випадково мені так не щастить у стосунках з жінками.
Коркі Марлінсон, лауреат премії з астрофізики, провів Рейчел і Толланда до свого робочого місця і почав нишпорити, перебираючи інструменти і зразки породи. Він рухався, як міцно стиснута пружина, що ось-ось мала розпрямитися.
– Що ж, міс Секстон, – мовив він, тремтячи від радісного збудження, – зараз я прочитаю вам короткий, півхвилинний курс початкового метеоритознавства. Автор – Коркі Марлінсон.
Толланд підморгнув Рейчел – мовляв, виявляйте терплячість.
– Сприймайте його таким, як він є. Цей хлопець і справді колись хотів стати актором.
– Еге ж, а Майк мріяв стати поважним науковцем. – Із цими словами Коркі понишпорив у коробці з-під взуття, видобув звідти шматочки зразків породи і розклав їх на своєму робочому столі. – Перед вами – три основні типи метеоритів, що існують у Всесвіті.
Рейчел поглянула на три камінчики. Усі вони були схожі на грубі сфероїди завбільшки з м’ячик для гольфу. І кожен був розділений навпіл, аби було видно його поперечний перетин.
– Усі метеорити, – продовжив Марлінсон, – складаються з різної кількості нікелево-залізних сплавів, силікатів та сульфідів. Ми класифікуємо їх, виходячи зі співвідношення металу й силікатів.
Рейчел відчула, що півхвилинний початковий курс триватиме набагато довше, аніж півхвилини.
– Ось цей перший зразок, – сказав Коркі, показуючи на блискучий чорний камінь, – метеорит із металевим осердям. Дуже важкий. Цей маленький хлопчик приземлився в Антарктиці кілька років тому.
Рейчел уважно придивилася до камінця. Він мав явно позаземний вигляд – булька важкого сіруватого заліза з обсмаленою та почорнілою зовнішньою кіркою.
– Цей обвуглений зовнішній шар називається «кора плавлення», – пояснив Коркі. – Вона утворюється в результаті дії надзвичайно високих температур під час входження метеорита в атмосферу. Всі метеорити мають таку обвуглену кірку. – І Марлінсон швидко перейшов до другого зразка. – А оцей зветься «кам’яно-залізним метеоритом».
Рейчел поглянула на камінь і відзначила, що він теж був обвуглений. Однак він мав світло-сірий колір, а його поперечний перетин нагадував кольоровий колаж кутастих фрагментів – як у дитячому калейдоскопі.
– Гарненький який! – сказала Рейчел.
– Та що ви кажете, він просто розкішний! – І Коркі цілу хвилину розводився про високий вміст олівіну, що давав зеленуватий відблиск, а потім драматичним жестом узяв третій – останній – зразок і подав його Рейчел.
Вона взяла метеорит у руку. Цей камінь, сірувато-брунатного відтінку, нагадував граніт і був важчий за аналогічні земні камені, але не набагато. Єдиною ознакою його позаземного походження була кора плавлення – обсмалена зовнішня поверхня.
– А оце, – мовив Коркі, даючи зрозуміти, що лекція добігає кінця, – типовий кам’яний метеорит. Представник найпоширенішого типу метеоритів. Понад дев’яносто відсотків знайдених на землі метеоритів підпадають під цю категорію.
Рейчел здивувалася. Вона завжди уявляла метеорити такими, як перший зразок, – шматок металу нетутешнього вигляду. А той метеорит, який вона тримала в руці, був схожий на звичайний земний камінь. За винятком обвугленої поверхні, він мав такий вигляд, наче його знайшли на березі моря.
Очі Коркі аж світилися від збудження.
– Метеорит, похований під кригою отут, на льодовику Мілна, – це кам’яне утворення, дуже схоже на те, яке ви тримаєте. Кам’яні метеорити майже ідентичні нашим земним каменям вулканічного походження, і тому їх важко виявити. Це стає можливим завдяки суміші легких силікатів – польового шпату, олівіну та піроксену. Начебто нічого особливого.
«Та отож», – подумала Рейчел, віддаючи зразок.
– Цей метеорит схожий на звичайний камінь, який поклали до каміна і який там обвуглився.
Коркі вибухнув сміхом.
– Це ще той камін! Доменна піч і