Точка обману - Ден Браун

Толланд із розумінням посміхнувся Рейчел.

– Це позитивний момент. Інакше б вони сипалися нам на голови.

– Візьмімо ось це, – сказав Коркі, беручи у Рейчел зразок метеорита. – Уявімо, що цей прибулець має розмір завбільшки з будинок. – З цими словами він підняв метеорит над головою. – Ось він пливе у космосі, мандруючи Сонячною системою, увесь просякнутий космічним холодом – мінус сто градусів за Цельсієм.

Толланд тихенько посміювався, вочевидь, він уже не раз був свідком театральної постановки «Прибуття метеорита на острів Елсмір» у виконанні Коркі.

Марлінсон почав поволі опускати зразок.

– Наш метеорит рухається до Землі. І коли він підлітає надто близько, сила земного тяжіння захоплює його, він прискорюється, прискорюється…

Рейчел спостерігала, як Коркі відтворює траєкторію метеорита, зображуючи його прискорення під дією сили тяжіння.

– І ось він уже мчить із шаленою швидкістю! – вигукнув Марлінсон. – Понад десять миль за секунду – це тридцять шість тисяч миль за годину! На висоті ста тридцяти п’яти кілометрів над поверхнею Землі він починає зазнавати дії атмосферного тертя. – Коркі несамовито затряс камінець, наближаючи його до крижаної долівки. – Впавши нижче ста кілометрів, він починає світитися! А тим часом щільність атмосфери зростає і тертя стає неймовірно сильним! Повітря довкола метеорита теж розжарюється, і матеріал на його поверхні плавиться від високої температури. – Коркі зашипів і забулькав, додаючи звукових ефектів до своєї розповіді. – Ось він швидко промайнув позначку вісімдесят кілометрів, і його поверхня нагрівається до восьмисот градусів за Цельсієм!

Рейчел спостерігала, не вірячи своїм очам, як лауреат премії з астрофізики з хлопчачим ентузіазмом стрясає метеорит, булькає і сичить.

– Шістдесят кілометрів! – вигукнув Марлінсон. – Наш метеорит наштовхується на стіну повітря. Воно надзвичайно щільне! Воно протидіє падінню з силою, що у триста разів перевищує силу тяжіння! – Коркі видав скреготливий звук автомобільних гальм і різко уповільнив рух космічного прибульця. – Метеорит враз охолоджується і припиняє світитися. Його політ стає невидимим. А розплавлена поверхня миттєво охолоджується до стану обвугленої кірки.

Рейчел почула, як Толланд засмучено простогнав, коли Коркі став навколішки, щоб зобразити фінальний акт – удар метеорита об землю.

– І ось, – сказав Коркі, – наш величезний метеорит проноситься в нижніх шарах земної атмосфери. – Стоячи навколішки, він зобразив, як камінь наближається до землі скісною траєкторією. – Він рухається в напрямку Північного Льодовитого океану під гострим кутом… падає… падає… схоже, що він зараз відскочить від поверхні океану, як плаский камінець… і нарешті… – З цими словами науковець доторкнувся зразком до крижаної долівки. – Геп!

Рейчел аж підскочила.

– Удар просто страшний! Метеорит вибухає! Його уламки розлітаються, кружляючи і підстрибуючи поверхнею океану. – І Коркі, як в уповільненому кіно, почав котити і перекидати зразок по уявній поверхні океану, наближаючи його до ніг Рейчел. – Один шматок метеорита скаче, перевертаючись, до острова Елсмір. – І Коркі притиснув камінець до великого пальця на нозі Рейчел. – Підскочивши на поверхні океану, він вистрибує на суходіл… – Камінь перемістився по язику черевика Рейчел і зупинився біля кісточки її ноги. – …і нарешті зупиняється аж на льодовику Мілна, де його швидко вкривають сніг та лід, захищаючи від атмосферної корозії. – Коркі підвівся і усміхнувся.

Рейчел аж рота роззявила від подиву, надзвичайно вражена розповіддю. А потім розсміялася і сказала:

– Що ж, докторе Марлінсон, ваше пояснення вийшло винятково…

– Наочним? – підказав Коркі.

– Десь так, – посміхнулася Рейчел.

Науковець знову подав їй зразок.

– Ось погляньте на поперечний перетин.

Рейчел подивилася, але нічого особливого не помітила.

– Поверніть його на світло, – підказав Толланд приязно. – І придивіться ретельніше.

Рейчел піднесла камінь до очей і повернула його на світло сліпучих галогенних ламп. І нарешті побачила – малесенькі блискучі металеві вкраплення. Десятки їх було розпорошено по всій поверхні перетину, наче малесенькі краплини ртуті, кожна приблизно міліметр завбільшки.

– Ці маленькі краплинки називаються хондри, – пояснив Коркі. – І вони трапляються лише в метеоритах.

Рейчел примружилася і поглянула на краплинки.

– А й справді, я ніколи не бачила нічого подібного.

– І не побачите! – з упевненістю заявив Коркі. – Хондри – це така геологічна структура, якої на Землі просто не існує. Деякі з них є надзвичайно древніми; вочевидь, вони складаються з первісних матеріалів Усесвіту. Інші – набагато молодші, на кшталт тих, що ви тримаєте у себе в руці. Хондрам у цьому метеориті всього-на-всього сто дев’яносто мільйонів років.

– Сто дев’яносто мільйонів років – це молодий вік?

– Аякже, чорт забирай! Для космосу це все одно, що вчора. Утім, найголовніше в камінці те, що він містить хондри, що є беззаперечною ознакою метеорита.

– Гаразд, – погодилася Рейчел. – Хондри – це переконливо. Зрозуміла.

– І насамкінець, – важко зітхнув Коркі, – якщо кора плавлення та хондри вас не переконали, то ми, астрономи, маємо стовідсотково надійний метод підтвердження метеоритного походження, здатний переконати останнього бовдура.

– Що це за метод?

Науковець невимушено знизав плечима.

– Ми просто використовуємо петрографічний поляризаційний мікроскоп, рентгенівський флуоресцентний спектрометр, аналізатор нейтронної активації або індукційний спектрометр для вимірювання феромагнітних коефіцієнтів.

Толланд аж застогнав.

– А тепер він просто викаблучується. Насправді Коркі хоче сказати, що метеоритне походження каменя можна довести, визначивши його хімічний склад.

– Гей, моряче! – скипів Марлінсон. – Залиш науку науковцям, добре? – Й одразу ж додав, обернувшись до Рейчел: – У породах земного походження нікель трапляється або у високих концентраціях, або в надзвичайно низьких – середини тут немає. Однак у метеоритах така середина існує. Тому коли ми, аналізуючи склад зразка, виявляємо, що концентрація нікелю перебуває в середньому діапазоні величин, то можемо без найменшого сумніву гарантувати, що цей зразок має метеоритне походження.

Рейчел урвався терпець.

– Добре, панове: кора плавлення, хондри, середній діапазон вмісту нікелю – все це докази космічного походження. Загалом я зрозуміла, що до чого. – Вона поклала зразок на стіл Коркі. – Але навіщо тут я?

Коркі зловісно зітхнув.

– Хочете побачити зразок метеорита, який знайшла НАСА в товщі льоду під нашими ногами?

«Поки я не луснула з досади – будь ласка», – подумала Рейчел.

Цього разу Коркі не став нишпорити в коробці з-під взуття. Він засунув руку до нагрудної кишені й видобув звідти шматочок каменю. Він мав форму CD-диска, був приблизно дюйм завтовшки, а своїм складом скидався на кам’яний метеорит, який вона щойно бачила.

– Це шматочок зразка, який ми висвердлили вчора. –