Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

— Прекрасно, — відповів технік.

Філіпс простягнув руку й відрегулював поле зору.

— Боже мій! — вирвалося в нього за мить. — Знаєте, на що ми дивимося? На порожнечу! Там немає мозку. Він зник.

Вони втупилися одне в одного водночас здивовано й недовірливо. Раптом Мартін повернувся й кинувся до сусідньої кімнати. Деніс із техніком рушили за ним. Мартін обома руками схопив голову Лізи й підняв її. Оскільки тіло задубіло, весь тулуб відірвався від столу. Технік підтримав труп, даючи Філіпсові змогу подивитися на Лізину потилицю. Тому довелося ретельно роздивлятися бузково-синю шкіру. Але він знайшов те, що шукав — розріз, який ішов знизу навкруг черепа. Його було зашито підепітеліальним швом, тому стібки були непомітні.

— Гадаю, що краще повернути тіло до трупарні, — стурбовано проговорив Мартін.

Зворотний шлях подолали швидко, майже не розмовляючи. Деніс не хотіла йти, але знала — Мартін потребуватиме її допомоги, щоб зняти тіло з каталки. Коли підійшли до печі для спалювання відходів, Мартін знову пересвідчився, що в трупарні нікого немає. Тримаючи двостулкові двері розчиненими, він махнув до Деніс і допоміг їй підштовхнути каталку до холодильника. Швидко відчинив важкі дерев’яні двері. Деніс дивилася, як його уривчасте дихання маленькими хмаринками пари тануло в холодному повітрі, поки він тягнув на себе каталку, задкуючи проходом. Вони разом підігнали її до старого дерев’яного візка і збиралися підняти тіло, коли в крижаному повітрі пролунав якийсь звук.

Серця в Деніс і в Мартіна швидко закалатали, і пройшло кілька секунд, перш ніж вони збагнули, що це біпер Деніс. Вона швидко його вимкнула, зніяковівши, наче це безцеремонне вторгнення було її провиною; схопила Лізу за ноги й на рахунок «три» допомогла перенести тіло на візок.

— Біля входу настінний телефон, — підказав Мартін, підіймаючи простирадло. — Зможеш поговорити, поки я приведу все до початкового вигляду.

Деніс не треба було прохати вдруге. Вона прожогом кинулася з трупарні. Але те, що сталося наступної хвилини, захопило її зненацька. Коли вона бігла до телефону, дорогу їй переступив чоловік, що йшов до прочинених дверей холодильника. Вона мимоволі скрикнула і притисла руки до грудей, гамуючи раптовий переляк.

— Що ви тут робите? — спитав чоловік на ім’я Вернер, наглядач трупарні. Він викинув руку вперед, хапаючи Сенгер за зап’ясток.

Мартін почув шум і з’явився на порозі холодильника.

— Я доктор Мартін Філіпс, а це доктор Деніс Сенгер. — Він хотів, щоб його голос звучав якомога впевненіше. Але пролунав він глухо й невиразно.

Вернер відпустив руку Деніс. Це був сухорлявий чоловік із вилицюватим, подзьобаним обличчям. Тьмяне світло не давало роздивитися його глибоко запалі очі. Орбіти здавалися порожніми, наче випалені отвори в машкарі. Тонкий та гострий ніс нагадував томагавк. На ньому був чорний светр, спереду звисав гумовий фартух.

— Що ви робите з моїми трупами? — спитав Вернер, проходячи повз лікарів і каталку. В холодильнику він перелічив тіла. Вказуючи на Маріно, спитав:

— Цю брали?

Оговтавшись від початкового шоку, Філіпс здивувався почуттям власності щодо мерців, які виказав наглядач трупарні.

— Не певен, що ви маєте підстави говорити «мої трупи», містере…

— Вернер, — сказав трупар, знову підходячи до Мартіна й майже тикаючи йому пальцем у обличчя. — Поки хтось не дасть розписку, що забрав ці тіла — вони мої.

Філіпс вирішив — краще не сперечатися. Рот Вернера з його тонкими губами зіщулився в тверду непримиренну лінію. Сам він здавався скрученою пружиною. Філіпс заговорив, але голос його вирвався незграбним писком. Прокашлявшись, «він почав знову.

— Ми хотіли б поговорити про один з цих трупів. Ми гадаємо, що його осквернили.

Біпер у Деніс зазвучав знову. Вибачившись, вона поквапилася до настінного телефону.

— Про яке тіло ви говорите? — перепитав Вернер, не зводячи погляду з Мартінового обличчя.

— Лізи Маріно, — відповів Філіпс, указуючи на напівзакритий труп. — Що ви знаєте про цю жінку?

— Не багато, — відповів Вернер, повертаючись у бік Лізи Маріно й трохи розслабившись. — Отримав після операції. Гадаю, її заберуть сьогодні ввечері або завтра рано-вранці.

— А що ви можете сказати про саме тіло? — Мартін помітив, що трупар підстрижений йоржиком і волосся зі скронь зачісує нагору.

— Гарненьке, — промовив Вернер, дивлячись на Лізу.

— Що ви маєте на увазі, говорячи «гарненьке»? — поцікавився Філіпс.

— Найвродливіша жінка, що була в мене останнім часом, — пояснив Вернер. Він повернувся до Мартіна, і губи його розтягнула масна посмішка.

Ця посмішка миттєво обеззброїла Філіпса. Він проковтнув клубок, що підкотився до горла. В роті пересохло, і він був радий, що повернулася Деніс, говорячи:

— Маю йти, мене чекають у невідкладній. Треба проконсультувати знімок черепа.

— Гаразд, — промовив Мартін, намагаючись зібрати думки докупи. — Приходь до мене, коли звільнишся.

Деніс кивнула й пішла з відчуттям полегкості.

Мартін, почуваючись не по собі від того, що лишився в трупарні наодинці з Вернером, змусив себе підійти до тіла Лізи Маріно. Відкинувши простирадло він повернув труп Лізи, взявши його за плече. Показуючи на ретельно зашити розріз біля основи черепа, Філіпс запитав:

— А що ви знаєте про це?

— Я нічого не знаю, — поквапливо кинув Вернер.

Філіпс не був певний того, чи бачив трупар, що саме він йому показував. Опустивши тіло, Філіпс узявся вивчати наглядача. Його сувора зовнішній нагадала Мартінові нацистів із плакатів.

— Скажіть, — вів далі Філіпс, — хтось із Маннергеймових помічників був тут сьогодні?

— Не знаю, — відповів Вернер. — Мені сказали, що розтину не буде.

— Так, таких розрізів при розтині не роблять, — буркнув Філіпс. Схопивши край простирадла, він натягнув його на тіло Лізи Маріно. — Відбувається дещо дивне. Ви певні, що нічого більше не знаєте?