Точка обману - Ден Браун

Секстон навіть надувся від усвідомлення власної значущості.

– Тут ідеться про мільярди, які можна зекономити, Марджорі. І якщо врешті-решт купці вчених з НАСА доведеться сісти у свої «мерседеси» і відвезти свої такі потрібні знання в якесь інше місце, то так тому й бути. Я маю намір твердо дотримуватися своєї позиції відносно витрат НАСА.

Марджорі Тенч замовкла, ніби намагаючись оговтатися від цього останнього стусана.

Ведучий не витримав.

– Що скажете на це, міс Тенч? – підохотив він.

Помовчавши, вона відкашлялася і заговорила:

– Певно, я просто дуже здивувалася, почувши, що пан Секстон має намір виставити себе таким твердолобим супротивником космічної агенції.

Секстон примружився. «Добре, люба, продовжуй у тому ж дусі!»

– Я зовсім не проти НАСА, і я не згоден з подібним звинуваченням. Я лише стверджую, що бюджет агенції є яскравим прикладом бездумних, непотрібних витрат, які підтримує нинішній президент. НАСА заявила, що може збудувати корабель багаторазового використання вартістю п’ять мільярдів доларів. Насправді він обійшовся у дванадцять мільярдів. Потім вона запевняє, що може побудувати космічну станцію за вісім мільярдів. Зараз у неї вже вкладено сто мільярдів.

– Америка тому і лідирує, – заперечила радниця, – що ми не боїмося ставити перед собою великі цілі й досягати їх навіть за складних обставин.

– Ця риторика у дусі національної гордості зовсім мене не вражає, міс Тенч. За останні два роки НАСА уже в три рази перевищила свій бюджет. А потім, підібгавши хвоста, приповзла до президента, щоб випросити додаткові суми… Якщо ви хочете говорити про національну гордість, краще подумайте про хороші, оснащені всім необхідним школи. Згадайте про охорону здоров’я нашого населення. Про тих розумних діток, які підростають у країні рівних можливостей. Ось на що повинна спиратися національна гордість!

Тенч кинула на опонента розлючений погляд:

– Чи можу я поставити вам пряме запитання, сенаторе?

Секстон нічого не відповів. Він просто чекав продовження.

Марджорі заговорила поволі, з несподіваним сарказмом, ретельно добираючи кожне слово:

– Сенаторе, якби я сказала вам, що ми не в змозі досліджувати космічний простір, витрачаючи менші кошти, аніж ті, які НАСА одержує зараз, ви б виступили із законодавчою ініціативою повністю відмовитися від космічної агенції?

Запитання прозвучало так, наче на коліна сенатору впав величезний кругляк. Можливо, Тенч не така вже й дурна? Приспала пильність опонента й одразу ж поставила перед ним пряме запитання, що вимагало однозначної – так чи ні – відповіді. Аби пихатий сенатор раз і назавжди визначив свою позицію.

Секстон інстинктивно спробував відступити:

– Не сумніваюся, що за умови належного керівництва НАСА стане спроможною продовжувати свої дослідження зі значно меншими витратами, ніж ті, які ми бачимо зараз…

– Сенаторе Секстон, відповідайте, будь ласка, на запитання. Дослідження космосу – справа небезпечна й дорога. Дуже схожа на конструювання й будівництво пасажирського літака. Треба або робити його як слід, або не робити взагалі. Бо ризик аж надто великий. Тому повторюю своє запитання: якщо ви станете президентом і опинитеся перед необхідністю ухвалити рішення – продовжувати фінансувати НАСА на нинішньому рівні чи повністю скасувати космічну програму, – то який варіант ви оберете?

Чорт! Секстон крізь скло поглянув на Габріель. Вираз обличчя асистентки говорив про те, що сенаторові і так уже було ясно. Тебе загнали в кут. Треба відповідати прямо, а не крутитися вужем. Виходу немає. Секстон рішуче підвів голову:

– Я спрямував би нинішній бюджет НАСА в освітню систему, якби мені належало вибирати. Я віддав би перевагу нашим дітям, а не космосу.

На обличчі Марджорі Тенч з’явився вираз абсолютного потрясіння.

– Я просто ошелешена. Можливо, я недочула? Ставши президентом, ви збираєтеся скасувати нашу космічну програму?

Секстон відчув, що закипає. Радниця президента змусила його говорити те, що було потрібно їй. Він спробував заперечити, але не встиг:

– Тож ви, сенаторе, офіційно заявляєте, що готові запросто знищити агенцію, яка послала людину на Місяць?

– Я намагаюся довести, що космічні перегони скінчилися! Часи змінилися. НАСА вже не відіграє визначальної ролі в житті пересічних американців, проте ми продовжуємо фінансувати її, неначе нічого й не сталося.

– Тож ви не вважаєте, що наше майбутнє – це космос?

– Ясна річ, космос – це майбутнє, проте НАСА – це справжнісінький динозавр! Нехай вивченням космічного простору займається приватний сектор. Американські платники податків зовсім не повинні спустошувати свої гаманці щоразу, коли який-небудь вашингтонський інженер захоче зробити фотографію Юпітера вартістю мільярд доларів. Американці втомилися від необхідності продавати майбутнє власних дітей, щоб годувати застарілу зажерливу агенцію, яка дає так мало реальних результатів на вкладені колосальні кошти!

Тенч театрально зітхнула:

– Мало реальних результатів? Але ж за винятком окремих програм, зокрема пошуку позаземного інтелекту, НАСА зазвичай одержує величезні дивіденди на вкладені кошти.

Секстон здивувався тому, що Тенч визнала безуспішність окремих програм. Яка помилка! Ну, спасибі, що нагадала. Цей проект свого часу виявився найстрашнішою фінансовою ямою, в яку провалилася НАСА. І хоча нині вчені намагалися якось підфарбувати й оживити програму, змінивши назву на «Витоки» і перетасувавши деякі завдання, все одно вона залишалася проектом, заздалегідь приреченим на фіаско.

– Марджорі, – сказав Секстон, скориставшись слушною нагодою, – я говоритиму про цю програму лише тому, що ви самі про неї згадали.

Дивно, але, здавалося, Тенч із задоволенням почула ці слова.

Секстон прокашлявся.

– Багато людей і не підозрюють, що НАСА займається пошуками позаземних цивілізацій майже тридцять п’ять років. Причому це полювання за скарбами влітає в чималу копійчину: системи супутникових антен, потужні передавачі, мільйони доларів на зарплату вченим, які сидять у темних кімнатах, наполегливо прослуховуючи порожні плівки. Але все це – жахливе марнотратство ресурсів.

– Тобто ви хочете сказати, що позаземного інтелекту не існує? Що там, у космосі – пустка і ми у Всесвіті самі-самісінькі?

– Я вважаю, що коли уряд за тридцять п’ять років витратив сорок п’ять мільярдів доларів і не отримав жодного позитивного результату, то проект має бути скасовано. – Секстон зробив паузу, щоб зміст його слів дійшов до всіх і кожного. – Після тридцяти п’яти років невдалих спроб нам навряд чи вже вдасться виявити життя де-небудь за межами Землі.

– А якщо ви все-таки помиляєтеся?

Секстон закотив очі.

– О, заради Бога, міс Тенч! Якщо раптом виявиться, що я не маю рації, я готовий з’їсти власного капелюха.

Марджорі Тенч втупила у Секстона свої жовтаві очі.

– Я запам’ятаю ці ваші слова, сенаторе. – І вперше за час дискусії усміхнулася. – Гадаю, ми всі запам’ятаємо.

За шість миль від студії, в Овальному кабінеті, президент Зак Герні вимкнув телевізор і налив собі шкалик. Як і